Г. Ю. Аронов, М. Я. Гольдштейн, Ю. Я. Фiалков, Ю. В. Шанiн

 

НА БАЙДАРЦI – ЗА СНАГОЮ

 

 

 

 

Київ «Здоров’я» 1980

Авторы книги: Аронов Г. Е., Гольдштейн М. Я., Фиалков Ю. Я., Шанин Ю. В. – опытные туристы. В непринужденном юмористическом тоне они рассказывают о физической закалке и туристских радостях, которые приносят байдарочные путешествия.

В книге даны некоторые практические советы, касающиеся организации и осушествления туристского похода на байдарках.

Рассчитана на массового читателя.

Рецензент мастер спорта СССР Г. К. ВОСПИТАННИКОВ

© ВИДАВНИЦТВО «ЗДОРОВ’Я», 1980

© OCR Д. П., 2011

 

 

ЗМIСТ

Запрошення до байдарки

Як стають судновласниками

Як стати водним туристом

Вибiр маршруту

Особовий склад експедицiї

Карти

Iнформацiя

Спорядження

Закупка провiанту

Доставка до рiчки i повернення

Дещо про безпеку

Перешкоди на рiчцi

Рух

Стоянка

Багаття

Страви варiння

Днювання

Туристськi торжества i свята

Байдарочник на лiкарняному

Фiнiш

 

ЗАПРОШЕННЯ ДО БАЙДАРКИ

Якби всi великi й маленькi рiчки нашої країни з’єднати в одну голубу стрiчку, то вона протягнулася б через країни i континенти, кiлька разiв оперiзуючи земну кулю. I на цьому безкiнечному водному просторi пливуть, вперто долаючи пороги, перекати i мiлини, тисячi туристських суденець.

Ними правлять допитливi й смiливi люди, яких веде любов до природи рiдної країни, жага пiзнання її, що стала нагальною потребою. Є серед них любителi мандрiв на плотах, надувних човнах, шлюпках, катамаранах, та найулюбленiшим i найбiльш поширеним судном справедливо вважається байдарка. Нескладна за конструкцiєю, легка в керуваннi, надiйна за будь-яких обставин водної стихиї – вона заслужила справдi всенародну любов. Байдаркою захоплюються незалежно вiд вiку: на рiчкових просторах можна зустрiти пiонерiв i пенсiнерiв, юнакiв i дiвчат, туристiв з великим стажем i зовсiм «зелених» новачкiв.

I їхня армiя постiйно збiльшується. Але чим значнiшою вона стає, тим гострiше вiдчувається потреба в лiтературi з водного туризму, бо для того, щоб вiдпочинок на водi приносив тiльки радiсть i задоволення, слiд багато знати i вмiти.

Не можна сказати, щоб байдаркової лiтератури не було зовсiм (i автори посилаються на неї в кiнцi книжки), але скiльки б не виходило спецiальних статей та iнструкцiй, воднi туристи знову й знову шукають розповiдей про свiй улюблений вид спорту, про незвичайнi маршрути та «буденне» життя на брезентових суденцях. Тим бiльше, якщо розповiдь ведуть люди бувалi, якi добре знають смак приправленої димом багаття туристської кашi.

Це й спонукало чотирьох у мiру досвiдчених i безмiрно закоханих у свою справу туристiв-байдарочникiв до написання цiєї книжки. У нiй читачi знайдуть рекомендацiї щодо вибору маршруту, органiзацiї походу, влаштування привалу, комплектування похiдного спорядження. Деякi поради подано за принципом «як це не слiд робити», щоб читачi не повторювали прикрих помилок, яких не пощастило уникнути авторам. Мабуть, це буде корисно i досвiдченим спортсменам, i туристам-новачкам, якi вперше беруть до рук легке дволопатове весло, i, сподiваємося, навiть тим, хто поки що цього не зробив.

Але ця книжка – не посiбник для байдарочникiв-початкiвцiв. Тим бiльше це не iнструкцiя для байдарочникiв зi стажем, не мемуари бувалих туристiв i не порадник для iнструктора на громадських засадах. Зрештою, це i не збiрка гуморесок.

А що ж це? – запитує читач, гортаючи книжку. Та чи так важливо точно визначити її жанр, якщо вона мiстить достатню кiлькiсть ненав’язливих, але корисних порад з певною дозою посмiшки. За глибоким переконанням авторiв, важливо, щоб книжка, яка народилася з безкорисливої любовi до байдарки, стала у пригодi всiм аматорам водного туризму. I бажано – для читання, а не для розпалювання туристського багаття.

 

ЯК СТАЮТЬ СУДНОВЛАСНИКАМИ

Байдарочниками не народжуються. Ними не стають випадково. В байдарництво втягують. Хто? Здебiльшого – близькi друзi.

Одного чудового лiта ви вiдчуваєте, що опинилися в повному моральному вакуумi. Вам немає з ким поїхати вiдпочивати в гарне мiстечко пiд Лазаревським i навiть немає з ким випити кухоль пива задушливим лiтнiм вечором.

Взимку теж не краще. Прийшовши до когось на день народження, ви з жахом помiчаєте, що не знаходите з вашими друзями спiльної мови. Їх не цiкавлять шанси на одержання прогресивки за квартал, вони вiдмахуються вiд такої важливої проблеми – чи будуть виступати Роднiна та Зайцев наступного сезону, i, зрештою (подумати тiльки!), вони байдужi до ще недавно улюбленого форварда Грицюти з «Затору»…

Вашi друзi цiлiсiнький вечiр лопочуть лише про якiсь там стрингери, галси, пороги, фарватери та кiльватери. Забуваючи про елементарну пристойнiсть, вони порiвнюють божественнi гречаники – фiрмову сiмейну гордiсть – з якимось незрозумiлим варевом, що спартолив Кок пiд селом Триньк i, що жахливо, порiвняння це виявляється не на користь господинi дому! А вона, господиня, зовсiм не ображається – це вже зовсiм незрозумiло i навiть лякає…

I ось перед вами неминуче постає проблема: або ви втрачаєте остаточно i назавжди друзiв, або вступаєте в поки що загадкову i незбагненну для вас секту байдарочникiв.

Своєрiдною заявою про прийняття повинна бути, звичайно, байдарка, яку необхiдно представити братам байдарочникам як свiдчення вашого серйозного намiру. Отже, вам належить стати судновласником.

Для цього iснує кiлька шляхiв. Приємно отримати байдарку в подарунок. Наприклад, до дня народження. Але це, по-перше, вдається далеко не всiм. А по-друге, не кожна дата пiдходить для цього дарунку. Досвiд поколiнь пiдказує: одержати байдарку до «золотого» весiлля – вже трохи запiзно. (А втiм, вiд дарунку не вiдмовляйтесь – у вас є онуки!)

Можна виграти туристське суденце в лотерею ДТСААФ. Але й тут щастить небагатьом. I чомусь, як правило, тим, хто не прагне такого виграшу.

Вельми спокусливо дiстати байдарку в спадщину. Але це малоймовiрно. Бо справжня байдарка, як i вiрний кiнь, рiдко переживає свого господаря, тому що служить матросам, капiтанам i адмiралам вiрою i правдою, вiддано i безкорисливо.

Безперечно, можна взяти байдарку напрокат у туристському клубi. Проте жоден водоплавець, який хоч трiшечки себе поважає, такого не зробить. Взяти байдарку напрокат однаково, як, перепрошуємо, взяти напрокат друга. На один сезон. Є в цьому щось невловимо недозволене для справжнього туриста.

Таким чином, залишається єдиний вихiд з цього скрутного становища: байдарку слiд придбати в магазинi спорттоварiв.

Найближчої суботи, пiсля кiлькаденної i не так щоб уже надто гучної (ще й не таке буде!) дискусiї з дружиною ви прямуєте купувати байдарку. За вами збудженою i галасливою юрбою йдуть друзi, радiючи з нагоди навернення у байдаркову вiру ще одного неофiта.

Ви, певна рiч, уже наштриканi всiлякою iнформацiєю. Знаєте, що польський «Нептун» – досконала модель: бортовий пiддув, вiтрила, возик i помiрно-нiжний смородиновий колiр. Але, по-перше, цiна, а по-друге, у ЕР-ЗЕТ (НДР) хiд все ж таки кращий, не кажучи вже про вишукано вiдполiрований дерев’яний кiстяк та вигадливi спинки сидiнь у виглядi сердечок.

I все ж вашi друзi справедливо вважають, що надiй-нiше придбати «Салют». Вiн, можливо, трохи заширокий у бортах, не має нi вишуканих лiнiй, нi крейсерської швидкостi, зате досить просторий i має найбiльшу стiйкiсть. До того ж ця байдарка виготовляється не тiльки дво-, але i тримiсною, що особливо суттєво, враховуючи останнiй перепис населення. Адже помiчено: дiти мають тенденцiю рости, i з часом потребують окремого мiсця пiд сонцем.

Кiстяк «Салюта» не дерев’яний, а дюралевий. Тому ця байдарка вважається довгожителькою: вона з-помiж iнших частiше доживає до пенсiйного вiку (i свого, i господаря).

Нарештi, остання перевага: в спортивно-туристських магазинах «Салют» можна придбати майже завжди (i без знайомства). А «Нептун» i ЕР-ЗЕТ – майже нiколи (навiть через знайомство).

Зваживши всi оцi плюси (про мiнуси будемо читати в iнших роздiлах), ви з дружиною купуєте вiтчизняну байдарку марки «Салют». Для цього, виявляється, цiлком достатньо тих грошей, що ви протягом зими вiдкладали на парадний костюм.

I ось байдарка з допомогою друзiв привезена додому, дбайливо поставлена на балконi («шкiру» ви не забудете заховати в комiрчинi, на антресолях або, на крайнiй випадок, у шафi, бо вона не терпить морозу, вологостi, пилу i граду, туману i пристрiту). Подiя ця врочисто вiдзначається. I яка радiсть! Вам здається, що ви знову вiднайшли спiльну мову з друзями i навiть починаєте грайливо й по-панiбратськи розмiрковувати про небезпеку проколiв. Але вас вiдразу зупиняють i терпляче-поблажливо роз’яснюють, що туристом-байдарочником ви ще не стали i на один вiдсоток. Вам ще належить пройти пiдготовчий клас, середню школу, а можливо, й унiверситет.

I передусiм необхiдно оволодiти тонким, майже шаманським, мистецтвом складання байдарки…

Наскiльки це не просто, ви починаєте розумiти, коли, попрощавшись з друзями, вiдкриваєте першу сторiнку об’ємистої iнструкцiї зi складання «Салюту». Вона нагадує вам читаний колись «Вступ до теорiї апроксимацiйних векторних груп»: багато, тоскно i абсолютно незрозумiло.

Наступного ранку в недiлю ви, ледве дочекавшись, коли дружина вирушить у навколосвiтню подорож по магазинах шукати «Снiданок туриста» (не рибнокруп’яний, а справжнiй), затягаєте тюк з байдарочним причандаллям до кiмнати, розв’язуєте його i… м-м-мда. Ви закiнчили (з вiдзнакою) полiтехнiчний iнститут за фахом «Автоматика i телемеханiка» та майже завершили кандидатську дисертацiю з тiєї ж спецiальностi, але вiднайти якусь систему в нагромадженнi деталей, якi, навiть насипанi гiркою, виповнюють всю кiмнату, вам не до снаги.

Першою фразою, яка вилетить з милих вуст вашої дружини, коли вона повернеться додому, буде: «Я так i знала, що цим скiнчиться!» (будьте ж благословеннi ви, завжди у всьому тямущi дружини!). Але якби ж то вже був кiнець!

Як-небудь з’єднавши металевi та дерев’янi деталi i переконавшись, що за час ваших спроб зiбрати байдарку кiлькiсть цих деталей чомусь збiльшилась щонайменше втричi (розмножуються вони, чи що?), ви викликаєте по телефону вашого найбiльш ерудованого друга.

Вiн ускакує до вашої квартири через 15 хвилин у пальтi, накинутому на майку, i кричить ще з порога:

– Зламанi стрингера? Не вистачає кiльсона? Зiгнутий руль?!

Дiзнавшись, що цього не трапилось, а також визначивши повну комплектнiсть байдарки, приятель з полегшенням запалює i цiкавиться, навiщо його кликали. Вашi пояснення викликають у нього приступ сатанинського смiху, крiзь який вiн вiдкриває вам першу байдаркову мудрiсть: збирати байдарку в кiмнатi так само нерозумно i непристойно, як розпалювати на паркетi багаття. Вам стає зрозумiлим, що з виробничою практикою по складанню доведеться зачекати до лiта.

День першого складання вам запам’ятається надовго.

Не тiльки щасливим болем у слинi, не тiльки гордiстю за це дивне творiння людських рук i розуму, але, передовсiм, лавиною нових i несподiваних теоретичних i практичних знань i навичок, якими вас нафарширують досвiдченi друзi. Поступово ви засвоюєте основне правило складання байдарки: «Нiякого насилля!» їй не можна нав’язувати нi своєї волi, нi свого уявлення про технiчну естетику.

Коли виявляється, що шпангоут не стає на належне йому мiсце, не надумайтесь приборкувати його молотком. Знову розберiть кiстяк i спробуйте, як вийде цього разу. Не вийшло? Давайте ще раз. Нi, нi, ми ж просимо не застосовувати сили. I без лихослiв’я також. Нiжнiше, ще нiжнiше! Ось бачите, вийшло!

Деталей одного комплекту має вистачити на складання лише однiєї байдарки. Але й зайвих деталей лишатися не повинно. I не втiшайте себе думкою: якщо цю «штучку» нема де притулити, то вона не потрiбна. В найбiльш неслушний момент ви переконаєтесь у протилежному.

Як визначити, що байдарка складена правильно? Пояснити це неможливо. Це можна тiльки вiдчути.

Вiдчуття правильно складеної байдарки – перша ступiнь туристської свiдомостi. Остаточно вона формується в ту саму мить, коли ви, вмостившись у власному суденцi, вперше берете до рук дволопатове весло, починаєте гребти i вперше вiдчуваєте пружний i захоплюючий рух – нi, полiт! – по водi.

Увага: ще один байдарочник з’явився! Нехай тобi щастить у дорозi!

 

ЯК СТАТИ ВОДНИМ ТУРИСТОМ

Так само, як придбання байдарки ще не дозволяє її власнику iменуватися високим званням байдарочника, так i оволодiння правилами керуваня цим найдосконалiшим iз суден ще не дає права на горде iм’я «турист».

Скiльки непорозумiнь – вiд комiчних до трагiчних – виникало через те, що людина, яка упряглася в лямки рюкзака або дiстала в подарунок кiлька казанiв i купила путiвку на автобусний маршрут «Сочi – Гагра» вже вважає, що стала туристом! Тут i пригода з одним доцентом, який страшенно обурювався, коли йому на турбазi в Гантiадi вiдмовили в такiй необхiднiй п’ятiй дiєтi (хронiчний холецистит). Тут i випадок з двома молодиками, не обтяженими нi вiком, нi розумом, якi купили у кафе двi пачки сухарiв «Молочнi» i вирiшили пройти хребет Черського. I, звичайно, тут смiшна iсторiя про товстуна, який, знемiгшись пiд чотирьохкiлограмовим рюкзаком, на другому кiлометрi кинув його i, дiставшись до залiзничної станцiї, купив квиток на найближчий поїзд – куди завгодно, аби лише далi вiд турбази!..

Подiбних iсторiй ми могли б навести стiльки, що їх вистачило б на добрих два десятки томiв – куди тiй «1001 ночi»! Але жодна з цих iсторiй не прозвучала б у гумористично-розважальному тонi. Бо дилетантство (а особливо – дилетантство на водi), як правило, має сумний кiнець…

Отже, хто такий турист i, зокрема, – водний турист? Щоб дати таке визначення, необхiдно ознайомитись з важливим документом, що називається «Правила органiзацiї та проведення аматорських туристських походiв i мандрiв на територiї СРСР». Коли прочитаєте цi правила, ви зрозумiєте, що назавжди минули тi часи, коли достатньо було обрати довiльний маршрут, наприклад «Почаївський монастир – Києво-Печерська Лавра – острiв Валаам» або щось iнше на такий зразок, пошити торбинку, виламати зручну палицю i вирушити в дорогу!

Нi! У наш час багато окремих осiб i солiдних органiзацiй пiклуються про те, щоб ви, дорогий читачу, щасливо подолали всi труднощi походу i не тiльки повернулись живим i здоровим, але й отримали з того всього певне задоволення.

Отже, коли ви вирiшили стати водним туристом-аматором, негайно звернiться до найближчого (за мiсцем вашого навчання, роботи чи мешкання) туристського клубу. Там ви передусiм дiзнаєтесь багато корисного про турпоходи. Наприклад, те, що вони подiленi за категорiями складностi – вiд маршрутiв вихiдного дня до походiв 6-ї, найвищої, категорiї; про особливостi формування туристських груп i добору спорядження; про порядок одержання дозволу на похiд у маршрутно-квалїфiкацiй-нiй комiсiї i про оформлення маршрутної книжки – документа, що дає право на здiйснення походу; про реєстрацiю походу в контрольно-рятiвнiй службi i багато чого iншого!

Туристський клуб, до якого ви належите, допоможе обрати маршрут вiдповiдно до iнтересiв, досвiду, стану здоров’я й вiку, забезпечить туристським спорядженням та необхiдною довiдковою лiтературою.

Суворо дотримуючись (у власних же iнтересах) вiдповiдних «Правил» i «Положень», ви за короткий час опануєте всi тонкощi складної i дуже захоплюючої справи – водного туризму. Ви й самi не помiтите, як iз новачка перетворитесь на майстра, а можливо, навiть на «Майстра туризму СРСР».

 

ВИБIР МАРШРУТУ

Обраний вами маршрут може бути дуже гарним, але не таким, яким ви його уявляли. Найбiльше задоволення вiд мандрiвки ви одержуєте задовго до її початку – взимку, коли червоний олiвець смiливо мандрує важкодоступними мiсцями країни, коли з’являються блискучi iдеї, переживаються майбутнi пригоди.

Найважче пiд час вибору маршруту – не розгубитися серед великої кiлькостi спокусливих варiантiв. Кавказ чи Сибiр, Пiвнiчний Урал чи Прибалтика? А може, багато разiв оспiвана Десна? Чи рiчка з незрозумiлою, але привабливою назвою Лань? На користь кожної пропозицiї є безперечнi аргументи «за» i… абсолютно нищiвнi контраргументи.

Кавказ? Розкiшна пiвденна природа, стрiмкi рiчки, «царицi Тамари» i витязi в синтетичних «тигрових шкурах», що спостерiгають своїми мигдалеподiбними очима за вашою байдаркою; рожевi верхiв’я снiжних гiр на свiтанку i фантастична схiдна гостиннiсть. Але… кiлькiсть туристiв досягає 2853 чоловiка на один квадратний кiлометр водної поверхнi, а це значно перевищує густоту населення в трущобах Чiкаго, передмiстях Лiверпуля i на Центральному базарi мiста Києва!

Сибiр? Безлюддя тайгових рiчок, неполоханi лосi, якi при зустрiчi з байдаркою вшановують її лише кивком гордої голови, ведмiдь, який терпляче очiкує банку з-пiд згущеного молока в кущах бiля стоянки, комарi, якi змушують ганебно вiдступати навiть ведмедя.

Ви спiвчутливо посмiхаєтесь на адресу наївного звiря i першi 6 днiв радiєте з вiдсутностi будь-якої цивiлiзацiї. На шостий день у Кока з’являється пiдсвiдоме бажання, яке на сьомий день стає вже iдеєю фiкс: побачити – за будь-яку цiну! – вивiску з закличним словом «Сiльмаг». Решта членiв експедицiї ще сподiваються зловити велику рибу. Але досвiдчений Кок розумiє, що шанси виловити цю мiфiчну iстоту не набагато перевищують ймовiрнiсть пiймати на спiнiнг пачку макаронiв чи банку паштету.

Днi минають у нестерпнiй боротьбi мiж усталеними звичками мiської людини i одвiчною суворiстю вимушеного тайгового життя. Тiльки взимку ви стверджуватимете, що цiлком зрозумiли i сприйняли чарiвнiсть побуту первiсних людей. На цей час ви вже забудете, що постiйним рефреном другої половини походу були жалiбнi вигуки: «Якби хлiбця!», «Картопельки!» i крамольнi розмови про пирiжки з горохом, якi так злочинно iгнорувались в мiстi.

«Что прошло, то будет мило», – сказав О. С. Пушкiн, i кожен турист пiдтвердить слушнiсть думки великого поета. Але, вибираючи маршрут на наступний рiк, не забувайте того, що минуло, яким би милим воно не стало вашому серцю.

Напевно, маршрути бувають iдеальними лише до виходу на них i через 2-3 мiсяцi пiсля їх проходження. Тому треба шукати не бездоганну рiчку (такої просто не iснує), а маршрут, що максимально вiдповiдає вашим уподобанням i, звичайно, можливостям.

«Чого ж ти хочеш? – запитайте себе. – Звiльнитися вiд тягаря цивiлiзацiї? Випробувань? Риску? Жертв? Чи приємної i не надто обтяжливої мандрiвки, що майже не потребує зречення вiд усталеного способу життя? Хто ти: комфортофiл чи комфортофоб?»

Вiдповiдi на цi питання повиннi визначати ваш вибiр. Надзвичайно сумне видовище – комфортофiли на порогах рiчок Кольського пiвострова чи комфортофоби на спокiйних, повiльних рiчках центральної України.

Отже, враховуйте свої уподобання – ось перше правило вибору маршруту.

Зважайте на свої можливостi – друге його правило. Якщо ви обрали Єнiсей i вирiшили стартувати з його витокiв, не призначайте фiнiш на островi Дiксон. Не робiть цього, навiть маючи дозвiл дружини i тещi. Вiн вам не допоможе, коли до кiнця вашої вiдпустки лишиться 3 днi, а ви, все ще вдивляючись за обрiй, болiсно мiркуватимете: «Куди ж, до бiса, зникло мiсто Красноярськ?» Про цю мандрiвку навiть узимку ви будете розповiдати нiяковiючи, бо якщо самi забудете, що вашою метою був Дiксон, то дружина i теща, якi благословили вас на подвиг, нiколи цього не забудуть.

Однак бувають i веселiшi варiанти. Ви пливете по чарiвнiй тайговiй рiчцi i одного прекрасного ранку виявляєте, що вiдпустка наближається до кiнця (а маршруту кiнця ще не видно). Деякi романтики-фанатики у подiбних випадках дають у рiдну установу телеграму приблизно такого змiсту: «Змушенi затриматися маршрутi причини непрохiдностi тайги».

Звичайно, спiвчутливе керiвництво видасть наказ на продовження вiдпустки нещасному. А вже потiм схаменеться: «А де ж в тiй непролазнiй тайзi знайшовся телеграф, з якого була надiслана зворушлива депеша?»

Навряд чи отримаєте задоволення з маршруту, розрахованого на 15 ходових днiв (з 18 – що у вашому розпорядженнi) при деннiй нормi 80 кiлометрiв. Навiть за вiдсутностi непередбачених ускладнень вам доведеться скоротити стоянки i скасувати перше i друге днювання. А третє взагалi немає сенсу призначати, бо 5/6 особового складу (всього в похiд вирушило 6 чоловiк) зiйдуть з дистанцiї задовго до її кiнця.

Не вибирайте маршруту, користуючись даними зi старих чи невiрогiдних джерел – це третє правило вибору. Якщо ви вирiшили мандрувати по Волзi, то не покладайтесь у всьому на нотатки Афанасiя Нiкiтiна. Видатний мандрiвник з досить вагомих причин не помiтив деяких деталей волзького пейзажу (Волзька ГЕС, Волго-Донський канал тощо). Тим бiльше не довiряйтесь Страбону i Геродоту. Цi стародавнi греки – поганi радники. I справа не в тому, що на берегах обраної вами рiчки не зустрiнете собакоголових людей (як обiцяв Геродот) i бронзових птахiв (про що вiщував Страбон). Ви можете не знайти i самої рiчки. I в цьому винна не бурхлива фантазiя античних учених: просто в нашому швидкоплинному свiтi iнформацiя блискавично старiє.

Ставтесь критично до розповiдей очевидцiв – так можна сформулювати наступне правило. Маршрут, як ми вже згадували, має властивiсть значно полiпшуватися через 2-3 мiсяцi пiсля його проходження. Прекрасною якiстю туристської пам’ятi є здатнiсть просiювати перипетiї минулого походу через сито такої густоти, що в ньому лишаються лише приємнi подiї, а весь мотлох прикростей летить за вiтром. Ось якою стає розповiдь про маршрут, пройдений в липнi. «До Великих Мiстечок їхати добу поїздом (iстинна правда!). Вiд станцiї до рiчки – буквально кiлька крокiв (а це вже «просiянi» спогади, бо до рiчки 2 кiлометри). Спускати човни зручно (напiвправда: щоб дiстатися до зручного трав’яного майданчика, треба пробалансувати по трухлявiй дошцi на другий берег рiчки). Береги чудеснi (2/3 всього маршруту – заростi очерету i болота). Перешкод на рiчцi нiяких (21 гребля). На маршрутi щонайменше 5 сiл, де можна купити що завгодно (сiл, напевно, бiльше, але найближче – за 8 кiлометрiв вiд рiчки, а коли туди приходите, то дiзнаєтесь, що магазину немає, а до того «що завгодно» – ще 6 кiлометрiв)…

Чи варто продовжувати? Якщо ви довiритесь тiльки розповiдям очевидцiв, то самi зможете продовжити список разючих розходжень суворої дiйсностi з рожевими спогадами про неї.

П’яте правило можна визначити так: перевiрте iдентичнiсть понять. Це значить, що всi члени туристської групи повиннi приблизно однаково розумiти, «що є добре i що є погано». Яким би прекрасним не уявлявся вам обраний маршрут, похiд буде безнадiйно зiпсований, якщо супутники вважають, що маршрут поганий. Шукати взаєморозумiння в походi – пiзно. Це треба робити значно ранiше.

Не користуйтесь лотерейним методом – шосте правило. Суть цього методу – витягати з берета чи картонки папiрчики з назвами рiчок. Один з-помiж них потрапить до ваших рук з благословiння долi. Ви дiзнаєтесь, що доведеться мандрувати по Зеї, Бiї чи Хантайцi, i на цьому (ви так гадаєте) закiнчуються всi нашi турботи про вибiр маршруту. Адже вибiр остаточний i безсумнiвний (доля!). Вивчати маршрут, збирати данi, описи i розповiдi теж навряд чи потрiбно (супроти долi не пiдеш!).

Лишається кинутися на маршрут, заплющивши очi, i намагатися перебувати в такому станi до самого фiнiшу. Якщо пощастить, можливо, ви й дiстанетесь до пункту призначення. Але, як свiдчить туристська статистика, порушення шостого правила дає найбiльший процент «зiскакування» з маршруту (iнодi за допомогою рятiвних команд, вертольотiв i всюдиходiв).

Особливо прикро, що, користуючись лотерейним методом вибору, не маєте на кому вiдвести душу: не проклинати ж того нещасного, який мав необережнiсть запустити руку в старий капелюх.

Ось, власне, i всi правила. Якщо беззастережно дотримуватимете їх, то обрати вдалий маршрут буде дуже просто.

 

ОСОБОВИЙ СКЛАД ЕКСПЕДИЦIЇ

У пiдготовцi до походу немає дрiбниць, важливо все: «Що?», «Куди?», «Як?», «Навiщо?»… Але найважливiше: «З ким?». Вiдповiдь на це запитання забезпечує блискучий успiх чи ганебний провал мандрiвки. На цьому грунтується непорушний закон походу, встановлений ще нашими далекими предками: «З милим рай i в куренi (наметi)».

Нi краса ландшафту, нi екзотика та чудеса туристської технiки не полiпшать вашого настрою i спогадiв про похiд, якщо вiн був отруєний присутнiстю людини, що не вiдповiдає вашим уявленням про туриста. I якщо вже бути до кiнця вiдвертим i називати речi своїми iменами, то рiвень напруженостi обстановки в такому мiкроколективi слiд визначити словом «смертельно». Водночас жодне лихо i пiдступнiсть маршруту, примхи природи та iншi катаклiзми не здатнi зiпсувати хорошого настрою товариству, в якому панує взаємна симпатiя та спiльнiсть iнтересiв.

Це азбучнi iстини. Проте чимало походiв нiчого не лишили в душах учасникiв, окрiм глухого незадоволення. А скiльки маршрутiв завершились ранiше встановлених строкiв! Скiльки блискучих задумiв не здiйснилося!

До речi, запобiгти цим неприємностям дуже легко. Слiд лише дотримуватися правил добору особового складу експедицiї. їх усього 6 (шiсть).

1. Склад експедицiї не повинен бути надто великим
Звичайно, що для одного – багато, то для другого – саме враз, а для третього – замало. I все ж iснує оптимум, перевищувати який небезпечно. Встановлюється вiн за методом вилучення: складаєте список усiх своїх знайомих, друзiв, родичiв, а потiм викреслюєте нетуристiв, скиглiїв, iпохондрикiв i болiльникiв. Як правило, залишається 6-8 чоловiк. Це i є оптимум.

Втiм, скiльки б туристiв не було, ясно одне: всi вони (всi!) повиннi вмiти плавати. Цей тезис навiть не вартий обговорення i будь-якi iсторичнi паралелi (наприклад, адмiрал Нельсон) до уваги не беруться.

Слiд також взяти до уваги, що кожна людина носить в собi загрозу пануючому в походi принципу єдиноначальностi. Шестеро туристiв обирають собi Адмiрала i покiрно виконують всi його накази. Восьмеро – вже здобувають собi право на обговорення i коментування наказiв, десятеро – мають схильнiсть до демократiї, що, безумовно, небезпечно у мандрiвцi по водi, а п’ятнадцятеро, як правило, стають шаленим некерованим вiче, що нагадує Великий Новгород часiв занепаду.

Всi пропозицiї «мiтингуються» i через те не здiйснюються; всi рiшення критикуються i через те не виконуються; кiлькiсть угрупувань зi своїми програмами i поглядами на водний туризм перевищує частку вiд дiлення 15 на 2, бо деякi перебувають у кiлькох угрупуваннях одночасно, а решта представленi однiєю особою в ролi лiдера групи i всiх її рядових членiв.

Фракцiйна боротьба не припиняється нi вдень, нi вночi. Через те осиротiлi та безпритульнi байдарки спокiйно пливуть за течiєю, встигаючи долати за нiч до 20 кiлометрiв; багаття не розпалюється кiлька днiв пiдряд, а потiм, розпалене за допомогою бензину, спричиняється до невеличкої лiсової пожежi; продукти падають у воду; намети зносить вiтром i т. д. i т. п.

Розбрат, безладдя охоплює всi сфери похiдного життя. Ентропiя наростає, i добре, коли неминучий вибух виникає поблизу якоїсь залiзничної станцiї. За iнших умов члени експедицiї просто розбiгаються, ганебно кидаючи човни, весла та шанцевий iнструмент. З цього часу вони глибоко переконанi, що нiяка в свiтi сила не спровокує їх на новий туристський похiд.

Закон переходу кiлькостi в негативну якiсть дiє на всiх без винятку. Люди псуються прямо на очах. Стоїки стають цинiками, витриманi люди починають скиглити, оптимiсти впадають у глибокий песимiзм, а альтруїсти перетворюються в егоцентристiв. Для лiквiдацiї наслiдкiв такого походу потрiбнi роки, а неприємнi спогади про нього переслiдують нещасних у моторошних сновидiннях все життя.

2. Склад групи не повинен бути надто маленьким
Хто зробив з попереднього правила висновок, що чим менший склад групи, тим краще,- безперечно, помилився. Невесело проводити цiлi днi в мовчаннi, що лише зрiдка переривається словами i реплiками, якi ви безлiч разiв чули. Група, до складу якої входить два чи три туристи, може бути досить вдалою, але вона не принесе радостi. Цей мiкроколектив часто-густо супроводжуватиме нудьга – смертельний ворог туризму. А ще уявiть собi таку ситуацiю. Ви пливете втрьох на однiй тримiснiй байдарцi, i трапилось те, про що й писати страшно: байдарка затонула. Мокрi, але неушкодженi, ви вибираєтесь на берег, i раптом виявляєте, що вас немає кому: а) пожалiти; б) обсушити; в) нагодувати; г) одягнути; д) взути тощо. А якби ви йшли на двох байдарках, то не довелося б складати цей сумний алфавiт. I взагалi одноманiтнiсть дiє згубно. Вже на другий день походу вас дратуватиме одностайнiсть у вирiшеннi всiх питань i проблем; на третiй день ви зупинятиметесь бiля кожного рибалки, щоби хоч трохи вiдвести душу в розмовах з новою людиною; на п’ятий – запитаєте себе: «Навiщо я згодився на цей безглуздий похiд?», а на шостий – визрiє рiшення назавжди порвати з туризмом.

Багаторiчний досвiд пiдказує, що учасникiв походу має бути не менше чотирьох. Якщо їх буде менше, то ви не знайдете на привалi бажаючого слухати вашу улюблену розповiдь: усi зроблять вигляд, що дуже зайнятi багаттям, приготуванням вечерi, лагодженням намету i т. iн. Вам не трапиться нагода перекласти на когось неприємну роботу, що випала на вашу долю, оскiльки в мiкроколективi всi завжди заклопотанi.

3. Обережно: жiнки!
Тема «Жiнка в байдарцi», звичайно, заслуговує окремого роздiлу, якщо не цiлої книжки, бо нам вiдомi 123 проблеми, якi виникають у зв’язку з участю жiнок у туристському походi. Нашим друзям з iншого байдаркового колективу також вiдомо 123 проблеми з цього приводу, але ми не змогли знайти жодної спiльної. Отже, 246 проблем! Проте чи варто пiдраховувати? Бо якби жiнок з нами не було, проблем виникало б значно бiльше.

Дехто вважає, що в похiд слiд брати тiльки тих жiнок, яких небезпечно залишати вдома, бо вони, скориставшись вiдсутнiстю чоловiка, господарюють на свiй смак. Повернувшись з походу, чоловiк помiчає новi шпалери, але не бачить старих меблiв, його увагу привертає нова люстра з блискучими пацьорками, проте марнi всi його спроби пiзнати свiй письмовий стiл. I, звичайно, щасливий чоловiк дiзнається про новi борги.

Безумовно, таких жiнок небезпечно залишати вдома, та ще необачнiше брати їх з собою в похiд, бо новi реформи в квартирi – нiщо порiвняно з тим, що може скоїтися в байдарцi чи наметi.

Пять-шiсть мужчин можуть нейтралiзувати (хоча для цього необхiдно докласти чимало зусиль) вплив двох жiнок, але якщо з’являється третя, то до складу експедицiї треба додатково прийняти 8-10 мужчин, а це в свою чергу призводить до фатальних наслiдкiв (див. правило 1).

Навiть одна жiнка здатна змусити вас засумнiватися в доцiльностi основних принципiв туристiв. Iдеї, якi вона пропонує, м’яко кажучи, своєрiднi i майже завжди незаперечнi. Наприклад: «На рiчцi слiд плисти не за течiєю а проти неї, щоб уповiльнити швидкiсть просування i продовжити задоволення вiд сприйняття краси ландшафту». На слушне зауваження, що гребти проти течiї й одночасно милуватися природою неможливо, звучить монолог про естетичне виховання, згадується застигла музика (в архiтектурi) i японський театр Кабукi.

Двi жiнки (якщо вони об’єднуються) змусять вас курити лише в певний час i у вiдведеному для цього мiсцi, три – вимагатимуть, щоб ви взагалi не курили; двi жiнки змусять вас щоразу мити посуд, три – регулярно чистити казанок до дзеркального блиску, прати шкарпетки i користуватися носовою хусточкою… Докiрливо стуливши губи, вони зашиють на вашому костюмi дiрки, якими ви так пишалися; почнуть прати, коли перiщитиме дощ, i займуться своїми зачiсками, коли байдарку зноситиме на пороги; вимагатимуть дiстати молока в непролазнiй тайзi i термiново вiдправити телеграму бабунi, коли навiть до найближчого магазину – десятки кiлометрiв, а вже вiдстань до поштового вiддiлення зв’язку можна вимiряти свiтловими роками.

Жiнки можуть змусити вас (соромно й казати) щодня умиватися i чистити зуби, прасувати штормовку i навiть (о, горе!), навiть голитися.

Жiнки можуть… Вони на все здатнi! А раз так, то, вирушаючи у байдарочннй похiд, можете не брати байдарок, але щодо жiнок, то без них, як вiдомо, неможливо…

4. Дiти… Дiти…
Дiти – велика радiсть у нашому життi, але в туристському походi – не завжди. Їхня допитливiсть зворушує, та коли це стосується байдарки («Потопає чи не потопає, якщо продiрявити днище?»), ви починаєте нервувати.

Якщо ви взяли у похiд свою власну дитину, то мусите витримати ще одне випробування: вашi супутники легко знаходять недолiки в її вихованнi i починають дружно перевиховувати. Дитина, загартована сiм’єю i дитячим садочком, поставиться до цього з цiлковитою байдужiстю, але вас кожне запитання: «Хто тебе отакому навчив?» – буде боляче зачiпати i провокувати на безкiнечнi педагогiчнi дискусiї.

Поступово всi розмови бiля вогнища увечерi зведуться до обговорення проблеми батькiв i дiтей. Вашi немiчнi спроби сховатися за спини Песталоццi, Ушинського, Макаренка та Сухомлинського будуть викритi, ваша педагогiчна неспроможнiсть стане очевидною i вам не лишиться нiчого iншого, як тiльки зганяти злiсть на своєму злощасному нащадку.

Як бачите, перспективи досить сумнi як для вас, так i для вашої дитини. Тому, коли вирушаєте в похiд, краще залишити дiтей з бабусею. Так буде спокiйнiше для всiх учасникiв походу i для тiней великих педагогiв.

Не варто говорити, що це зауваження стосується лише дiтей дошкiльного вiку. Дiти 7-14 рокiв – серйозна пiдмога в походi, чудова робоча та тяглова сила. А що стосується ваших нащадкiв старше 14-ти, то не ви, а вони будуть вирiшувати: брати своїх старих у похiд чи залишити вдома. Нiчого не вдiєш: акселерацiя!

5. До складу групи не повиннi входити болiльники
Болiльник – соцiально небезпечна особа, якiй необхiдно давати вихiд своїм футбольним пристрастям. Для болiльника, як i для кожного наркомана, не iснує суттєвої рiзницi мiж днем i нiччю. Вдень вiн буде обговорювати таємницi з бiографiй футбольних зiрок, а ночами – ловити передачу зi стадiону «Маракана» в Рiо-де-Жанейро. I байдуже, що репортаж ведеться португальською мовою (адже вiн все одно знає результати матчiв наперед). Болiльник розбудить вас серед ночi i повiдомить, чому тренер Феола не виставив у грi Лобо Марiо Жоржi, i заразом розповiсть сумну iсторiю про Гаррiнчу та його одинадцятеро дiтей.

Якщо ж вам пощастить викрасти i втопити транзистор, тодi болiльник з подвоєною енергiєю розпочне коментувати матчi 1/8 фiналу розиграшу Кубка СРСР за 1953 рiк. А той, хто не тямить у цьому, на третiй годинi спогадiв починає повiльно згасати… В результатi – не-болiльникам гарантованi нервовi розлади, якi потребують тривалого стацiонарного лiкування в спецiалiзованих медичних закладах.

6. До складу групи не повинно входити бiльше одного менестреля з гiтарою
Це правило розтлумачується легко: якщо ви бажаєте уникнути кривавої мiжусобицi, не допускайте змагання двох акинiв. Пiсля неминучого творчого конфлiкту ви не зможете використати гiтари навiть як весла – вiд них зостануться лише грифи. I взагалi, два гiтаристи зовсiм нi до чого: i один заспiває вас мало не до смертi.

За умов дотримання цих простих правил успiх вашого походу забезпечений. Але навiть у колективi, що створений за всiма науковими рекомендацiями, напочатку можуть трапитися симптоми легкої психологiчної несумiсностi. У зв’яку з цим на завершення ще три поради.

1. Будьте толерантними у ставленнi до власних недолiкiв, якi ви помiчаєте в iнших.

2. Не будьте толерантними у ставленнi до чужих недолiкiв, якi ви помiчаєте в собi.

3. Намагайтесь виконати свою роботу вчасно, щоб її не довелося виконувати iншим.

 

КАРТИ

Мандрувати без карти неможливо. Навiть якщо ви вирiшили вiдкривати невiдомi землi та безлюднi острови. Це знав уже Колумб, вирушаючи в таємничий простiр Атлантики. Щоправда, в примiрнику карти, що йому дiстався, Америка називалася Iндiєю. Та хiба суть у дрiбних неточностях?

Тому не варто навiть говорити про легковажних безумцiв, якi вирушають у байдарковий похiд без карти. Вони недостойнi звання туриста. Краще розглянемо можливi варiанти картографiчного забезпечення експедицiї. При цьому будемо дотримуватися порядку, що вiдповiдає їх важливостi.

1. Полiтична карта свiту. Найбiльшим достоїнством цiєї карти вважаються її розмiри (3×4 метри). Це дає можливiсть вивчати її одночасно всiм членам експедицiї. Для цього необхiдно розстелити карту на березi й улягтися на нiй головами до середини.

Розмiри дають можливiсть використовувати її як вiтрила, якщо пристосоване для цього полотнище (воно ж i тент) забули на стоянцi чи випадково спалили на вогнищi. Щоб перетворити карту на вiтрила, треба наклеїти її на марлеву основу.

Вкрай необхiдна така карта i для орiєнтацiї в просторi. З нею вам не доведеться розпачливо кричати, вдивляючись у береги: «Де ми?» Карта точно вкаже країну, в межах якої ви перебуваєте.

Проте слiд вiдзначити i деякi ускладнення, що виникають пiд час користування картою свiту. На нiй легко вiднайти Аддiс-Абебу, але марно згаєте кiлька годин, плазуючи на животi у пошуках села Красилiвки. Ви не знайдете його нi в Пiвденнiй Америцi, нi в Пiвнiчнiй Африцi. Не знайдете його i в межах тiсї країни, де, як переконливо свiдчить карта, ви перебуваєте. Ой лелечко, там немає навiть рiчки Здвижу, якою пливуть вашi байдарки. I навряд чи впевненiсть у тому, що ви не порушили мимоволi державного кордону, якоюсь мiрою компенсує це.

2. Географiчний глобус. Слiд сказати вiдразу: цей наочний посiбник, досить доречний на каравелах, галiонах i фрегатах, створює певнi труднощi у користуваннi ним пiд час байдаркового походу, особливо коли дiаметр вашого глобуса понад 1 метр. Сидiти на ньому не дуже зручно, розмiстити його на носi чи на кормi – неможливо. Вихiд один – транспортувати глобус на буксирi, але пiсля цього окреслення материкiв можуть стати розпливчастими, а рiчка Рiо-Гранде-Колорадо настiльки наблизиться до вашого маршруту, що доведеться серйозно обговорювати можливiсть появи крокодилiв у рiдному Здвижi. Отже, використовувати глобус у походi на байдарках слiд лише в самому крайньому випадку.

3. Карта областi. Пошуки цiєї досить детальної й зручної карти слiд провадити у найнесподiванiших мiсцях, її можна знайти на стiнi кабiнету вченого секретаря науково-дослiдного iнституту чи у приймальнiй директора кондитерської фабрики. Але де б вона не була, її обов’язково приховують щiльнi розсувнi штори i атмосфера втаємниченостi. Це створює вiдповiдне враження, i ви остаточно усвiдомлюєте, що вирушати в похiд без цiєї карти неможливо.

Щоб проникнути за сiрi штори, витрачається вiд двох до трьох мiсяцiв. Тому розпочинати наступ слiд заздалегiдь. Успiх наступу забезпечується вашою особистою привабливiстю. Якщо плацдармом став кабiнет вченого секретаря, то найкраще свої чарiвнi посмiшки пiдкрiпити достроковою здачею звiту про наукову роботу i позаплановим виступом на теоретичнiй конференцiї.

У приймальнiй директора найкраще дiяти через секретарку. Витрати на забезпечення наступу i бойовi втрати бувають досить значними. Нам вiдомий випадок, коли за право зазирнути за таємничi штори було заплачено життям (парубоцьким).

Маючи доступ до жаданої карти, не поспiшайте її викрадати. Через 3 роки пропажа виявиться i гарантованi неприємностi, якi зiпсують вам спогади про вдалий похiд. Але не розраховуйте й на свою пам’ять, намагаючись зафiксувати зображення карти в головi. Це пiд силу лише героям детективних романiв. Ви переплутаєте всi деталi ранiше, нiж за вами грюкнуть дверi кабiнету.

Краще вiзьмiть кальку i перезнiмiть на неї рiчку, що вас цiкавить, i всi навколишнi пункти. Вона буде вашим дороговказом.

Наклейте її на цупкий папiр, розрiжте на рiвнi частини i зброшуруйте їх. У ваших руках опиниться книжечка, на кожнiй сторiнцi якої буде частина маршруту, що дорiвнюватиме, скажiмо, дводенному переходу. Вiдтепер схема вашої мандрiвки цiлком зрозумiла i передається формулою: «Одна сторiнка – за 2 днi».

Придбавши заповiтну «кальку» i пiдрахувавши свої досягнення (зроблений достроково звiт тощо) та втрати (парубоцька воля i таке iн.), вам буде, безумовно, приємно дiзнатися, що карти областi, яка вас цiкавить, продаються у всiх магазинах культтоварiв по 20 копiйок за штуку. Справжнiй турист, звичайно, вiдкине карту широкого вжитку i буде користуватися в походi здобутою в бою копiєю.

Коли позначите на кальцi межi денного переходу i точно вирахуєте, що половина цього вiдрiзка припадає саме на село Чабани, а решта – на село Жучки, то впевнено вирушайте в дорогу. Дiйшовши до названих Чабанiв за годину з хвостиком, органiзовуєте тривалий веселий привал, тiшачи себе приємною думкою, що коли 15 кiлометрiв (по картi) до Чабанiв ви подолали за годину, то на решту шляху до Жучкiв вистачить сорока п’яти хвилин. Та, на жаль, цi арифметичнi пропорцiї, до яких ви пройнялися довiр’ям ще в п’ятому класi, в байдарковому походi не дiйснi.

На одному з численних поворотiв, за яким (нiяких сумнiвiв!) на вас чекають Жучки, ви раптом дiзнаєтесь вiд рибалки, що до них ще 30 кiлометрiв (4/5 шляху!). Це якщо добиратися рiчкою. Якщо ж йти пiшки i нести на собi байдарку та все спорядження, то село вiдразу наблизиться на 20 кiлометрiв. Але справжнiй турист хiба дозволить собi обрати такий легкий шлях?!

До речi, з Жучками i Чабанами при всьому цьому вам ще, безумовно, пощастило: вони розташованi на березi (як i стверджувала «калька»!). Загалом же добра половина прибережних поселень починає швидко тiкати, як тiльки ви наближаєтесь до них. Деякi встигають забiгти так далеко, що меланхолiйнi рибалки, якi сидять вздовж берегiв, навiть не чули про їхнє iснування.

Спочатку ви обурюєтесь, гадаєте, що то: витiвки чи свiдоме приховування iстини. Потiм трапляється один рибалка, який не тiльки знає розшукуванi Жабки, але навiть живе там. Правда, вони розташованi не зовсiм на березi, але за пiвтори години їзди на мотоциклi йому вдається дiстатися до них.

Зате «калька» чесно попереджає вас про мiст, що перетинає рiчку вище Горобинiвки. Зворушенi до глибини душi такою точнiстю, ви легко вибачите їй замовчування чотирьох гребель (обноси по 800 метрiв), трьох непрохiдних порогiв та восьми непролазних болiт.

Щоб уникнути непорозумiнь та в iнтересах похiдної демократiї, карту слiд розмножити, аби кожна байдарка мала свiй примiрник (надiйно запаяний в полiетиленову плiвку). Це позбавить Адмiрала вiд необхiдностi зупинятися мiнiмум 5 разiв по пiвгодини i демонструвати свою персональну карту допитливим членам флотилiї.

Вiд вашої «кальки» матимете останню радiсть уже пiсля походу, коли, збережена разом з фотографiями та iншими документами в коробцi з написом «Здвиж», вона послужить основою для створення туристської схеми з описом маршруту. Цю схему ви вручите знайомим, що вирiшили пiти вашими слiдами.

4. Туристська схема. Цей посiбник має єдиний недолiк: вiн не дає вам вiдчуття першопрохiдця i першовiдкривача. Саме його iснування передбачає вiдсутнiсть мiсць, де ще не ступала нога туриста. Проте переваг – безлiч!

Туристська схема не дає вiдомостей загальних: село Лепихи, перекат, стоянка… Вона турботливо ставить бiля назви села слiвце «мак» (макарони), бiля перекату позначає кращий варiант подолання його, стоянку рекомендує тому, що вона тягне не менше як на 84 бали (див. роздiл «Стоянка»).

До цього часу не вдається належним чином пояснити, як, маючи такий посiбник в руках, деякi туристи умудряються ночувати на коров’ячих бродах, скельних осипах i болотяних купинах. Очевидно, це пояснюється тим, що туристська схема дещо зловживає деталями, використовуючи як орiєнтири, скажiмо, повний мiсяць над дубом, корч бiля берега, слiди на пiску…

Зате такi прикмети дають матерiал для роздумiв про вiдноснiсть будь-яких знань пiд час дискусiй з авторами схеми пiсля повернення з походу. Це також допоможе вам заповнити безкiнечну безбайдаркову зиму.

 

IНФОРМАЦIЯ

Якими б досконалими картами ви не користувалися, все одно вам доведеться консультуватися з мiсцевим населенням. Бо жодна з карт, навiть топографiчна, не має вiдомостей, якi б вдовольнили вашi животрепетно-актуальнi запити: «Так, хлопцi, магазин у Жучках є, але там третiй день Степаненки весiлля справляють i тому в магазинi того самого нема… А вам хiба не те саме потрiбне? Навiщо ж тодi магазин?! Пливiть, хлопцi, сюди, я вам цiєї солi хоч два пуди насиплю!»

Iнформацiя, яку можна дiстати у населення, за способом здобування подiляється на двi категорiї: берегову i глибинну.

1. Iнформацiя берегова
Рибальських шкiл, як вiдомо, iснує велика кiлькiсть. Однi з них вважають найблагодатнiшим часом для лову риби досвiтки, iншi – спекотний день, третi переконують, що риба ковтає гачок лише перед заходом сонця, четвертi впевненi, що найкраще вона клює пiзнiм вечором. Так само iснують рiзнi думки щодо погодних умов для промислу риби. Є прихильники лову риби до, пiд час i пiсля дощу. Бiльшiсть дотримуються комфортабельної доктрини, що риба, як i людина, любить сонячнi погожi днi. Подiбнi суперечки ведуться i щодо сили та напрямку вiтру, висоти берега, краси ландшафту i пори року. Ось чому практично у будь-який час дня i ночi (останнє, зрозумiло, мовлено заради красного слiвця – див. роздiл «Рух») на берегах рiчок, починаючи Вузлiвкою i закiнчуючи Голубим Нiлом, можна зустрiти рибалок. Досвiд показує, що навiть у безлюднiй мiсцевостi один рибалка припадає на кожнi 400 метрiв (не рiдше). Щиро радимо використовувати цих наповнених рiзною iнформацiєю шановних людей для уточнення вiдомостей, добутих з карт та схем.

Вам сьогоднi вкрай необхiдно дiйти до Залещикiв, щоб закупити хлiба та сигарет «Шипка», якi скiнчилися кiлька днiв тому. Заради цього ви навiть вирiшили змiнити звичний графiк руху i йти вдень, у саму спеку, аби встигнути в Залещики до закриття магазину. Та й не завадило б, будьмо вiдвертими, надолужити кiлометри, згубленi в попереднi днi.

Як по картi, то до Залещикiв кiлометрiв вiсiм. Але карти, як вiдомо, брешуть, i тому ви з надiєю питаєте дiда, що сидить на березi в оточеннi семи вудочок, чи далеко до Залещикiв. Вiдповiдь поважного старця наповнює вашi серця гордiстю, бо виявляється, що до Залещикiв лише два кiлометри. Ну й ушкварили ми сьогоднi вранцi! Кiлометрiв 20 за три години пройшли! Аж душа радiє!

Проминувши двох рибалок, ви уточнюєте цю iнформацiю у симпатичного молодика, що дрiмає над самотньою донкою: «Чи справдi тi будинки за поворотом, що даленiють,- це вже Залещики?» Парубок меланхолiйно вiдповiдає, що там, за поворотом,- Гусенцi, i знову спокiйно засинає. Проте втрачає спокiй Адмiрал. I засуджувати його за нестриманiсть не варто, бо за всiма картами, схемами й описами Гусенцi ми мали залишити далеко позаду ще вчора. I взагалi, вiд Гусенцiв до Залещикiв – погляньте самi – кiлометрiв тридцять! Бiс його знає, що воно таке! Парубка будять i повторюють запитання.

– Слово честi, Гусенцi! – вiдповiдає вiн i намагається знову заснути. Але це йому не вдається, бо запитання повторюють втретє з iнтонацiями далеко не шанобливими.

– Гусенцi ж, Гусенцi! – з переконанiстю Яна Гуса стверджує абориген.

– А ти, товаришу, сьогоднi зранку нiчого не хильнув? – єхидно запитує капiтан першої байдарки.

– А ти менi пiдносив? – обурюється хлопець в такий спосiб, що стає зрозумiло: це джерело iнформацiї втрачене.

Бiля повороту дiзнаємося, що це таки Гусенцi. Останнi надiї на те, що, можливо, парубок переплутав, розвiюють двi дiвчинки безневинного вiку, який виключає найменшi припущення про можливiсть пiдступних жартiв.

Адмiрал з iнтонацiями короля Лiра цiкавиться, хто дiставав цю карту i що, на думку членiв експедицiї, слiд учинити з цим…

Вiдразу ж за Гусенцями закидає спiнiнг громадянин, який справляє враженi iстинного iнтелiгента.

– Це справдi Гусенцi? – приречено запитує Адмiрал, нагадуючи своїм виглядом гравця в рулетку, що залишив у казино все своє майно.

Iнтелiгент акуратно скручує на катушку волосiнь i охоче пояснює, що на це питання однозначно вiдповiсти важко. Бо, з одного боку, це справдi Гусенцi, але з другого – це село Комбайне. Так його перейменували минулого року, щоб уникнути плутанини з Гусенцями, якi знаходяться вище по рiчцi кiлометрiв за двадцять. Але сила традицiї, як бачите, велика, i, хоч про смаки не сперечаються, мешканцям нова назва чомусь не дуже до вподоби. I тiльки через те, що доцентська зовнiшнiсть громадянина виключає будь-яку фамiльярнiсть, Адмiрал не вискочив на берег, щоб обцiлувати благодiйника.

– Так, а скiльки ж одначе до Залещикiв? – схаменувся хтось, радiсно вiдмахавши веслами кiлометрiв зо два вiд Гусенцiв-Комбайного. Подальшi спроби одержати iнформацiю про мiсце знаходження Залещикiв призвели ось до чого.

Кiлька хлопчакiв:

– Не знаємо, дядечку!

Три похмурих громадянина, що сидять чомусь до вудочок спинами:

– Далеко!

Самотнiй рибалка середнiх рокiв:

– Кiлометрiв iз десять.

Бабуся, яка б’є об воду мокрою рядниною:

– Залещики? Зроду такого не чула!

Дiд з величезним куканом риби:

Нi, не клює! Зовсiм не клює! Що? Лящi? Лящiв тут не буває! От сома торiк я ось такого ледь не витягнув…

Рибалка з мотоциклом:

– Кiлометрiв з п’ятнадцять.

Рибалка з велосипедом:

– Кiлометрiв з двадцять.

Звичайний рибалка:

– Верст (верст!) двадцять п’ять.

Оскiльки все ж таки необхiдно рушати, вирiшують бiльше нi в кого не питати. I через вiсiм кiлометрiв на лiвому березi з’являються Залещики.

2. Iнформацiя глибинна
Один чи два рази за весь похiд виникає необхiднiсть одержати грунтовну iнформацiю, якої у рибалки на березi не дiстанеш. Навiть вивчивши напам’ять рибальську енциклопедiю Сабанєєва, аматор не скаже вам, чи проходить через селище Штукарi поїзд Новосибiрськ — Митищi, i якщо проходить, то чи зупиняється, а якщо зупиняється, то коли i на скiльки! За такою iнформацiєю доводитьсявибиратися в «глибинку», тобто в село, на берег.

Iти в «цивiлiзацiю», зрозумiло, нiкому не хочеться. Цього разу й Адмiрал не скористався своєю владою, i тому жертву вибирають малоiнтелiгентним способом: азартною грою «очко». За невблаганним законом зловредностi жереб випадає на Кока, який, виявляючи природнi якостi своєї натури, вiсiм разiв пiдряд «робить перебiр».

Вирушаючи «в народ», Кок з вiдчаю забув переодягтися, i саме це спричинилося до багатьох непорозумiнь.

Де брати iнформацiю, Коку пояснили досить детально i переконливо: необхiдно спрямувати свої стопи до сiльради. Там має бути розклад поїздiв, що проходять через Штукарi. Якщо ж розкладу не виявиться чи вiн застарiлий, слiд спробувати iз сiльради чи з пошти зателефонувати у Штукарi i витягти з чергового по станцiї всi необхiднi вiдомостi.

Все це Кок повторює собi пiд нiс, сумно здiймаючи куряву стоптаними черевиками, яким могли б позаздрити схильнi до гiперболiзацiї клоуни провiнцiйних циркiв початку столiття. Що стосується одягу, який прикривав тiло Кока, то йому не позаздрили б i хiтровськi жебраки тiєї ж епохи. Спортивнi брюки i на початку походу не були новими, а тепер вони геть обтрiпалися, всi в дiрках, найбiльша з яких свiдчила, що у Кока плавки яскраво-червоного кольору. Що ж до сорочки, то вона могла служити лише красномовним конспектом меню за всi днi походу, але нiяк не вбранням.

Екзотична зовнiшнiсть i гострi запахи вiд сорочки вiдразу привертають увагу всiх навколишнiх собак, i Кок позбавляється першої (i зовсiм невеликої порiвняно з наступними) прикростi за допомогою дрючка, що трапився пiд рукою. Втiм, щодо собак, то Коку бiльше допомагають не його вiдвага i не дрючок, а натовп дiтлахiв, якi, вiдганяючи зграю гавкаючих друзiв людини, оточують Кока галасливим колом.

Зрозумiло, такий ескорт привертає увагу працiвникiв сiльради ще до того, як Кок до неї дiстався. Секретар сiльради, вийшовши назустрiч i ледь розiгнавши пишний почет, ставить образливе за формою i змiстом питання:

– Так що ж воно поцупило?

Експресiя, з якою Кок заперечує секретарський тезис, остаточно переконує представника влади в правильностi свого припущення, i Кока за допомогою добровiльних помiчникiв вводять (назвемо це так) у примiщення сiльради.

В результатi пiвгодинної бесiди виявляється, що цей зухвало вдягнений чоловiк:

а) вiдмовляється назвати iм’я, прiзвище i по батьковi, хоча про право ставити такi запитання було наголошено ще на початку розмови;

б) вiдмовляється пред’явити документи, що засвiдчили б його особу;

в) на питання, з якою метою з’явився в селi, вiдповiдає, що його цiкавить розклад поїздiв;

г) i взагалi, чомусь не поголений.

Вирiшили: громадянина затримати i передати дiльничному мiлiцiонеру…

На щастя Кока, дiльничний, який з’явився досить швидко (яких-небудь 2 години), виявився розумною людиною i не тiльки негайно вiдпустив потерпiлого, але й забезпечив його вичерпною iнформацiєю (поїзд через Штукарi не проходить) i ще порадив:

– Вам, хлопцi, на поїзд краще сiдати в Сармах – там поїздiв з п’ять проходить i всi зупиняються.

– А як до Сарм дiстатися?

– Зовсiм близенько: кiлометрiв сорок рiчкою, а там по дорозi кiлометрiв 80…

 

СПОРЯДЖЕННЯ

Початкiвець-байдарочник, складаючи список спорядження, як правило, припускається дуже розповсюдженої помилки. Озброївшись папером i фломастером, а також за допомогою багатющої уяви, яка завжди в таких випадках бурхлива i нестримна, вiн починає створювати список потрiбних речей. Список ще не доведений i до середини, а у фломастерi вже закiнчилось чорнило. Байдарочник схаменеться лише тодi, коли, взявшись за олiвець, почне виводити: «№ 414. Таз емальований (бiлий)».

Нi, носiїв у вас не буде, так що не розраховуйте на популярний колись варiант: «…следом четыре идут великана, двадцать четьiре несут чемодана…». Хоча вашi акселерати-дiти i подiбнi до велетнiв, але чемодан (навiть один!) вони майже завжди тягти вiдмовляються.

Втiм, зовсiм без списку вам також не обiйтися. Принципи, якi лежать в основi складання списку, можуть бути рiзними. Наприклад, за алфавiтом: 1. Аптечка. 2. Байдарка. 3. Виноградний сiк. 4. Губка…

Або за ступенем важливостi: 1. Тушонка. 2. Цигарки. 3. Карти (гральнi). 4. Дружина. 5. Дiти… 21. Намет… 89. Байдарка.

Перший варiант складеного списку має бути переписаний не менше чотирьох разiв, при цьому обов’язком умовою переписування є скорочення кожного наступного варiанта в порiвняннi з попереднiм удвiчi.

Заздалегiдь позначте у списку рiч, яку ви забудете. Це, так би мовити, жертва на алтар бога Забудька. Iнакше ви справдi забудете що-небудь важливе. А втiм, найiмовiрнiше, так воно i станеться, бо чарiвнiсть байдаркового походу виявляється також i у винахiдливих спробах використати взятi з собою непотрiбнi речi натомiсть залишених необхiдних.

Оскiльки вам рано чи пiзно доведеться звернутися до варiанта переноски, пов’язаного з витратами м’язових зусиль (див. роздiл «Доставка до рiчки i повернення»), оптимальною є така кiлькiсть спорядження, за якою на кожного учасника походу припадає один рюкзак i вiльна пара рук для транспортування байдарки. Як свiдчить наш досвiд, все, що не вмiстилося у рюкзак i запакувалося (тимчасово) в сумки, авоськи, клунки тощо, рано чи пiзно забувається чи губиться, викликаючи запiзнiлi й даремнi ремствування. Все спорядження укладено в один (один!) рюкзак – це найбiльше досягнення еволюцiї байдаркового туризму. Початкiвцю-байдарочнику не слiд повторювати цей покручений i нелегкий шлях спочатку: адже iснують для чогось байдарковi аксакали!

Звiдси виникає перший i єдиний закон спорядження: бери не те, що потрiбно, а те, без чого неможливо обiйтись!

Спорядження байдарочника подiляється на двi категорiї: особисте i громадське.

Розподiл громадського майна мiж байдарочниками провадиться Боцманом, а за його вiдсутностi – Адмiралом. Адмiрал, звичайно, не забуде розподiлити аптечку помiж екiпажами всiх байдарок, аби нiхто не був позбавлений фталазолу, i водночас не допустить, щоб в одну байдарку потрапили казанки, гречана каша, тушонка. Взагалi все кухонне начиння (казанки, миски, ложки, кружки, ножi) зручно зберiгати у спецiально пошитiй для цього полотнянiй торбинi. Торбина повинна зверху затягуватися мотузкою i, щоб не викликати негативних емоцiй у Лiкаря експедицiї, має бути з самого початку чорного кольору.

Продукти для поточного вжитку повиннi зберiгатися в так званому видатковому мiшку, пошитому з двох шарiв клейонки. Цей мiшок, так само, як i рятiвнi засоби, необхiдно покласти в байдарцi Кока на самому видному i доступному (Коку, зрозумiло) мiсцi. По-перше, це нагадуватиме, кому належить фактична влада в походi, а по-друге, при негайнiй евакуацiї з байдарки екiпаж не витрачатиме часу на пошуки того, що потрiбно рятувати передусiм.

У найбiльш доступному i надiйному мiсцi має зберiгатися й ремонтний набiр. Ставитися до нього необхiдно одночасно суворо i з нiжнiстю. Рiч у тiм, що з першого дня i до кiнця походу на предмети, що входять у ремнабiр, можуть здiйснюватися агресивнi замахи. Коку, бачите, потрiбна викрутка, щоб вiдкривати якiсь щiльно закупоренi консерви. У деяких жiнок виникає бажання використати плоскогубцi для розколювання горiхiв, якi прихопили з дому, тощо. Будьте невмолимi: використовуйте ремнабiр тiльки за призначенням, бо якщо за допомогою викрутки можна вiдкривати консерви, то консервний нiж виявиться абсолютно непридатним для розкладання байдарки.

«Iнтелiгентнi» предмети: сонцезахиснi окуляри, фото- i кiноапарати, цигарки – обов’язково ховайте в байдарочних кишенях. Iз кожного правила є винятки. Тому, може, вам i пощастить. Кинутi пiд ноги окуляри виявляться не розчавленими, а фотоапарат не потоне. Але чи варто розраховувати на винятки?

Всi необхiднi дрiбнi предмети мають бути прив’язанi: а) або до байдарки; б) або до учасникiв експедицiї, бо у вiдповiдностi зi ще не пiзнаними законами природи цi предмети намагаються втекти вiд вас, вискакуючи за борт.

Неодноразово висловлюване ранiше i стiльки ж разiв повторюване правило, згiдно з яким усе, що може промокнути, обов’язково (обов’язково!) промокне, слiд враховувати й при розмiщеннi спорядження в байдарцi. Ось чому бажано, щоб усi речi, вкладенi у рюкзак, на якому ви сидите, були у кiлькох окремих пластикових торбинах i всi разом були схованi в один великий пластиковий мiшок, а вже потiм покладенi, точнiше втиснутi у рюкзак. Тiльки це гарантує вам сухий спальник, у який ви ляжете спати, одягнувшись при цьому в сухий тренувальний костюм. Якщо ж i ця упаковка не вбереже вашi речi вiд вологи, то вона хоч урятує вас вiд докорiв совiстi.

Втiм, деякi туристи полюбляють складати речi не в рюкзаки, а в спецiальнi бортовi мiшки iз прогумованої тканини. Цi мiшки шириною до 30 сантиметрiв i довжиною до 80 сантиметрiв чiпляють пiд декою мiж шпангоутами. До речi, тому, хто гребе, зручно спиратися на них колiнами.

Нi в якому разi не здумайте завантажувати байдарку на березi. Бо, по-перше, тодi нести її до води до снаги лише могутньому тандему: Василь Алексєєв – Леонiд Жаботинський. По-друге, перевантажений човен може переломитися, i замiсть однiєї байдарки матимете двi. Але це зовсiм не той випадок, коли позитивна кiлькiсть переходить у таку ж якiсть.

Тому завантажувати байдарку слiд лише на водi. До того ж на мiлинi: 40-50 сантиметрiв глибини для цього цiлком вистачить.

Науково-статистичне опрацювання байдаркового досвiду свiдчить, що приблизно 20% часу щоденно витрачається на завантаження та вивантаження байдарки. Якими б скромними не були вашi запити, однаково вам не уникнути жорстокого протирiччя мiж мiсткiстю байдарки i кiлькiстю спорядження. Ось чому досягти комфорту в байдарцi ви зможете лише за умов максимально щiльного спакування речей i мiнiмальної кiлькостi тюкiв.

Але повернемось до питання про особисте та громадське спорядження байдарочника i спробуємо дати кiлька порад стосовно особистих речей, усвiдомлюючи при цьому, що питання особистого спорядження – глибоко iнтимне. Проте геть удавану сором’язливiсть!

Одяг байдарочника має бути: зручним, немарким, який не рветься, не жужмиться, не горить. А найголовнiше – вiн має бути таким, щоб його не шкода було на останнiй стоянцi закопати в землю (аби не ображати естетичних смакiв майбутнiх поколiнь байдарочникiв).

На спекотний сонячний день згодиться старий тренувальний костюм з майстерно розкиданими по всiй поверхнi дiрочками рiзного калiбру, функцiональне призначення яких – вентиляцiя.

Для сонцелюбних байдарочникiв немає нiчого кращого за шорти та сорочку з довгими рукавами. При цьому наявнiсть хоча б одного гудзика на сорочцi якщо не обов’язкова, то вельми бажана.

У похмурий та вiтряний день вам стане у пригодi незамiнна штормiвка (уникайте при цьому модернових замкiв: за суворих похiдних умов цi «блискавки» безперестанку викликатимуть ваше обурення i роздратування).

До вечiрнього багаття рекомендуємо надягати джинси з товстої та вогнетривкої тканини. У таких джинсах добре сидiти на консервнiй банцi iз рваними краями або на вуглинках, що вискочили з багаття.

I, звичайно, вiнець вашого особистого спорядження.- товстий, теплий светр, сплетений довгими зимовими вечорами турботливими руками коханої жiнки.

Надягнiть усе це в довiльному поєднаннi, повернiться, походiть – дуже добре: зборки симпатичнi, в деяких мiсцях настовбурчується, але нiде не тягне, нiщо не уповiльнює рухiв i не сковує iнiцiативи.

Особливо чарiвний кокетливий головний убiр – старий берет кольору хакi. Берет захищає вашу голову: вдень – вiд сонця, вночi – вiд холоду. Крiм цього, берет захищає: вашi руки вiд опiку металевою кружкою з окропом, ноги – вiд кропиви. А ще (вiдкриємо таємницю) кращого засобу, щоб вiдшкребти закопчений казанок iз залишками пригорiлої манної кашi – не вигадати!

Взуття. Шкода, звичайно, розлучатися на цiлих три тижнi з новими лакованими туфлями. Але все ж дайте їм спокiй. Що ж узувати? Ось цi кеди! Так, так, саме цi! Кажете, на кедах – дiрки: з однiєї допитливо визирає великий палець, а з другої – майже вся п’ята вилазить? Це саме те, що потрiбно. Настiльки «те», що якби цих дiрок у кедах не було, їх необхiдно було б зробити штучно. Саме в таких кедах зручно ступати по кам’янистому дну, а також витягати човен на кряжистий берег: вода з цих природних отворiв виливатиметься без найменшої затримки.

Можете сховати в рюкзак i другу пару взуття, новiшу. Хоча шансiв на те, що вам доведеться користуватися нею, небагато: вiдомо, що у байдарочникiв ноги експлуатуються дуже рiдко, за весь похiд, може, кiлька разiв. Але на випадок негоди ноги все ж таки краще тримати в теплi i сухими.

Взагалi можна дати загальну пораду: берiть iз собою два комплекти вжиткових речей: по-перше, в чомусь все ж таки необхiдно повертатися з походу; по-друге, раптова злива промочить не тiльки кеди, але й благеньке вбрання. А залазити в спальник у мокрому тренувальному костюмi не варто – байдарочник i так тривалий час перебуває в iнтимнiй близькостi з водою.

Спальнi речi. Погляди на сон у рiзних байдарочникiв можуть бути найнесподiванiшими: 1) якщо вже в походi не висипатися… 2) сон – явище вимушене, зумовлене тим, що й досi не вирiшено питання нiчного освiтлення рiчок.

Отже, незалежно вiд ваших поглядiв, спати все ж таки доведеться. Тому берiть iз собою спальнi мiшки з розрахунку: один мiшок на одну людину (в середньому).

Щоб не перебувати у принизливiй залежностi вiд наявностi чи вiдсутностi у прибережнiй смузi копиць сiна, вiзмiть iз собою надувнi матраци. Вони, до речi, належать до найбiльш унiверсальних предметiв туристського спорядження. На матрацах сплять, на них загоряють – на березi i на плаву; на них сидять перед багаттям i, нарештi, вони допомагають коротати час у негоду: поставити латку на продiрявлений матрац – справа, що вимагає мiцних рук, точного окомiру, терпiння i, найголовнiше,- чимало часу.

Напевно, у походi вам знадобиться лiхтарик (добре, якщо вiн буде з батарейкою). Не зайвим виявиться i старенький транзистор. Найбiльш вiдповiдальнi його життєвi центри рекомендуємо залити парафiном – це дозволить йому протриматися до першого купання.

Грошi й паспорти (без перших їхати, безперечно, не варто, а документи мати – теж не зайве) зберiгайте в наглухо заваренiй пластиковiй упаковцi. Ця умова обов’язкова. Iнакше наприкiнцi походу ви виявите, що заповiтнi 25 карбованцiв, вiдкладенi для повернення, перетворилися на липку грудочку, а паспорт чомусь перемiшався з наждаковим папером, до того ж сумiш вийшла цiлком однорiдною.

 

ЗАКУПКА ПРОВIАНТУ

Вiд правильної органiзацiї закупiвлi продуктiв повнiстю залежить успiх походу.

Цю рiзноманiтну i вкрай копiтку дiяльнiсть очолює Завгосп. Незважаючи на таке прозаїчне найменування посади, Завгосп за шкалою рангiв стоїть лише трохи нижче Адмiрала. Але можна частенько спостерiгати, як сам Адмiрал метушливо виконує всi розпорядження Завгоспа i в той же час на улесливе (так, саме улесливе) канючення Адмiрала щодо позанормової банки згущеного молока Головний Охоронець Продуктiв i вусом не веде. I правильно робить, бо твердiсть характеру – найголовнiша з усiх якостей, що має бути притаманна Завгоспу. Найголовнiша, але не єдина. Завгосп повинен ще мати пам’ять професiйного розвiдника. Спробуйте запам’ятати, у котрiй з байдарок, у чиєму рюкзацi i в якiй кiлькостi зберiгаються продукти 504 найменувань! Ще Завгосп зобов’язаний вмiти лiчити, як ЕОМ, i в численних комiрках своєї пам’ятi зберiгати данi про щоденнi витрати i потреби в поповненнi запасiв провiанту.

I, безумовно, Завгосп повинен мати невичерпнi запаси привабливостi (шарму), красномовства i оптимiзму. Першi двi якостi необхiднi для того, щоб умовити продавщицю, розбуджену о пiв на дванадцяту ночi (мали приїхати в село, де є магазин, ще вдень, але третя байдарка наштрикнулася…), продати хлiба i два кiлограми макаронних вушок.

Оптимiзм потрiбен Завгоспу просто для того, щоб остаточно не втратити вiру в людство. Бо легко, дуже легко, не маючи оптимiзму, вирiшити, що вид homo sapiens коли чимось i вiдрiзняється вiд iнших приматiв, то лише значно бiльшим апетитом.

На жаль, подiбних гiбридiв-Завгоспiв не трапляється. Бiльше того, природа, така багата на вигадки у проявi людських характерiв, у даному випадку виявилась незрозумiло скупою i створила лише два протилежнi типи Завгоспiв.

Один з них – щира душа, жартiвник i веселун. Першi 6 днiв походу ви вiд нього в захватi. Кок дивиться на нього закоханими очима, бо таких можливостей для вияву своєї неабиякої майстерностi вiн ще нiколи не мав. I решта учасникiв походу виявляють до Завгоспа свою бурхливу любов, бо годують їх набагато краще, нiж це могла б зробити теща, до якої ви вперше приїхали з молодою дружиною. На кiнець першого тижня виявляється, що до завершення походу ще 19 днiв, а залишилося лише 2 кiлограми житнiх сухарiв i 3 жмутки петрушки. А до найближчого села Педьки, де, можливо, є магазин, а вiрнiше за все, немає – треба пливти ще 90 кiлометрiв.

Другий тип Завгоспа емоцiйно (та й iнтелектуально) теж досить примiтивний. Це скнара. Перед початком походу, коли на монтажному майданчику кипить робота по складанню байдарок, Завгосп-скнара виймає заздалегiдь придбаний мiшок i складає до нього всi продукти (бляшанi банки знизу, склянi – вище, ще вище – торбинки з крупою i, нарештi, лавровий лист та вермiшель). Вiднинi вся дiяльнiсть i всi думки (нi, чому ж потаємнi? абсолютно вiдвертi!) Завгоспа-скнари потрапляють в полон лише однiєї великої пристрастi: довезти мiшок до кiнця походу в цiлковитiй недоторканостi. Чи варто говорити, що коли Завгоспа поглинає ця пристрасть, учасники походу не поглинають практично нiчого.

Одначе зберегти мiшок абсолютно недоторканим Завгоспу не вдається. Вряди-годи його доводиться розв’язувати, але при цьому на фiзiономiї Завгоспа з’являється такий вираз, що у сентиментальної частини екiпажу на очах виступають сльози. I все ж чутливiсть не заважає туристам за трапезою гнiвно запитувати:

– Чому ця добре прокип’ячена i, здається, навiть дистильована вода, у якiй, напевно, випадково плаває одна макаронина, називається макаронами по-флотськи?..

Продовжувати далi Завгосп не дозволяє i починає занудним голосом читати напам’ять (а пам’ять, як ми знаємо, у нього блискуча) моторошнi сторiнки з книги професора Покровського «Патологiчне ожирiння». Якщо проф. Покровський не допомагає, Завгосп вiдставляє миску з аскетичною стравою вбiк i з iнтонацiями, яким позаздрив би великий трагiк Томазо Сальвiнi, починає звинувачувати весь екiпаж вiд Адмiрала до неповнолiтнього юнги в неробствi, ненажерливостi та в багатьох iнших грiхах; про якi навiть не хочеться згадувати.

А втiм, коли вам доведеться вибирати мiж цими двома типами Завгоспiв, рiшуче зупинiться на другому. Лише в цьому випадку з походу повернуться помiрно схудлi й змiцнiлi туристи, а не тiнi-дистрофiки, що хитаються вiд слабкого вранiшнього вiтру. Тим бiльше, що ви маєте в запасi чудесний засiб приборкати плюшкiнськi iнстинкти Завгоспа: треба поєднати в однiй особi Завгоспа i Кока. Це буде найблискучiший випадок сумiсництва, про яке тiльки можна мрiяти. Бо природне бажання Завгоспа доставити продукти в кiнцевий пункт походу недоторканими нейтралiзуватиметься прагненням Кока показати своє мистецтво, достойне його кухарської слави. Щоправда, на кiнець походу Завгосп-Кок починає страждати на роздвоєння особи й стає переконаним мiзантропом, але цi хвороби (особливо перша) швидко минають.

Слiд вiдзначити, що хороший Завгосп має в запасi ВСЕ i водночас – НIЧОГО. Згоднi, що вiд цього твердження вiє темною мiстикою. Але це так. Спробуємо пояснити цей парадокс. Почнемо з НIЧОГО.

На другий день походу Завгосп за вечерею, перебиваючи спогади розiмлiлого вiд кашi Адмiрала, трагiчним голосом повiдомляє, що їсти немає чого i що члени групи завтра покладуть на свiй зуб – вiн не уявляє. Заява ця залишається без уваги, бо, по-перше, вiд Завгоспа iншого не чекають, а по-друге, вiн волає, спираючись на величезний, мiцно перев’язаний мiшок з продуктами. Оце i є НIЧОГО.

Тепер про те, що таке ВСЕ. Якось двоє недолугих туристiв-гумористiв вирiшили розiграти Завгоспа. Розташувавшись поблизу вiд нього i удаючи, що не помiчають Головного Охоронця Продуктiв, вони розпочали розмову десь такого змiсту:

– Ти, звичайно, як завжди, перебiльшуєш: не може бути, щоб у нашого Завгоспа було ВСЕ. Б’юся об заклад, що я зараз назву одну рiч, якої в нього немає.

– Не знаю, що це за «рiч», але переконаний, що вона у нього є. Тiльки не захоплюйся, а то вимагатимеш, щоб Завгосп подав тобi… ананаси.

Але раптом цей дилетантський розиграш перериває мефiстофельський регiт Завгоспа. Висмiявшись, Завгосп розв’язав мiшок i витяг… банку консервованих ананасiв. Потiм неквапливо пiдiйшов до захоплених власною хитрiстю веселунiв i покрутив банкою перед їхнiми фiзiономiями. А коли у них фонтаном пiшла слина, Завгосп так само неквапливо поклав банку знову в мiшок i зав’язав тiльки йому одному вiдомим вузлом.

Бiльше нiхто не бачив тiєї банки з рiдкiсним делiкатесом. На нашi принизливi благання виставити банку на заключний банкет Завгосп вiдповiдав гордим мовчанням, а коли йому загальне скиглення набридло, зауважив, що цей похiд, мовляв, не останнiй, а в отих наступних походах теж треба буде (тут Завгосп судомно зiтхнув) харчуватися.

Тепер необхiдно сформулювати деякi важливi правила. Перше з них: перелiк продуктiв має бути ретельно продуманий. Передусiм, не покладайтесь на вашi домашнi смаки та апетит. Вони абсолютно змiнюються в походi. Бо якщо ви вдома скаженiєте вiд одного вигляду перлової кашi, то в походi наминатимете цей харч (та ще в дивнiй комбiнацiї з кiлькою у томатi) з незбагненною швидкiстю. Але не варто орiєнтуватися на такий апетит, бо, як говорив один наш знайомий Завгосп: «З’їсти можна й слона!»

Природне прагнення забезпечити собi душевний комфорт, безперечно, викличе у недосвiдченого Завгоспа бажання закупити вiдразу всi потрiбнi продукти. Це прагнення пiдтримують тi гострi та гнiвнi стрiли, якi летять з газетних сторiнок на адресу сiльської споживчої кооперацiї. А мiж тим можете бути абсолютно впевненими: у найвiддаленiших куточках, де ви можете опинитися, завжди знайдуться: макарони, крупа, цукор (пiсок) i карамель «Дюшес».

Не будемо радити стосовно асортименту та кiлькостi продуктiв для заготiвлi. Надамо можливiсть недосвiдченим Завгоспам самим пройти шлях спроб та помилок: набута мудрiсть набагато кориснiша за рафiновану, книжну. Хочемо лише застерегти оптимiстiв (такi будуть!), якi покладають надто великi надiї на дармовi харчi: мовляв, рибу, яку наловимо, нам усю навiть не з’їсти, а картоплi на уху – невже на прибережних полях не накопаємо?

Мусимо зауважити, що: по-перше, рибна дiєта набридне вам на кiнець другого дня; по-друге, молоду картоплю колгоспники не копають, вважаючи це безгосподарнiстю. Якщо ж ви станете на слизький шлях картопляного браконьєрства, знайте, що судитиме вас не один лише бог.

На провiант бiльше нiж на що-небудь iнше поширюється закон: все, що може промокнути, промокне! Але чи варто говорити, що коли промок спальник, то ви швиденько висушите його бiля багаття, поплатившись за це кiлькома пiдпалинами. А макарони, хоч раз пiдмоченi, надалi можуть вживатися лише у великий голод або при такому ж великому ентузiазмi.

Ось чому з тiльки-но процитованого правила випливає iнше: усi харчi мають бути загорнутими в надiйну полiетиленову упаковку. Виняток з цього правила можна зробити лише для сала та олiї. Але, щоб не переобтяжувати пам’ять, запакуйте у мiшечки i цi жири.

Друге правило зберiгання закуплених продуктiв, що транспортуються, випливає з загальновiдомого закону: все, що може розбитися,- розiб’ється. Тому олiю, сухе вино на випадок святкування iменин та iнших радiсних подiй, спирт для аптечки i рiдину вiд комарiв запаковуйте в полiетиленову тару.

Одне невеличке, але важливе зауваження щодо олiї. Справа в тому, що фляга з цим цiнним продуктом тектиме. Навiть якщо ви, старанно крекчучи, закрутите пробку полiетиленової фляги, олiя просочиться через неї так само неминуче, як день змiняє нiч. Вихiд лише один: залити пробку парафiном. Засiб не дуже надiйний, але все ж таки якусь пiдстраховку ви маєте. I не тому, що олiя не витече, нi. Просто, коли раптом виявите, що фляга порожня, то зможете смажити рибу на парафiнi. Якщо ж хто-небудь з туристiв-гумористiв помiтить, що риба вiдгонить церковними свiчками, це означає: Адмiрал не спромiгся дати екiпажам належного навантаження або Кок виявився не на висотi.

 

ДОСТАВКА ДО РIЧКИ I ПОВЕРНЕННЯ

Передусiм, звичайно, про доставку. Цей процес складається з кiлькох етапiв i кожен заслуговує, щоб про нього згадали.

Етап перший: квитки. Власне кажучи, бiльш точна назва цього етапу звучить загадково-елегiйно i може бути використана як назва для будь-якого з нових творiв Франсуази Саган: «Квитки в липнi». Але якщо бути вже точними, то слiд сказати: «Залiзничнi квитки в липнi». А це вже не Ф. Саган. Це вже Г. Горiн або Сем. Нариньянi. А якщо висловлюватися ще точнiше, то назва цього етапу звучить по-бухгалтерському нудно: «Одинадцять залiзничних квиткiв у липнi до станцiї Шамари: дев’ять дорослих, два дитячi, плацкартнi» на поїзд № 113». Втiм, нудним це може здатися лише безвiдповiдальним естетам, а для того, хто хоч би раз у життi ковтнув залiзнично-квиткової лiрики, звучить бiльш нiж благозвучно i, головне, багатозначно.

На зборах, що передують виїзду, вибирають Експедитора, який вiднинi має займатися всiма проблемами, що стосуються доставки групи до води i в зворотному напрямку. Експедитор приймає покладений на нього сан безтурботно i навiть з вiдчуттям задоволення. По-перше, вiн завжди любив що-небудь i кого-небудь органiзовувати. По-друге, погодьтесь, купувати квитки значно благороднiше, нiж бiгати по магазинах у пошуках кураги, без якої Кок не хоче, бачте, їхати. По-третє, Експедитор знає одну таємницю, яка вирiшує проблему квиткiв так просто, як купiвлю сiрникiв: вчора вiн роздобув телефоннi координати бюро замовлень залiзничної станцiї i тепер погордливо дивиться на плебеїв, для яких дiстати квитки – проблема. По-четверте, у Експедитора є дядько Сєва, який може все. I цей потужний резерв наповнює серце Експедитора впевненiстю.

Рiвно за десять днiв до вiд’їзду Експедитор, повернувшись з роботи, недбало кидає дружинi:

– Наталочко, пiдiгрiй обiд, я накривати на стiл, вибач, не можу. Менi треба з приводу квиткiв дзеленькнути.

Розiгрiтий борщ давно захолонув, а Експедитор, дмухаючи на почервонiлий палець з ознаками майбутнього пухиря, продовжує розлючено набирати номер бюро замовлень i чує у вiдповiдь монотоннi, але зовсiм не заколисуючi короткi гудки. О пiв на восьму, коли бiльша частина конкурентiв вiдпадає (по телебаченню транслюють матч з командою Нiкарагуа), страждалець нарештi проривається в невловиме бюро.

– На шосте липня, поїзд 113-й до Шамар! – випалює зрадiлий до нестями Експедитор.

– На 113-й квиткiв нема, – радiсно повiдомляє йому невидима красуня з бюро. – Берiть на 115-й.

– А коли вiн прибуває до Шамар?

– Бюродовiдокнедає…

– Давайте на 115-й!

– Єлишезагальнi…

– А купейних немає? – нерозумно запитує Експедитор.

– Будетебратичинi?

– Буду!!!

– Скiлькиквиткiв?

– Одинадцять!

– Товаришу! Покиньте жарти! Я на роботi!

– Правда, одинадцять!

– Ту-ту-ту…

Так завершується ваша, прямо скажемо, безвiдповiдальна спроба видурити у бюро замовлень 11 (одинадцять) квиткiв на поїзд у липнi.

Не будемо давати рецептiв, як роздобути жаданi 11 квиткiв. Кожен у даному випадку звертається за допомогою до своєї кмiтливостi й чинить згiдно зi своїми можливостями.

Повиннi попередити, що метод, рекомендований у роздiлi «Карти», тут не проходить, бо в липнi на залiзничних касирш не могла б вплинути навiть дружна компанiя у складi Грегорi Пека, Вячеслава Тихонова i Юрiя Нiкулiна.

У даному випадку ефективним може бути лише масований налiт на залiзничнi каси з декiлькох бокiв. Першу групу «джентльменiв удачi» очолює пресловутий дядько Сєва (5 квиткiв). Друга група воює пiд керiвництвом голови мiсцевкому, якого пощастило вмовити цiною улесливостi, замiшаної на сльозах (4 квитки). Ще два квитки беруть у день вiд’їзду, як-то кажуть, атакою з ходу.

Етап другий: квартира – пiд’їзд. Пiд час упакування вiдiбраних для походу речей ви зiткнетесь iз загадковим явищем: зiбранi й щiльно запакованi речi мають набагато бiльший об’єм, нiж сума об’ємiв кожного з предметiв окремо. Це заводить пакуючих у стан глибокої прострацiї i байдужого ставлення до життя. Ось чому дуже важливо, щоб Експедитор був зовсiм звiльнений вiд усiх манiпуляцiй з упакуванням, бо невдовзi йому доведеться виявити шалену енергiю i нелюдську кмiтливiсть – якостi, що, як вiдомо, нiяк не межують з розчаруванням у життi. Нi, великих прикростей багажнi тюки не завдають. Як i належить, лише три з них не пролазять у дверi, а два, що були зв’язанi особливо сумлiнно, розсипаються вже при першiй спробi пiдняти їх на плечi. Але все це дрiбницi, бо попереду неминуче чекають на вас двi основнi неприємностi другого етапу.

Перша з них звалюється на вас бiля лiфта. Пiсля третього рейсу у щiльно напханому лiфтi* на майданчику шостого поверху наскакуєте на пенсiонера Вилицюватого, який, розбуркуючи себе войовничими криками, пiднiмає на вас руку з накачаним «козлом» бiцепсом. Ви ще не встигаєте вибачитись за затримку лiфта, як на допомогу Вилицюватому з дев’ятого поверху скочується матуся, штовхаючи поперед себе колiсницю-колиску з голосистим немовлям.

Ще 62 клунки, що лишилися, стягаєте без допомоги лiфта. I в той самий момент, коли всi тюки вишикувались бiля пiд’їзду, ваш сусiда з 74-ї квартири пiд’їздить на критому фургонi з повним комплектом югославських меблiв. Вiдсунути вашi речi неможливо. I тому вам доводиться перетягувати сусiдськi меблi (вантажники, уздрiвши барикади, розвернулися i поїхали разом iз задатком) на руках, заклякнувши вiд думки, що в такий спосiб перетягування i при вашiй вантажницькiй квалiфiкацiї поставити подряпину – дуже просто. Але все минає благополучно.

Етап третiй: пiд’їзд – вокзал. Якщо описати, навiть стисло, всi пригоди, якi доводиться переживати на цьому етапi, то вийде таке чималеньке оповiдання, що прочитати його не подужає найтерплячiший читач. I навiть найурiвноваженiший з них ще до середини цiєї розповiдi зайдеться плачем. Тому обмежимось коротким аналiзом основних моментiв. Передусiм ви приймаєте рiшення, яке виявляється помилковим. Ви замовляєте вантажне таксi. Точнiше, ви намагаєтесь замовити вантажне таксi. Бо по телефону замовлення на цей транспорт не приймаються. А коли ви розшукали диспетчерську, що вiдає вантажними таксомоторами (зручно! вигiдно!), виявляється, що замовлення приймають лише на кiнець вересня. Окрiм того, за машиною треба з’явитися в парк (селище Лугове, їхати електричкою до 52-го кiлометра) до виїзду машин (6.30 ранку).

– А вам, товаришу, власне, куди їхати? На вокзал? Перевозками в межах мiста займається Мiськтрансагентство. I взагалi, з приватними особами справи не маємо. Принесiть сплачену квитанцiю мебльового магазину, тодi й будемо говорити! Не меблi? Тодi що ж ви перевозите? Що значить «рiзне»? Молодий ще грубiянити!

Якимось чином все ж вимолюєте вантажне таксi, i на перший раз нiби все гаразд. Але ви зарiкаєтесь на майбутнє користуватися цим видом сервiсу.

Наступного року ви заздалегiдь умовляєте товариша по службi, власника «Запорожця», який нещодавно придбав машину i саме з цiєї причини ще не встиг виробити iмунiтет проти набридливих прохачiв. Щасливий власник «Запорожця» – людина слова i лише тому робить 19 рейсiв, але вiдтак припиняє з вами вiтатися. У цьому його пiдтримує майже половина працiвникiв вiддiлу, якi дiзналися, звичайно, в загальних рисах (все ж таки благородний чоловiк!) про його митарства.

На третiй раз ви вирушаєте до найближчого магазину i намагаєтесь ублагати водiя, що привiз ящики з тонiзуючим напоєм «Саяни». Iнколи це, може, й вдається, але здебiльшого – нi. Коли ж вам i пощастить, то доведеться пережити багато прикрих моментiв. Спочатку вислуховуєте коментарi водiя щодо вашого вантажу. Потiм ви помiчаєте пенсiонера Вилицюватого, який з цiкавiстю спостерiгає за процесом перевозки, i згадуєте його генiальну властивiсть, що яскраво виявляється у писаннi кляуз та анонiмок. Ох, як неприємно вiдчувати себе людиною, що схиляє iншу людину до злочинного дiяння!

Лише Найвища Байдаркова Мудрiсть, що прийде до вас рано чи пiзно, приведе до єдино правильного рiшення: за допомогою човникових переїздiв (будинок – зупинка автобуса, зупинка автобуса – станцiя метро i, нарештi, метро до потрiбного вокзалу) ви за яких-небудь чотири години перевезете всi речi, витративши, звичайно, максимум фiзичної енергiї, але мiнiмум моральної (що дорожче – говорити не будемо) i, що теж важливо,- мiнiмум коштiв.

Етап четвертий: посадка у вагон поїзда. Поки що все вiдбувається, як в хорошiй класичнiй драмi: з кожним актом трагiчнiсть все нагнiтається, а вузол подiй зав’язується тугiше. Ось чому не дивуємось, коли в проблемi доставки кожен наступний етап виявляється складнiшим за попереднiй. Втiм, етап посадки у вагон поїзда стає кульмiнацiєю цiєї драми. Саме на цьому етапi перед вами постає Найголовнiша Труднiсть Доставки. I про неї доведеться розповiсти детальнiше.

Нам доводилось завантажуватись у вагони поїздiв рiзних категорiй – вiд фiрмових експресiв до вузькоколiйних «ящерiв» – i на рiзних меридiанах i паралелях. Проте реакцiя провiдникiв завжди була однаковою: рiзкий протест i обурення.

Звинувачувати чесних трудiвникiв залiзничного транспорту не варто. На їхньому мiсцi ви вчинили б так само. Якої ж реакцiї можна чекати вiд провiдника, що уздрiв безкiнечний ряд тюкiв найрiзноманiтнiших габаритiв?

Найобразливiше, що ви порушуєте «Правила пасажирських та вантажних перевозок» лише трiшечки. Цi правила дозволяють кожному пасажиру перевозити 36 кiлограмiв «ручної поклажi» у пасажирському вагонi та до 50 кiлограмiв у багажному вагонi.

Досвiд показує, що навiть при органiзацiї байдаркового переходу за маршрутом мис Шмiдта – Пiвнiчний полюс – Гренландiя – Шпiцберген вам не набрати вантажу по 50 кiлограмiв на душу. Але з цього ж досвiду видно, що навiть у дводенному походi на рiчку Бродiвку маса вашого спорядження все ж перевищує законнi 36 кiлограмiв.

Будемо вiдвертими до кiнця: габарити тюкiв з упакованими металевими та дерев’яними частинами байдарок теж суперечать грiзним «Правилам».

Напрошується простий i, на перший погляд, навiть елегантний спосiб руйнування цих протирiч: ви здаєте байдарки до багажного вагона i їдете до потрiбної станцiї, чесно i смiливо дивлячись в очi i провiднику, i бригадиру поїзда, i ревiзору. Ви могли б навiть глянути в очi самого мiнiстра шляхiв сполучення, якби вiн, звичайно, забажав проїхати разом з вами у вагонi № 10 поїзда Митрики-Решетне. Закону ви не порушили!

Але вже говорилося, що найбiльш очевиднi рiшення – не завжди правильнi. Нам вiдомо кiлька випадкiв, коли байдарочники, зазнавши поразки у боротьбi з провiдниками, похнюплено волочать байдарки до багажного вагона i потiм цiлу нiч не стулять очей в очiкуваннi майбутнiх прикростей. I недобрi передчуття збуваються.

Здебiльшого ви одержуєте на станцiї тюк, який за масою точно вiдповiдає цифрi, зазначенiй у багажнiй квитанцiї. Але зовнiшнiй вигляд тюка викликає у вас неабияке занепокоєння. Бо здавали ви прямокутну призму, а вертають вам усiчений конус. А коли розв’яжете тюк, то з нього посиплеться велика кiлькiсть деталей i жодна з них за своїми розмiрами не перевищує 3,5 сантиметра.

Такого ефекту неможливо було б досягти навiть за допомогою великодiаметрового кульового млина. Напевно, багажнi вагони в цьому вiдношеннi мають прихованi й невiдомi нам можливостi.

Одного разу, правда, видали тюк, у якому розмiри деталей не зменшились, зате останнi виявились спресованими настiльки монолiтно, що мiсця стикування не вдалося розгледiти навiть пiд мiкроскопом.

Перебуваючи помiж Сцiллою (залiзничними правилами) та Харiбдою (недосконалiстю багажного обслуговування), ви змушенi вдатися до хитрощiв. Рятує у даному випадку надрукований на машинцi текст приблизно такого змiсту:

«З правил пасажирських та вантажних перевозок»

§ 62, «г» …серед негабаритних вантажiв для провезення у вагонi дозволяється: iнвалiднi коляски, сейфи з документами (для осiб, що мають посвiдчення дипкур’єрiв) та розкладнi байдарки типу «Салют».

Цього короткого (обов’язково короткого!) тексту достатньо, щоби приборкати найлютiшого провiдника i навiть вусатого бригадира. Бо всi 197 пунктiв «Правил», гадаємо, не знає сам мiнiстр шляхiв сполучення.

Другу перешкоду на цьому етапi подолати значно простiше. Справа в тому, що ви, рiвномiрно розподiливши вантаж мiж вiдведеними вам мiсцями, з жахом переконуєтесь, що все купе заповнене вщент, а в коридорi лишилося ще чотири тюки, яких зовсiм нема куди подiти. Те, що ви не вмiстилися,- не бiда. Але в кожному з купе на своїй нижнiй полицi має їхати стороннiй пасажир. Навiть толстовець у третьому поколiннi, опинившись в подiбнiй ситуацiї, протестуватиме. Та й не зустрiчаються зараз толстовцi!

Одначе вихiд є: скласти на одну полицю всi речi, проходи заставити байдарками урiвень з нижнiми полицями, а самим улягтися валетом на однiй полицi. Решта залежить вiд того, як швидко ви порозумiєтесь iз сусiдами…

Етап п’ятий: висадка з вагона. На потрiбнiй вам станцiї, тобто там, де рiчка впритул пiдходить до залiзницi, поїзд: 1) або не зупиняється зовсiм, 2) або стоїть одну хвилину.

З першого досить сумного варiанту є лише один вихiд: знайти спiльну мову з бригадиром поїзда. Нi, нi, це означає зовсiм не те, що ви подумали! Нiяких амурiв! Для встановлення контакту з бригадиром iснують шляхи значно коротшi i надiйнiшi. Якi? Чи варто про це говорити!? Адже чоловiкам це вiдомо, а жiнки однаково не зрозумiють.

У другому випадку все набагато простiше. Ви, звичайно, дуже нервуєте i десь шiстнадцять разiв бiгаєте до провiдника, благаючи його на потрiбнiй вам станцiї Шамари розгорнути червоний прапорець i тримати його доти, доки останнiй тюк не викинуть iз вагона. Ви заприсягаєтесь, що затримаєте поїзд не бiльш як на двi хвилини. А що таке двi хвилини, коли поїзд однаково запiзнюється на пiвтори години.

Але на станцiї Шамари вiдбувається щось незрозумiле. Провiдник справдi розгортає червоний прапорець, трясе ним так переконливо, що до вагона наближається начальник станцiї дiзнатися, що трапилось. Але минає лише 35 секунд i ви повною командою i з усiма своїми тюками опиняєтесь на шамарськiй землi.

Потiм з олiвцем у руках намагатиметесь пояснити цей феномен, але даремно. Якщо припустити, що на вивантаження одного тюка потрiбна одна секунда (час, як розумiєте, фантастично малий), все одно на всю операцiю необхiдно було б витратити значно бiльше хвилини, не рахуючи часу, потрiбного на вихiд з вагона членiв екiпажу i на повернення Кока, щоб пiдiбрати загублений у цiй метушнi черпак. Але факт залишається фактом – 35 секунд i нi секунди бiльше! Обговорення цього феномена посiдає одне з центральних мiсць у програмi вечiрнiх розмов бiля багаття.

Етап шостий: доставка до рiчки. Цей етап не викликає занепокоєнь через те, що в описi чiтко вказано: вiд залiзничної станцiї до рiчки – 250 метрiв. Цю вiдстань ви сподiваєтесь подолати за пiвгодини i тому вдивляєтесь у майбутнє весело i отпнмiстично. I даремно, бо втрата пильностi не минає безкарно.

Незабаром ви переконуєтесь, що автор опису був взутий, напевно, у семимильнi чоботи, бо посланий у розвiдку член екiпажу повертається вкрай змучений тiльки через двi години. З його слiв дiзнаємось, що до рiчки вiн так i не дiйшов. Розвiдника беруть на перехресний допит, лейтмотивом якого є бажання з’ясувати, де вiн все ж таки вештався i чи смакував йому гуляш у станцiйнiй їдальнi. Вивiдувач твердо стоїть на своєму i виставляє як доказ черевики, на якi налипла густа глина.

Переконатися в правдивостi даних розвiдника досить легко. Двi-три бесiди з аборигенами – i картина, описана першопрохiдцем вашої групи, набирає конкретних обрисiв: до рiчки 8 кiлометрiв, з них 6 – дорогою, а решта 2 – «так».

Через двi години по тому ви, ледве домовившись з власником пiдводи, запряженої кобилою, плентаєтесь дорогою, що хапає в глинянi обiйми колеса екiпажу, i тоскно думаєте: якщо це дорога, то що ж на вас чекає протягом двох кiломертiв, що називаються «так»?!

Останнi метри на шляху до рiчки ви продираєтесь крiзь чагарники навпростець. I саме в той момент, коли вам хочеться, кинувши багатопудовi тюки на землю, повернутися на станцiю i найпершим поїздом заїхати якомога далi, ви виходите на берег рiчки. I – ай!.. завмираєте, забуваючи навiть спустити на пiсок тюк. Заради одного цього пейзажу варто було загравати з начальством залiзницi, плазувати перед суворими сусiдами по купе, тремтiти вiд страху, вивантажуючи з космiчною швидкiстю своє майно, i тягти через тайгу на витягнутих руках, нiби мале дитя, байдарку. Ще й як варто!

А подорож тiльки починається! Живемо, хлопцi!

Етап сьомий i останнiй: повернення. Повернення додому завжди пов’язане з елегiйним настроєм, який, проте, не виключає суворого дотримання деяких правил.

Заповiдь перша: речi та спорядження можуть бути зiбранi як завгодно – з будь-якою швидкiстю i недбайливiстю (краще, щоб ступiнь першої й другої була мiнiмальною). Але байдарка має бути вилизана, витерта, висушена i вiдполiрована. Бо, ручаємося, iнакше наступного сезону вона буде придатна хiба що для виконання плану з металобрухту.

Заповiдь друга: краще закiнчити маршрут на найменшiй станцiї, яка розташувалась десь на незначнiй залiзничнiй вiтцi, нiж на найкомфортабельнiшому шосе союзного значення. Бо поїзди все-таки ходять за розкладом, i, яким би не був настрiй машинiста, ви так чи iнакше поїдете. А роздобути машину (ненавантажену) на вiддаленому вiдрiзку шляху – справа, що вимагає втручання фортуни.

Нарештi ви з упакованим багажем дiсталися до залiзничної станцiї Борщi й дiзнаєтеся, що через неї йдуть два поїзди на добу, один з яких – примiський, а другий – той, що проїжджає через райцентр Глухiв, де можна зробити пересадку. Стоянка цього поїзда у Борщах одна хвилина, а квиткiв на нього не буває нi-ко-ли. Та нi, бодай минулого тижня бригадир поїзда нiби спустив одне мiсце… Ба нi, це було, здається, минулого мiсяця. Точно, минулого!

Чим зарадити вам у цiй ситуацiї, яка неминуча? Не знаємо. Намагалися: просити, волати, молити, iнтригувати; обвiшувалися всiєю наявною в групi фото- та кiноапаратурою i видали себе за наукову експедицiю, яка тут, у Борщах, завершила маршрут, переконували, що необхiдно здобутi нею стратегiчнi зразки мiобiоценозу доставити за двадцять чотири години до Москви (через Глухiв); просто стояли в черзi.

Все це допомагало мало, а точнiше, не допомагало зовсiм.

Проте (ще одне й не останнє чудо байдаркового походу!) всi завжди вчасно виїжджали.

_______________________________________________________________________
* До речi, чому газети так безвiдповiдально проголошують рекордсменами студентiв Iллiнойського унiверситету, якi спромоглися у кiлькостi 22 осiб втиснутись у телефонну будку? Треба було б коли-небудь запросити кореспондента подивитися на процес завантаження лiфта туристами.

 

ДЕЩО ПРО БЕЗПЕКУ

Психологiя байдарочника-початкiвця запрограмована на два абсолютно полярних стани.

Перший з них можна визначити як веселу приреченiсть. Характеризується вiн прискореним пульсом, нервовим смiхом i якоюсь стоїчною метушливiстю. Не солiдно? Але, погодьтеся, чого доброго можна чекати вiд цiєї вутлої шкарлупини, що загрозливо коливається навiть вiд кашлю пенсiонера, який, стоячи неподалiк, зловтiшно й зацiкавлено спостерiгає за вашими спробами втиснутися в байдарку.

Людина, яка нiколи не сiдала в байдарку, впевнена, що потрапити туди можна лише по частинах. Кепкуючи, вона навiть питає, чи не входить до байдаркового комплекту ключ для вiдгвинчування кiнцiвок. Але проходить деякий час i новачок з подивом переконується, що – нi, ви тiльки погляньте! – вiн сидить у байдарцi. Правда, ворухнутися не наважується. Дихати – теж. Намагається також i не клiпати очима…

Але сувора необхiднiсть змушує-таки дебютанта обережно втягти повiтря, i вiн переконується, що нiчого страшного не трапилося: байдарка не перекинулася. Змiцнiвши духом, вiн вирiшує ворухнути кiнчиками пальцiв. I цього разу не падає у воду. Тiльки тепер новачок помiчає, що тi, якi залишилися на березi, окликами й жестами переконують його триматися смiливiше.

У головi новачка починає звучати музика Глiнки, i пiд її нечутнi звуки дебютант робить перший гребок. Перший гребок – i все! Все! З цiєї митi любов, нi, не любов, а пристрасть до байдарки пронизує все його єство.

Вiн, який до цього часу звик пов’язувати рух по водi з каторжною працею гребця, що взяв напрокат човна на мiському ставку, вперше вiдчув незрiвянне нi з чим вiдчуття польоту. А байдарка справдi летить, i несуть її чудеснi й слухнянi крила-весла, до яких звикаєш миттєво.

I ось тут-то вiдразу, без найменшої розкачки, байдарочник-початкiвець входить в другий психологiчний стан, що визначається одним словом: морепоколiно! Ще кiлька хвилин тому вiн, нiби цуценя, повискував при самiй лише думцi, що прийдеться лiзти в байдарку, а тепер починає виписувати по водi хвацькi вiсiмки i цiлком серйозно збирається здiйснити «оверкiль» – одну з фiгур вищого байдаркового пiлотажу.

Але тiєї митi, коли початкiвець повiрив у свою байдаркову невразливiсть, байдарка перекидається i сiдок приймає перше хрещення.

Подальша доля байдарочника вже залежить вiд його психологiчної реакцiї на першу купiль. Якщо вiн упаде в початковий стан космiчного страху – кiнець, байдарочником йому нiколи не стати. Вiн може навiть, за достатньої сили волi, загнати страх десь на саме дно душi. Та задоволення вiд байдарки вже нiколи не одержить.

Трапляються й такi, яких купання не виводить з ейфоричного стану: виловивши байдарку i знову осiдлавши її, вони залишаються безхмарно переконаними, що трапилось прикре непорозумiння, що байдарка не може перекинутися i взагалi – морепоколiно! Радимо триматися вiд таких лихачiв якомога дальше.

Психологiчний настрiй вашого супутника, як i ваш власний, повинен бути десь посерединi мiж цими двома станами. А посерединi мiститься розумна i вдало дозована обережнiсть, а також невимушенiсть i впевненiсть, що базуються на майстерностi й розумiннi конкретної ситуацiї.

Правила технiки безпеки просування по водi повиннi пiдпорядковуватися головному i природному законовi походу: все має бути органiзовано так, щоб з походу повернулися всi учасники i максимум речей.

Основне правило технiки безпеки звучить приблизно так: навiть знання всiх ста дев’яносто шести правил поведiнки на водi виявляється марним, якщо в тебе немає хоча б одного здорового глузду. Так, саме здоровий глузд повинен бути вашою основною лоцiєю. Саме вiн допоможе вам приборкати гординю i, несучи байдарки, обiйти берегом зруйнований млин, а не йти навпростець. Цей самий здоровий глузд не дозволить вам пiд час вiтру йти через озеро (навпростець усього два кiлометри i будеш у Вишеньках). I, звичайно, здоровий глузд примусить вас, усупереч емоцiям, тричi перевiрити прохiд через пороги, хоча й вода висока, i течiя слабенька, i прохiд широкий, немовби твiй Хрещатик. Так, краще вже йти в похiд без спорядження, та тiльки не без здорового глузду!

Досить грунтовний досвiд байдарочникiв зi стажем виробив ряд мудрих правил технiки безпеки, i жодним з них ми б не радили нехтувати.

Перш за все слiд запам’ятати, що гуртом добре робити безлiч хороших речей, крiм однiєї: йти на перешкоду.

Навiть якщо вiдстань мiж биками пiд мостами, що чекає попереду, досить пристойна, все одно три байдарки, якi кинулися в прохiд одночасно, неминуче зачепляться одна за одну i добре буде, коли цим все й обмежиться.

Отже, будь-яка перешкода повинна долатися кожною байдаркою по черзi.

При цьому має виконуватися неухильно ще одне правило: першим проходить перешкоду найдосвiдченiший екiпаж. Решта повиннi розташовуватися в цей час так, щоб траєкторiя першопрохiдцiв проглядалася з максимальною яснiстю. Якщо авангард подолав перешкоду вдало, решта екiпажiв повиннi йти тим самим шляхом, якими б комфортабельними i привабливими не були iншi траси. Бо ось вона – квiнтесенцiя цього правила просування по водi: кращого вiд кращого не шукай!

Наступне правило також належить до тих, що мають неухильно виконуватися: рухаючись, усi байдарки повиннi знаходитися в межах прямої видимостi або хоча б чутностi. У походi не повинно бути тих, хто вирвався вперед, а також i тих, хто вiдстає. Ось чому бажано, щоб кавалькаду замикав досить досвiдчений екiпаж, члени якого аж геть позбавленi спокуси вириватися вперед.

Звичайно, що ремнабiр при такому просуваннi має бути в байдарцi, яка замикає. Лише це гарантує колективовi, що судно, яке зазнає аварiї, буде приголублене, залатане i знову поставлене на воду.

Просуваючись по водi, бажано (нi, просто необхiдно!) надягти рятувальнi жилети, якi iнколи iменують «панiкерками». Гадаємо, що, попри цю назву, зневажливе ставлення до випробуваного рятувального засобу має квалiфiкуватися як негiдне справжнього туриста.

До речi, рятувальний жилет є одним з унiверсальних предметiв туристського спорядження. Окрiм свого прямого призначення, жилет – надзвичайна за зручнiстю подушка, сидiння бiля багаття, матрац, вiтрило (на спокiйних дiлянках рiчки), кошик для яблук i абрикосiв (на сушi). Придбайте рятувальнi жилети – не пошкодуєте!

Для пiдвищення плавучостi вашої байдарки в кормовий i носовий вiдсiки можна вкласти надутi баскетбольнi камери. У крайньому разi – волейбольнi. Корму варто завантажувати бiльше, нiж нiс. У цьому певну роль вiдiграє i солiдна вага капiтана (як фiзична, так i громадська).

Причалювати i вiдчалювати рекомендується лише проти течiї: швидкiсть тут нi до чого.

При вiдчалюваннi першим сiдає капiтан, потiм – матрос. Але порядок висадки має бути зворотним. Як бачите, за будь-якої ситуацiї капiтан лишає своє судно останнiм.

Наступне правило, яке повинно виконуватися неухильно i яке ой як не хочеться виконувати, але треба, треба, треба: прив’язуйте все, крiм себе. Прив’язувати потрiбно спальники i рюкзаки, казанки i кеди, палатку i тушонку з яловичини. Байдарочна прив’язанiсть повинна бути понад усе!

Якщо ваша байдарка пiд час руху одержала щонайменше пошкодження, негайно приставайте до берега. Те ж саме має робити i вся група, щоб надати допомогу тому, хто постраждав.

Вiд душi бажаємо вам уникнути «килювання», тобто перевернення байдарки. I щоб нiколи не вiдчули ви гiркоти байдарочника, що спостерiгає, як раптово його рiдне суденце, одержавши солiдну дiрку, пiшло на дно. Але забувати про таку ймовiрнiсть було б злочином, злочином по вiдношенню до самого себе i особливо – до свого спорядження. Ось чому слiд прив’язувати до кiльсонiв i сидiнь все, що можна прив’язати. Це буде гарантiєю того, що при раптовому переверненнi або зануреннi вашi речi залишаться на плаву або в байдарцi i вам не доведеться виловлювати їх по всiй рiчцi аж до Чорного моря.

Найвичерпнiшi рекомендацiї щодо правил безпеки на водi взагалi i вашої поведiнки при оверкiлях зокрема можете знайти, наприклад, у двох брошурах: «Методические рекомендации по проведению водных путешествий» (Москва, «Турист», 1977) та «Обеспечение безопас-ности в водных путешествиях» (Москва, «Турист», 1960). Дозволимо собi закiнчити цей роздiл уривком з першої брошури: «Дуже важливо засвоїти правила поведiнки при переверненнi байдарки. Пiсля перевернення необхiдно вiдштовхнутись ногами вiд дна байдарки i виплисти збоку вiд неї. Слiд пам’ятати, що в переверненiй байдарцi багато повiтря i вона, зберiгаючи значну долю плавучостi, є додатковим колективним рятувальним засобом. Тому пiсля перевернення байдарки не варто поспiшати вiдпливати вiд неї. Пливучи разом iз байдаркою i тримаючись за її обв’язку, легше уникнути ударiв об камiння в потоцi, а також самостiйно причалити разом з нею до берега. Головне при переверненнi – не занепадати духом. Той, хто вже виплив, має вiдразу ж переконатися, чи виплив i другий член екiпажу. Якщо вiн не з’явився на поверхнi води, варто пiрнути i допомогти йому вибратись… При переверненнi екiпаж може заплутатися в мотузках, – щоб уникнути цього, кожен гребець повинен завжди мати при собi нескладаний нiж у пiхвах.

Коли переконалися, що весь екiпаж тримається на водi, можна починати самостiйно прибиватися до берега».

 

ПЕРЕШКОДИ НА РIЧЦI

Що важче: подолати перешкоду чи квалiфiкувати її? На це питання нетурист не замислюючись вiдповiсть: «Звичайно, подолати!» I помилиться. Бо немає перешкод, яких не можна подолати, а ось iз класифiкацiєю значно складнiше. Як назвати пороги, повз якi вас пронесло ранiше, нiж ви встигли збагнути, що з вами трапилося? Небаченими? Нечуваними? Фантастичними? Колосальними? Всi цi слова блiдi, невиразнi й затасканi. А де знайти iншi?

Тому на самому початку роздiлу ми пропонуємо коротку класифiкацiю, що охоплює всi можливi варiанти рiчкових перешкод.

Отже, перешкоди можуть бути:

I. Мiфiчнi. Йдеться не про Сцiллу i Харiбду, але про перешкоди такого ж типу i ступеня ймовiрностi. Частiше всього туристськi чутки переповiдають про страшнi вири i вирви, якi здатнi втягти байдарку з усiм скарбом i туристами, щоб викинути її через п’ять кiлометрiв «на брег песчаный и пустой» без вантажу i без екiпажу. Трапляються iнодi й живi туристи, що, з їхнiх слiв, пережили цю пiкантну пригоду. Розповiдають вони про це з подробицями, вiд яких аж серце холоне. Проте нiхто з них не може достеменно пояснити, як вони провели час пiд водою протягом тих 20-30 хвилин, якi були необхiднi, щоб пiдводна течiя доставила їх до берега.

II. Фантастичнi. Якщо на туристськiй схемi є позначка: «Гребля. Висота 100 метрiв», то можете смiливо вiднести цю перешкоду до ряду фантастичних. I не лише тому, що таких гребель просто не iснує, але й тому, що якби на рiчцi Тетюшцi й iснувала стометрова гребля, то на туристськiй схемi стояло б: «Гребля. Висота 1000 метрiв».

III. Iрреальнi. Перешкоди цього типу, на вiдмiну вiд попереднiх, ви спостерiгаєте i надалi описуєте самi. Ось такий загальний типовий опис, почерпнутий з туристського щоденника:

«…Стоянку почали шукати о 20-й годинi. Звичайно, бiльш-менш придатнi мiсця миттєво зникали.

Марнi пошуки продовжували до 22-ї години 30 хвилин. Навiть у непрогляднiй пiтьмi було ясно, що як правий, так i лiвий берег абсолютно непридатнi для стоянки. Особливо це ясно було Адмiралу.

Невiдомо, як довго ми продовжували б пошуки, якби головна байдарка, що таки далеченько вiдiрвалась, не повернулась i її екiпаж не повiдомив: вони вперлися в стiну, яка тяглася вiд берега до берега. На дотик стiна була кам’яна, в камiння вмонтованi металевi конструкцiї типу протитанкових їжакiв. У центрi стiни, очевидно, є пiдводний отвiр, куди з шаленою силою йде вода.

На екстренiй нарадi вирiшили огляд, оцiнку та подолання перешкоди вiдкласти до ранку i негайно розбити табiр, шо й було зроблено о 22-й годинi 50 хвилин.

Берег несподiвано виявився зручним. Дров було досить. Мiсця для наметiв – прекраснi. Мабуть, саме тому пiдйом, який призначили на сьому годину, не вiдбувся. Адмiрал прокинувся о 8-й годинi 30 хвилин i вiдразу вiдправився обстежувати нiчну перешкоду. Вiн пройшов уздовж берега шiсть-вiсiм кiлометрiв, але нiякої стiни не знайшов i вирiшив повернутись.

Пiсля загального пiдйому i снiданку вiдправились в дорогу. Йшли до 12-ї години 30 хвилин, поки спека не змусила зупинитися. Протягом всього шляху нiяких слiдiв нiчної перешкоди виявити не вдалося.

Екiпаж головної байдарки клявся, що власними руками мацав стiну. Доказом цього були досить бруднi руки. Висунули кiлька версiй дивної подiї. Найiмовiрнiшою визнали космiчну (iнопланетний корабель зупинився на ночiвлю просто в рiчцi). Мiсця впродовж усього шляху були прекраснi, для стоянки цiлком придатнi».

Цей опис типовий, бо основною властивiстю iрреальних перешкод є їхня здатнiсть таємно зникати пiсля виявлення. Зникають стiни, греблi, провалля, надовби тощо. Очевидцi в бiльшостi випадкiв залишаються в живих i з незмiнною жвавiстю детально змальовують властивостi перешкод.

IV. Реальнi. Це найбiльш численна група перешкод. Характеризуються вони тим, що, щойно вiднайденi, цi перешкоди вже нiкуди не зникають, як би ви того не бажали.

Всi перешкоди цiєї групи, звичайно, перерахувати неможливо. Та й не варто, бо турист зобов’язаний до деяких з них пiдiбрати ключi самостiйно, без пепереднiх iнструкцiй. Тому лише про найважливiшi.

Греблi. Бувають двох видiв – дiючi й зруйнованi. Як перший, так i другий вид досить неприємнi i для подолання непридатнi. Не варто втiшати себе удаваною суднохiднiстю старого русла, де була гребля. Коли ви переконаєтесь у пiдступностi мiсця, буде вже пiзно.

Єдиний метод боротьби з греблями – обноси. Метод технiчно простий i вiдомий ще з часiв першого проходження вiдомого маршруту «з варяг у греки». Полягає вiн у витяганнi речей з байдарки, а власне байдарки – з води i перенесення їх вниз за течiєю за греблю. Ми наполягаємо саме на перенесеннi, бо використання спецiальних технiчних засобiв (вiзки, тачки, ходова частина крокуючого екскаватора тощо) дуже швидко зводиться до того, що, крiм байдарки i рюкзакiв, ви несете на собi ще й вищеперерахованi спецiальнi технiчнi засоби.

Обнос не варто оцiнювати суто математично, бо довжина його i труднiсть – поняття, що не завжди спiвпадають, а три обноси по 200 метрiв зовсiм не тотожнi в сумi одному обносу в 600 метрiв. Труднiсть обносу зменшується в мiру вiддалення вiд його мiсця.

Найзручнiше нести байдарку вдвох i, як сказано у вищезгаданих «Методичних рекомендацiях…»,- «поклавши на плечi догори декою або боком. На плечi байдарка повинна лежати приблизно мiсцем стику кiльсона i штевня. Пiд байдарку потрiбно пiдкласти щось м’яке, наприклад злегка надутий рятувальний жилет. При перенесеннi байдарки учотирьох на жердинах її можна розвантажувати не повнiстю». Слiд додати, що для цього зручнi й пiвтораметровi паси з ручками (випробуванi нами неодноразово i успiшно).

Взагалi обнос – справа нудна, урiзноманiтнити та скрасити її можна лише виконанням бадьорої пiсеньки: «Нормальные герои всегда идут в обход…»

Оскiльки ви вже все одно йдете в обхiд, то не полiнуйтеся зробити зайвi 20-30 крокiв (якi в даному випадку можуть виявитися зовсiм не зайвими). Бо нiколи не варто спускати байдарку на воду пiд самою греблею, хоча пiсля вашого церемонiального походу по прибережних осипах i камiнню дуже хочеться це зробити.

Головне ж, коли з полегшенням спустите судно на воду, не здумайте пересiкати рiчку паралельно до греблi, а швидше повернiться до неї кормою. Справа в тому, що вiд греблi на поверхнi води завжди несуться сильнi потоки. I бувають вони не стiльки ламiнарними, скiльки турбулентними.

Тому повторюємо ще раз: не курсуйте з урочистою мiною на обличчi вздовж греблi, а вiдразу ж вiдходьте вiд неї вниз!

Заколи. Так лаконiчно й нелагiдно називають загорожi з дерев’яних кiлкiв, якими рибалки полюбляють перегороджувати маленькi рiчки й озера.

Якщо вода вже спала, то дерев’янi гребiнцi вилiзають на поверхню. їх видно чiтко, i вам залишається тiльки вирiшити: перенести байдарку через закол (якщо глибина незначна) чи здiйснити черговий обнос берегом.

Але навеснi й восени, коли кiлки прихованi пiд водою, будьте особливо пильнi! Бо зубцi заколiв пробивають днище байдарки так само легко, як виделка встромлюється в сардельку.

Iснує безпомилковий спосiб установлення факту проколу: якщо ви раптом виявили, що сидите в байдарцi по пояс у водi, це означає, що дерев’янi кiлки вже зробили свою чорну справу.

Тодi якомога швидше вибирайтеся на берег, дiставайте ремнабiр i починайте латати тi мiсця судна, якi найбiльше цього потребують. Покладена авансом зайва латка теж ще нiкому не завадила, не кажучи вже про профiлактичнi гумовi смуги, якими кожний поважаючий себе турист обклеює днище байдарки вздовж стрингерiв.

Мости. Мости бувають великi, середнi й малi. Але немає мостiв безпечних. Кожний мiст, незалежно вiд його габаритiв, повинен викликати до себе безмежно шанобливе ставлення. Навiть якщо перед вами залiзничний велетень, ферми якого висять над водою на висотi 30 метрiв, все одно чекайте вiд такого мосту якоїсь халепи.

Перш за все запам’ятайте, що рiчкове дно поблизу кожного мосту всiяне усiлякими предметами, бiльшiсть з яких небезпечна для вашої байдарки. Бiля великих мостiв це може бути зайва або забракована i тому не використана опора, сiнокосилка з кривими турецькими мечами, що стирчать в усi боки, або, скажiмо, бочка, очевидно, та сама, яку залишив князь Гвiдон, забувши витягти цвяхи пiсля того, як «выбил дно и вышел вон».

Ну i, безперечно, особливої уваги до себе вимагають власне мости.

Залiзничний мiст належить проходити пiд самим широким прогоном.

Дерев’яний мiсток краще проходити «пiд». Якщо прогони дуже низькi i явно не розрахованi на вашу голову, не варто перевiряти мiцнiсть мосту. Численнi спостереження встановили, що найстарiший мiст мiцнiший за голову. Краще вийти з байдарки i провести її пiд мостом без пасажирiв, управляючи нею за допомогою мотузок, прив’язаних до носу i корми. Можна також провести байдарку вплав, лежачи на днi горiлиць i перебираючи руками по низу настилу.

Iнша тактика на мостах понтонних. їх потрiбно проходити «над». Це не означає, звичайно, що потрiбно зробити дiрку в одному з понтонiв i затопити його. Просто треба переносити байдарку через них або повз них (обнос). Усi iншi методи (таран, пiдпiрнання тощо) одразу ж вiдкидайте, бо в кращому випадку вони закiнчуються затопленням байдарки.

Перекати. Це ще не пороги, але вже дещо. Тому при подоланнi перекатiв бажано мати байдарковий фартух (з окремим люком для кожного члена екiпажу), бо зайва вода в суднi вам нi до чого.

Iдеальний перекат завжди дозволить вам скотитися з нього на байдарцi так, як ви з’їжджали в дитинствi на санках iз снiгової гiрки: приємно, захоплює дух i в мiру безпечно. Але про всяк випадок тримайте напоготовi весло, щоб своєчасно вiдштовхнутися вiд ледь помiтного каменя або допомогти рулю в потрiбну мить змiнити напрямок байдарки.

Про перекати вiдомо, що їх доречно було б «послати за адресою». Правда, адресу не зазначено. Але якщо б навiть вона була вiдома, легше вiд цього б не стало. Бо вiд таких посилань перекати не зникнуть, так само, як i очеретянi хащi, коров’ячi броди i дерева, що невдало впали упоперек рiчки.

Для подолання водозливiв, перекатiв i тим бiльш порогiв фартух потрiбен обов’язково! Причому майже пiд кожним водозливом на вас може чекати зворотний вал, що здатен не тiльки зупинити байдарку, а й навiть вiдкинути її пiд водозлив. Тому запам’ятайте головне: всi водозливи слiд проходити на максимальнiй швидкостi. Плигаючи з водозливу-водоспаду, потрiбно полегшити нiс байдарки i навiть переднього гребця пересадити якомога ближче до корми.

При цьому будьте спостережливi: намагайтеся визначити характер хвиль за водозливом i в залежностi вiд цього вибирайтеся на них або «пронизуйте» хвилю своєю байдаркою.

Пороги. Це завжди серйозно, особливо для людей нервових. Тому є кiлька правил.

1. Форма приборкувача порогiв при рiзноманiтних варiацiях повинна включати обов’язковi деталi: надувний жилет, шолом.

2. Новачок може проходити пороги тiльки з досвiдченим напарником.

3. Коли немає детального i вiрогiдного опису порожистого вiдрiзка, варто зробити практичний експеримент: простежити шлях, яким пливе пущений вами за течiєю предмет.

4. Якщо немає можливостi виконати першi три правила, подолання порогiв треба замiнити обносом.

Ну, а бiльш спецiальнi вказiвки щодо технiки подолання порогiв, перекатiв i водозливiв шукайте в методичнiй лiтературi, списком якої закiнчується наша книжка.

Iншi неприємностi. «Вот мельница… Она уж развалилась…» – цi слова з вiдомої опери можуть зачарувати будь-кого i навiяти елегiйний настрiй на кого завгодно, тiльки не на туриста. Бо зруйнований водяний млин (а незруйнованих майже не залишилось) може бути серйозною перешкодою на рiчцi.

Гiрше за все, коли надводна його частина зруйнована, а десь пiд водою криються напiвзогнилi стовпи, до яких так i лине течiя. Коли будете проходити повз них (або над ними), краще максимально розвантажте байдарку, зменшiть її осадку. Можна висадити й пасажирiв. Нехай iдуть берегом i спiвають….

Мандрують байдарочники й рiчками, по яких колись сплавляли лiс. Дно там устелене сотнями затонулих або напiвзатонулих колод. Такими маршрутами найбезпечнiше проходити туристам, якi вмiють бачити хоча б на пiвметра пiд водою. Цього, як правило, досить для того, щоб не пошкодити байдарку.

Не дивуйтеся, коли помiтите серед рiчки покинутий трактор-утопленик. На ньому, очевидно, повертався з весiлля занадто веселий тракторист. Оскiльки покинутий сiльгоспмеханiзм нерухомий, то його з успiхом можна обiйти i справа, i злiва, i спереду, i ззаду.

На закiнчення, перефразуючи вiдомий вираз, можемо сказати: не зустрiнеш перешкоду – не подолаєш її, не подолаєш – не пiзнаєш радощiв перемоги.

 

РУХ

Часи бурлакiв канули в Лету. Або майже канули. Бо навiть найбiльш впертi й непокiрнi зараз надають перевагу можливостi рухатися за течiєю, нiж проти.

Правда, найбiльш вiдчайдушним (або невезучим) туристам iнколи доводиться тягнути байдарку колодою кiлька кiлометрiв угору, щоб потiм провести її рукавом до сусiдньої рiчки i зрештою спокiйно й без перешкод спускатися вниз. Але й це, як правило, вимушений або непередбачений варiант.

А заздалегiдь обмiркована, навмисна подорож проти течiї може здiйснюватися лише надто огрядними громадянами, якi до цього безрезультатно намагалися схуднути за допомогою дiєти i лiкувального голодування. I це, повiрте, виправдовує себе: найбiльш крупногабаритнi туристи за два тижнi руху проти течiї набувають тополиної стрункостi.

Отже, ясно: по рiчцi краще мандрувати вниз. При цьому ви, без вiдриву вiд весла, милуєтесь прибережним ландшафтом, водночас не втрачаючи з виду фарватеру.

А ваша супутниця життя (або просто супутниця), яка сидить попереду, частiше всього взагалi не веслує. Зате, милуючись навколишньою природою, вона одночасно може в’язати на зиму светр (слiпим методом). Або чистити картоплю до вечiрньої трапези.

До речi, водна гладiнь – чи не єдине мiсце на земнiй кулi, де чоловiкам ще вдається зберiгати за собою деяке керiвне становище. Адже серед капiтанiв далекого плавання поки що вiдносно мало представниць слабкої статi. Те ж саме – i на туристських байдарках: у бiльшостi випадкiв капiтаном або рульовим є чоловiк. Принаймнi, поки що.

Але на березi нашi прекраснi супутницi з лихвою компенсують цю тимчасову втрату влади i там уже все управлiння (кермо, так би мовити) знову в їхнiх руках.

Що ж, справжнiй чоловiк повинен завжди поступатися жiнцi. Навiть якщо це позбавляє його певної вiдповiдальностi за майбутнє. Справжнiй чоловiк залишається ним за будь-якої ситуацiї: чи то хоробро веде байдарку крiзь буруни чергових порогiв, чи то меланхолiйно вiдшкрiбає рiчковим пiском закiптюжену на туристських багаттях сковорiдку. Бо, врештi-решт, усi професiї й посади почеснi.

А як сидять у байдарцi? Скажемо прямо i вiдверто: сидять по-рiзному. I не лише тому, що природа, як вiдомо, не терпить одноманiтностi.

Деякi водоплаваючi надто буквально розумiють безсмертне гасло: «Туризм – кращий вiдпочинок», ототожнюючи байдарку з плавучим шезлонгом або дрейфуючою розкладушкою.

Цi мандрiвники пiд час руху, як правило, завалюються на самiсiньке дно. Та так, що над фальшбортами навiть i голови не стирчать!

На вищезгаданiй байдарцi iлюзiю безлюдностi й покинутостi порушують лише розкладенi на децi дiрявi кеди та весла, що мляво ворушаться. Ними невидимий екiпаж, який залiг у мрiйливому спокої на днi, безуспiшно намагається зобразити те, що, на його думку, визначає дiєслово «веслувати».

Але при такiй сумнiвнiй позицiї весла лиш iнколи здiймають слабенькi бризки. Далебi частiше вони б’ють по гiлках верболозу, що звисає з берега, i лякають пернатих, якi сидять на них. А то й просто розсiкають нагрiте липневе повiтря: вмiру лiниво i вмiру безладно.

Другою крайнiстю є нав’язлива (i, м’яко кажучи, безпiдставна) переконанiсть у тому, що твоя байдарка – цирковий кiнь, а сам ти – блискучий наїзник.

Чи варто говорити, що саме таким байдарочникам-джигiтам частiше, нiж iншим, доводиться поквапливо виловлювати мокрi речi, якi випали на самiй бистринi з передчасно перекинутої i затонулої байдарки…

Отже, в цьому питаннi ( як, до речi, i в багатьох iнших) не завадить дотримуватися золотої середини. Дiйсно, чому б вам зручно й надiйно не вмоститися на щiльно згорнутому наметi або спецiальних мiшках, в якi герметично упакованi вашi речi? Дехто вiддає перевагу своїм надувним матрацам (тут до ваших послуг i м’яка спинка!) Але в негоду це незручно: матрац намокає i до вечора може не висохнути.

Тому краще всього сидiти на щiльному водонепроникному мiшку, куди вкладенi ваш спальник i вищезгаданий матрац. Сидiти впевнено, спокiйно! I так, щоб верхня половина ваших засмаглих i мускулистих стегон (даруйте, коли щось не так) виднiлася над фальшбортом. Або ще простiше: нехай все, що у вас вище пояса, знаходиться над фальшбортами, а все, що нижче пояса, вiдповiдно нижче фальшбортiв.

У такiй позицiї, по-перше, зручнiше всього гребти (що, погодьтеся, для байдарочника має певне значення). По-друге, ви все i всiх бачите i вас добре видно. Нарештi, по-третє, саме така посадка допомагає вам (i навколишнiм) чiткiше усвiдомити, що ви – не ледачий курортник i не хвацький наїзник, а саме турист-байдарочник. Що й потрiбно було довести!

За чиїмось давнiм недоглядом, крiм байдарок, на водi трапляються й iншi плавзасоби: моторнi човни, плоти, катамарани, баржi, пароплави, теплоходи i трансатлантичнi лайнери (зайве закреслити!).

Власне, на думку байдарочника, до розряду «зайве» належить все вищеперелiчене. Проте всi цi засоби пересування на рiчках, озерах i морях iснують. I автори змушенi рахуватися з об’єктивною реальнiстю.

В одному з параграфiв «Мiжнародного морського статуту» сказано: «Судна з моторним ходом при зустрiчi зобов’язанi давати дорогу тим, якi не мають його». Здається, ясно! Проте це зовсiм не означає, що капiтан байдарки може вперто керувати в лоб «Метеоровi», який мчить по рiчцi, з божевiльною надiєю, що той злякано зiйде з курсу i викинеться на прибережний пiсок…

Не варто сподiватися, що вищезазначену статтю «Мiжнародного морського статуту» щодня читають i шанують господарi численних моторних човнiв, якi борознять нашi воднi басейни. Часом їх буває не менше, нiж на катку суботнього вечора ковзанярiв!

При зустрiчi з моторкою не варто хвилюватися (як i робити вигляд, нiби ви її взагалi не помiчаєте). Просто пам’ятайте: у «Ракет» i моторних човнiв – свiй фарватер, а у вас – свiй. I не забудьте, будь ласка, розвернути байдарку носом до хвилi. Не лише тому, що будь-яку (навiть мiнiмальну) небезпеку належить зустрiчати, смiливо дивлячись їй в обличчя. Нi, йдучи носом на хвилю, ви нiколи не перекинетесь, а ось пiдставляючи їй борт – ризикуєте набагато бiльше.

Ну, а якщо ви взагалi не любитель гострих вiдчуттiв,- подорожуйте тихими лiсовими рiчками й озерами, зарослими очеретом: там не пройдуть нi моторки, нi, тим бiльше, «пiдводнi крила»! А для пристойної байдарки цiлком достатньо 30-50 сантиметрiв глибини. I традицiйне морське побажання шести футiв чистої води пiд кiлем звучить тут явно як гiпербола.

За спостереженнями авторiв, все частiше тепер зустрiчаються на туристських трасах катамарани. Це слово на однiй з полiнезiйських говiрок означає «зв’язанi колоди». Але наука рухається вперед. Сучасний туристський катамаран – це плiт-суденце на 2-3 сигароподiбних поплавках. Має весла, руль, вiтрила. Але на них катамаран майже не зважає i рухається в напрямку, не передбаченому пасажирами i командою. Надвичайно стiйкий: коли сiв на мiлину, то, як кажуть, вмiє постояти за себе й за iнших.

На вiдмiну вiд байдарки, катамарана в магазинi не купиш. Його проектують i створюють власними руками потенцiйнi мандрiвники. Частiше всього зважуються на це або п’ятикласники – члени гуртка «Юний технiк», або ж кандидати i доктори технiчних наук.

Одного разу на Днiстрi ми бачили такий катамаран. Його одинадцятеро авторiв мешкали в п’яти мiстах i всю зиму заочно стругали, точили i пиляли деталi за спiльним проектом (кожен – свою долю).

Зустрiлися вони в заздалегiдь призначений день на рiчцi, за чотири днi зiбрали не без труднощiв своє дiтище й урочисто рушили вниз за течiєю. Але з якихось таємничих причин катамаран не плив прямо, а в плавному вальсi кружляв на водi, викликаючи захват у мiсцевих хлопчакiв.

Коли хвилин за п’ятнадцять ми опинилися поруч, виявилось, що у катамаранцiв одночасно трiснули обидва весла. «Перерiз не витримав!» – з гiркотою повiдомив один з авторiв, що сидiв на краю дощатого помосту в позi васнєцовської Альонушки. Бiльше ми їх не зустрiчали…

Дехто надає перевагу плотовi. Свого часу, якщо пам’ятаєте, такий похiд (десь першої категорiї складностi) успiшно здiйснили вiдомi герої Марка Твена.

Багатьох це приваблює тим, що намет можна поставити прямо на плоту i, за бажанням, плисти цiлодобово (виходячи на берег лише в критичних випадках).

Та є тут iстотне «але». Якщо врахувати, як швидко зростають лави водоплаваючих туристiв, i одночасно згадати, що плоти найчастiше збивають з колод, то мимоволi замислюєшся над сумною долею наших лiсових масивiв у найближчi 10-15 рокiв…

Проте бувають i надувнi плоти (на зразок велетенських гумових матрацiв з розкiшним схiдним шатром посерединi); iншi ж туристи кладуть дощаний помiст на величезнi автомобiльнi камери; зустрiчали ми i плiт, плавучiсть якого забезпечували 60 камер для баскетбольних м’ячiв – про його наближення прибережнi мешканцi дiзнавались заздалегiдь по безладнiй стрiлянинi, що лунала з рiчки: це лопалися камери-поплавцi.

Аж нiяк не применшуючи значення i принадностi всiх вищезгаданих видiв туртранспорту, вiдзначимо лише: плоти й катамарани загалом пiдпорядкованi волi течiї. На них пливуть не поспiшаючи i зi смаком. Вiдомi випадки, коли туристи-плотiвники за два походи писали докторської дисертацiї, а за три створювали роман-трилогiю.

Але людям енергiйним i допитливим бiльше до душi байдарка. Адже на нiй, крiм весел, до ваших послуг ще й вiтрило. Маючи достатнi навички (i добрий вiтер), можна розвивати таку швидкiсть i маневренiсть, як i яхтсмени. Бiльше того, байдарка має безсумнiвну перевагу перед яхтою: їй не обов’язково мати стацiонарне вiтрило. Байдарковий клiвер або стаксель можна виготовити з чого завгодно: починаючи вiд полiетиленової скатертини i закiнчуючи адмiральськими штанами.

Нарештi, за бажанням, до борту байдарки можна прикрiпити моторчик у пiвтори сили i без будь-яких зусиль плисти як за течiєю, так i проти. Але справжнiй водоплаваючий турист нiколи не дiйде до такого ступеня падiння. Це буде просто блюзнiрство.

 

СТОЯНКА

Хороший робочий день байдарочника складає годин шiсть, ентузiасти, правда, йдуть годин по сiм. Трапляються, розповiдали, фанатики, якi «калiчаться» усi вiсiм. Бiльше не вийде нiяк. А решту часу? Решту часу – стоять. Звiдси й висновок, що в байдарковому походi «стояти» – не менше важливо, нiж iти.

Як стояти? Де стояти? Яким чином стояти? Ось тi питання, що їх необхiдно вирiшити при щоденному виборi стоянки.

А вiдповiдь формулюється зi спартанською суворiстю, iндiанським лаконiзмом i тарасконським оптимiзмом: «добре». Добре стояти! – таке основне гасло байдаркового походу. Причому, не треба бути оракулом, щоб з цiлковитою певнiстю передбачити: серед учасникiв походу знайдеться група (щиро бажаємо, аби вона була невеликою), яка на першiй стоянцi, розмагнiчена ландшафтом, близкiстю багатої на молоко череди i чарiвними доярками, викине гасло: «Стояти на смерть!»

Багаторiчна практика дозволила виробити тi критерiї, яким має вiдповiдати середньостатистична стоянка.

Стоянка повинна:

1) бути безлюдною i розташованою якнайдальше вiд населених мiсць («Ми в похiд пiшли, щоб бути на природi, а не штовхатися серед…); знаходитися недалеко вiд села («Молочка б…», «Яблучок би…»);

2) на стоянцi має бути вдосталь палива – i не якого-небудь, а сухих соснових гiлок (див. роздiл «Багаття»);

3) близько (ну нiяк не далi 20 метрiв) повинен бути добрячий густий лiс, певна рiч, листяний (бо вiд соснового яка втiха? – сама спекота…);

4) це мiсце, де можна було б розташувати намет таким чином, щоб вдень вiн був у затишку, а вранцi з пiв на восьму до восьмої його яскраво освiтлювало сонце (не чекати ж, коли той намет висохне вiд роси на вiтрi…)»

5) поруч не повинно бути високої зсувної гори, щоб на випадок дощу, а також внаслiдок вереску з приводу впiйманої плотвички нiчого не трапилось…;

6) щоб був пристойний пiщаний пляж, а також порослий травою високий берег з глибокою ковбанею, а пiд ним – риби повно;

7) ягоди (обов’язково!);

8) гриби (неодмiнно!);

9) горiхи (певна рiч!);

10) джерело, у найгiршому разi – струмок з холо-о-о-одною водичкою, та й щоб на випадок сильного дощу не перетворився вiн на бурхливу рiчку;

11) кущi (обов’язково);

12) та щоб нi комарiв, нi гедзiв, нi мух, нi тарантулiв, нi фаланг, нi королiвських кобр…

I таких пунктiв має бути 114.

Не будемо приховувати сувору правду: таку iдеальну стоянку, яка б задовольняла всi пункти, знайти важко.

Тому якщо трапиться стоянка, що набрала 96 пунктiв, вибирайте її без вагань. 72 пункти – i така пiдiйде. Нехтувати дванадцятипунктною теж не варто. Нарештi (чого не буває!) може вiдвернутися стоянка, що не задовольнятиме нi одного пункту,- зупиняйтеся, бо ночувати все-таки треба.

Психологiчнi критерiї вибору стоянки непорушнi i стосуються тих небагатьох абсолютних законiв, що не мають виняткiв.

Основний Закон Стоянки суворий i простий, як суворi i простi всi закони природи: краща стоянка – за двiстi метрiв нижче по рiчцi.

Крiм Основного Закону Стоянки є ще кiлька другорядних. Але це зовсiм не означає, що ними можна нехтувати. Перший з них – закон «Пiв на сьому», який означає, що «Найкраща стоянка трапляється о пiв на сьому вечора». Закон має два висновки: 1) стоянка, яка трапляється о пiв на восьму, буде набагато гiршою; 2) пiсля половини на восьму стоянки зникають взагалi.

Вже неодноразово зазначалося, що час вiд п’яти до пiв на дев’яту вечора – справжнiсiнька розкiш для байдарочника. Сонце свiтить i навiть грiє, але не пече. Вiтру, та що вiтру – вiтерця! – нi найменшого! Вода – дзеркальна вiтрина центрального унiвермагу.

Рiчка випрямляється й тече рiвно й спокiйно. Гедзiв уже, а комарiв ще немає. З берегiв хвилями накочуються густi осiннi запахи.

Тiльки тепер уповнi вiдчуваєш блаженство байдаркового походу!

Домовилися ще вдома перед виходом, а потiм багаторазовими клятвами пiдтверджено вже в походi: щовечора йдемо вiд п’яти до пiв на дев’яту. Ранiше нiж пiв на дев’яту про стоянку не згадувати. Навiть не натякати! До пiв на дев’яту – слова «стоянка» взагалi немає в нашiй мовi. Нi, i все!

Але закон – є закон. I о 18-й годинi 30 хвилин ви помiчаєте, що авангардна байдарка починає блудливо виляти рулем. Тi, що йдуть попереду, звичайно ж, угледiли стоянку. I яку! Слiв немає! Не описати! Про таку стоянку мрiяли ви, коли зимовими недiльними вечорами обговорювали майбутнiй похiд.

Проте Капiтан провiдної байдарки, заздалегiдь попереджений i заляканий передбачливим Адмiралом, суворим ривком втихомирює ремствування екiпажу, розсудливо замовчуючи, що сам вiн теж зазнає душевної вiбрацiї. Байдарка рiшуче простує вперед.

Вихиляси припиняються – все! Спокусу подолали!

Але тут потенцiйну стоянку помiчає друга байдарка. Вiдкриття супроводжується брязкотом залопотiлих весел, судно розвертається впоперек течiї, на байдарку наштовхується решта флотилiї. Причина збою очевидна. Пiсля не досить дружних, але голосних i захоплених вигукiв стихiйно виникає змова проти Адмiрала, що, як правило, йде на останнiй байдарцi.

Адмiрал, який втратив пильнiсть через незвичайну красу пейзажу, не встигає зманеврувати i врiзається в скупчення човнiв.

– У чому справа? – не досить вдало розiгрує вiн нерозумiння даного моменту.

Адмiралу радiсними криками пояснюють, що упустити таку стоянку можуть тiльки вкрай безвiдповiдальнi i надто високої про себе думки керiвники. Таким чином, розмова одразу починається в планi жорстоких i непримиренних протирiч мiж начальниками i пiдлеглими.

– Нi, ти лише поглянь,- суниць там – з рiчки навiть видно – червонiють, гриби так i пнуться, а джерело, нi, ти полюбуйся джерелом – ну що твiй «Самсон»!

Адмiрал:

– Адже нам сьогоднi до норми ще кiлометрiв дванадцять лишилося!

Народ (переконливо i нещиро):

– Взавтра встанемо о шостiй i надолужимо! Адмiрал (гiрко смiється):

– Ви? Встанете? О шостiй? Народ розумiє, що справу програно. Адмiрал дає команду:

– Вперед!

За годину з’являються одна за одною двi гiршi стоянки. Капiтани байдарок, кидаючи зацькованi погляди на Адмiрала, мовчать i продовжують шлях.

Тим часом пейзаж неухильно i дуже швидко починає псуватися. Спочатку вiдступає до обрiю, а потiм зовсiм зникає лiс. Сходить нанiвець чагарник. Заманливо пологi береги починають пiдвищуватись, i нарештi рiчка опиняється мiж двома пасмами абсолютно голих скель.

О пiв на дев’яту ландшафт стає зовсiм уже зловiсним. Правда, правий берег пологий, але i з води видно, що там чорна трясовина. На скелi ж лiвого берега не те що байдарки витягти, на них досвiдченому альпiнiсту диви тися мерзлякувато…

Адмiрал сильними гребками посилає свою байдарку вперед i вся група з тугою спостерiгає, як метрах в трьохстах вiн метушливо пристає то до одного берега, то до iншого, як в’язне у прибережному багнi або, в кращому випадку, вiдганяє гучним басом череду корiв, що невiдомо звiдки тут узялася, скрутно хитає головою, плигає в судно i мчить далi.

Без чвертi десять адмiральський силует чiтко вимальовується на фонi велетенського холодного мiсяця, i лунає переможний лемент: «Зе-е-мляяя!»

Кавалькада повiльно i втомлено пiдходить до облюбованого начальством мiсця.

Стоянка справдi нiчого. Лiсу, правда, не видно, палива – теж. Найближчi кущi, нi, кущики – метрiв за двiстi. Але дуже, дуже багато слiдiв перебування корiв, коней, гусей i ще якихось невiдомих, але, судячи з конкретних ознак, дуже великих травоїдних тварин.

Та вибирати не доводиться. Швидше б розбити намети, розпалити багаття i (ой, не кажiть) зварити чого-небудь!

Раптом з усiєю неминучiстю i грiзнiстю постає черговий закон стоянки: байдарки мають бути витягнутi! (Стомилися ж!) Мають! (Та що з ними трапиться?) Бути! (Прив’язати i все…) Витягнутi!!!

Законовiдступникiв, якi намагалися обiйти це правило, сила-силенна. I жоден не закiнчив життя своє щасливо. Зараз вони сидять влiтку в запилених мiстах або скнiють в ролi «пiжамникiв» у Гантiадi й мучать себе запiзнiлим каяттям…

Залишити байдарку на плаву, лише прив’язати її? Це звичайно, зручно. Набагато зручнiше, нiж тягти мокре, а вiд цього ще важче судно, сковзаючись у слизькому прибережному муловi або наступаючи в темрявi всiєю своєю 110-кiлограмовою масою (70 кiлограмiв власної маси плюс 40 кiлограмiв маси байдарки) на гостре камiння. I прив’язати байдарку можна. Так ви i робите 56 разiв. Але на 56-й раз байдарка вiдв’яжеться (сама!) i сплавиться вночi на тридцять дев’ять кiлометрiв, поки не наштовхнеться на мiст, де її вранцi знайдуть зрадiлi до безтями хлопчаки i швидко доведуть до певної кондицiї.

А якщо навiть вам пощастить i байдарка виявиться покiрною й стоятиме на приколi, то хлопчаки знайдуться не за тридев’ять кiлометрiв. Цих шибеникiв i на мiсцi вистачає. Вони прийдуть узавтра вдосвiта, коли ще весь табiр мiцно спатиме.

Як тiльки хлопцi побачать байдарки, що мирно похитуються на водi, то спочатку захоплено охнуть, а потiм несмiливо заберуться в човни.

Перша байдарка потоне звичайнiсiнько – «кiльнеться». Правда, трапиться це на досить глибокому мiсцi. Але скiльки радостi буде потiм, коли, доклавши максимум зусиль, цiною семигодинних виснажливих робiт ви нарештi витягнете байдарку i переконаєтесь, що вона цiла i неушкоджена!

Друга байдарка затоне бiльш трагiчно. Тицьнувши пальцем у байдарку, Петько висуває смiливе припущення, що вона гумова. Вовка таким самим способом обстежує борти i висловлює не менш смiливе припущення, що вони зробленi з особливого «гнучкого» металу. Суперечку вирiшує Грицько, який точно визначив, з якого матерiалу зроблена байдарка: «Барахло!» Але на вiдмiну вiд своїх колег Грицько штрикнув у байдарку розкритим ножиком. Хлопцi з човна встигають вискочити i зникають миттєво й нечутно.

Безперечною втiхою при цьому варiантi є те, що байдарка потопає в неглибокому мiсцi, звiдки дiстати її неважко.

Лише надто жовчна людина докорятиме хлопчакам у зловмисному вчинку. Адже треба бути надто байдужою i нечутливою колодою, щоб не поцiкавитися, що то за чудовi човни. Нi, хлопцiв звинувачувати не можна.

Але чи буде вiд того вам веселiше?

Iснує ще з пiвдесятка причин, з яких намiр залишити човни на плаву має квалiфiкуватися як неприпустима легковажнiсть. Раптова нiчна злива, яка затопить байдарку,- далеко не найстрашнiша з них. Але перераховувати їх, очевидно, немає потреби, бо непорушнiсть цього закону очевидна.

Наступний закон стоянки легкий i непереобтяжливий. Саме тому про нього часто забувають. Потiм жорстоко каються. Щоб потiм знову забути про нього. I знову докоряють собi. Лише Найвища Байдаркова Мудрiсть, що приходить згодом, робить цей закон рефлекторним. А вiн всього-навсього гласить: «Обстеж стоянку перед тим, як її залишити».

Мудрi байдарковi аксакали втовкмачували вам цей закон чи не частiше за iншi. Але пiсля першої ж стоянки вам доводиться гребти чотири кiлометри проти течiї i проти вiтру, бо виявилось, що забули висушений i ретельно запакований намет (усього-навсього!). Причому благодiйник, який виявив пропажу, не зможе нахвалитися своєю пильнiстю, весь час повторюючи: «То ж бо я вiдчуваю, що сидiти незручно!..» На другiй стоянцi ви забуваєте казанки, що висiли над багаттям. Цього разу пропажу виявлять лише на деннiй зупинцi. Йти угору за течiєю сил немає нiяких. Тому призначена Адмiралом жертва буде продиратися прибережним чагарником три години до стоянки i чотири назад – до мiсця зупинки. На щастя, казанки знайшлися, але всi цi сiм годин Кок псував нам залишки настрою, зловтiшаючись, що весь похiд доведеться харчуватися сирою гречкою i живою рибою.

Пiсля того, як гонець повертається з казанками, Адмiрал проводить летючу нараду, теза якої коротка i переконлива: стоянку обстежувати обов’язково!

А назавтра на стоянцi забувають сiтку з картоплею. Цього разу Адмiрал повертатися забороняє, i юшку доводиться варити без картоплi.

Тiльки тут учасники походу починають осягати (поки що лише ази) Закон Найвищої Байдаркової Мудростi. З цього часу перед вiдходом з кожної стоянки капiтани женуть своїх матросiв обстежувати її. Тепер забувають лише дрiбнi предмети: ложки, ножики, плавки. Але з такими втратами можна змиритися.

А втiм, є ще один предмет, який невiдомо чому вiдзначений печаттю прокляття i який обов’язково забувають, навiть якщо в походi беруть участь байдарковi академiки.

Йдеться про байдарковi чохли. Один спритний байдарочник, що вважав себе надто хитрим, вирiшив боротися з цим законом i захопив з собою запаснi чохли. Перший комплект вiн забув на другiй зупинцi, а запасний протримався в нього до сьомої.

Ми вже давно облишили ламати голову над причинами цiєї впертої поведiнки байдаркових чохлiв, бо знаємо: все одно доведеться на зворотному шляху обгортати байдарки в пiдручний матерiал. I припасаємо без зайвих слiв зайвий шмат пластика i мотузки.

Автори не мають намiру нав’язувати читачам свої смаки. Але тут, у цьому роздiлi, не втримаємось i порекомендуємо: знiмаючись зi стоянки, грайте в таку, далебi, цiкаву i корисну гру. Черговi по стоянцi пiсля того, як усе спорядження знесене вниз до рiчки i багаття погашене, прибирають стоянку, доводячи її до такої кондицiї, щоб стороннє око не здогадалося, що тут взагалi хтось колись стояв. Члени групи пiддають дiяльнiсть чергових найретельнiшiй ревiзiї, а якщо вiднайдеться хоча б найменший слiд перебування людини, закидають недбайлiв гострими слiвцями.

 

БАГАТТЯ

На 114-й сторiнцi одного солiдного видання, де зiбранi усi вершки туристської мудростi, сказано дещо пишномовно, зате категорично й лаконiчно: «Багаття – пристосування для зiгрiвання туристiв, приготування їжi i висушування промоклого одягу».

Навiть переконаний прагматик, коли прочитає це визначення, може вiдчути вiдразу до туризму. Тому що зiгрiватися, обсушуватися i харчуватися можна i вдома.

Якби об’явили конкурс на кращу туристську емблему, безперечно, такою емблемою стало б багаття. Багаття i тiльки воно!

Отже, багаття – емблема, символ. А символ потрiбно глибоко шанувати.

Жерцем багаття в походi є Костровий. На його… нi, не плечi, на його колiна лягає широке коло обов’язкiв. I дiйсно, Костровий, за винятком небагатьох хвилин сну, вiдпочинку i годин (на його думку, марно витрачених), коли потрiбно кудись i навiщось плисти, проводить весь час перед багаттям на колiнах, зрiдка дмухає в нього або про щось iнтимно перешiптується з ним.

Впродовж усього походу Костровий гордовито iгнорує принади ландшафту, оцiнюючи його лише на один кшталт: чи є поблизу предмети, якi можуть горiти, i скiльки їх. Коли обирають стоянку, Кострового абсолютно не цiкавить зручний пiдхiд до берега; його не лякає табун комарiв, що суцiльною завiсою навис над головою, його не бентежить близьке сусiдство скотного двору.

Навiть пiдозрiлий шелест гадюки у високiй травi – для нього не перешкода. Що тi гадюки, коли скрiзь розкидано стiльки соснового хмизу!

Iдеальною для Кострового є рiчка, береги якої прикрашають складенi охайними штабелями сухi гiлки i трiски. Причому дрiбнi – окремо.

З чого починається багаття? З мiсця. А якщо стоянка тiсна й незручна, то багаттю, як найулюбленiшiй i примхливiй дитинi, вiддають ласий шматок.

З виглядом середньовiчного чаклуна Костровий вiдчужено швендяє по майданчику i, розгрiбаючи землю палицею, мурмоче:

– Нi, тут Йому буде погано. Цього Вiн не любить. I цього теж. А ось тут, гадаю, Йому сподобається.

Решта членiв групи не смiють виявити ознак нетерпiння, чекають, коли ж, нарештi, Йому буде вiдведено мiсце, бо вся розбивка табору вiдштовхується вiд багаття. Нарештi Костровий зупиняє свiй вибiр на тiльки йому зрозумiлому горбику, бухається на колiна i в такiй позi: голова i спина внизу, а решта все нагорi – залишається аж до вiдходу спати.

Багаття повинне бути розташоване нi високо, нi низько, нi далеко, але й не близько. Воно повинно освiтлювати по можливостi всi намети, дим вiд багаття має розганяти комарiв на всiй стоянцi, а тепла повинно вистачати на всiх членiв групи плюс два казанки. Але погано, коли iскри вiд багаття, не встигаючи «погаснути на льоту», доберуться до намету. Кепсько, якщо дим буде душити не лише комарiв, але й туристiв.

Так, звiд законiв вибору мiсця для багаття – це наука. Але впровадження їх у життя – мистецтво!

Перш нiж розпалити багаття, Костровий закрiплює стояки для казанкiв. Класичним способом для цього є встановлення двох розсох з покладеною на них перекладиною, але погодьтеся, що, по-перше, внаслiдок такого способу на кожнiй iз стоянок знищується мiнiмум три свiжi гiлки (сухi для стоякiв не придатнi); по-друге, на берегах вже не залишилось дерев, якi згодяться для цього; i, нарештi, по-третє, цей спосiб не вiдповiдає сучасному рiвню технiчного розвитку нашого суспiльства.

Досвiдчений Костровий задовго до походу занедбує службовi справи i домашнi турботи i з головою поринає в створення складної збiрно-розбiрної металоконструкцiї, головною деталлю якої є гачки, що чiпляються один за одного. За допомогою цього пристосування можна регулювати висоту пiдвiшування казанка над вогнем.

Втiм, новiтнi досягнення в багаттєвiй науцi переконують, що можна обiйтися взагалi без стоякiв i палиць. Два П-подiбнi стоячки (якi в разi потреби можна використати як пiдставки для шампурiв) ставлять просто на землю i мiж ними вiдвiшують казанок. Безперечна перевага цього крiплення «з низького старту» полягає в тому, що повний п’ятилiтровий казанок можна закип’ятити трьома трiсками за десять хвилин. При звичайному ж «розсошному» варiантi на це витрачається пiвгодини, а головне – вдесятеро бiльше палива.

Але перш за все багаття треба-таки запалити.

Про те, що багаття потрiбно розпалювати одним сiрником,- знають всi. Знають i те, що марнотратник, у якого йде на це два сiрники, не годен називатися туристом взагалi, а байдарочником зокрема.

Дуже хотiлося б нам узнати, як вперше з’явилася легенда про умiльцiв, що викликають до життя багаття одним сiрником! Як i всi легенди, вона має величезну притягальну силу. Тому ми не тiльки не будемо вiдмовляти вас вiд добрих намiрiв розпалити багаття одним сiрником, а навпаки, будемо закликати: дерзайте!

Є, втiм, щонайменше два засоби, що можуть рiзко скоротити витрату сiрникiв, необхiдних для розпалювання багаття. Хтось поспiшить висловити здогадку: гас! Що ж, спробуйте захопити з собою в похiд пляшку з гасом… Через двi години пiсля початку плавання залишиться лише один предмет, який не буде мати їдкого запаху пального,- кермо. Через три години запах гасу, щоправда, майже зникне, але тому лише, що його увiбрали продукти. Пiсля цього ви змушенi будете кинути курити, бо навiть вiд щойно вiдкритої банки згущеного молока буде вiдгонити, як вiд бензоколонки, що стоїть на людному мiсцi. Нi, гас не пiдiйде!

Є прекрасний засiб – «сухий спирт» або, як його, щоб уникнути нездорових асоцiацiй, ще називають у торговельнiй мережi,- «сухе пальне». На жаль, цей продукт за гiгроскопiчнiстю займає чи не перше мiсце у всiй хiмiї. Зберегти його сухим, навiть дотримуючись усiх правил, неможливо. Крiм того, добряча половина запасу «сухого пального», як правило, буває викинутою в рiчку знервованим Адмiралом пiсля того, як на першiй же зупинцi, намацавши в темрявi знайомi шматочки, вiн заправляє ними прекрасно заварений чай. Адмiрала збиває з пантелику тотожнiсть форми i кольору рафiнаду i «спирту».

Ось чому не залишається способу, кращого за досить варварський: посилення iнтенсивностi горiння за допомогою паперу. Численнi дослiди показують, що для цiєї мети краще за все пiдходять книжки з описами маршруту, за яким ви йдете, бо, м’яко кажучи, приблизнiсть описiв, наведених у цих книжках, стане очевидною вже пiсля перших кiлометрiв, пройдених по рiчцi (про це див. детальнiше у роздiлi «Карти»).

Коли перший несмiливий вогник охопить тоненькi сухi гiлочки, настає найвiдповiдальнiший у процедурi розпалювання багаття момент. Саме тут вирiшується питання – бути чи не бути багаттю. Тому не поспiшайте новонароджений вогонь закидати дровами. Лише через деякий час, коли вiн заявить про себе веселим трiском i фейєрверком iскор,- годуйте його досхочу. А апетит у нього – нiвроку…

Ще кiлька корисних порад. Мокрi дрова розпалити можна, але це, по-перше, важко, а по-друге, для цього потрiбно мати сухi дрова. Ось чому вiд душi радимо на нiч сховати хоча б один оберемок хмизу пiд полог намету. Якщо вам не хочеться дiлити своє ложе з паливом, можете дбайливо закутати його полiетиленом. Але нi в якому разi не залишайте його на нiч без догляду. Якщо вночi не пройде дощ, то вранiшня роса зробить своє «мокре дiло».

Нарештi, треба завжди мати при собi звичайну стеаринову свiчку: вона запалиться у будь-яку погоду i передасть свiй вогонь, так би мовити, по iнстанцiї.

I останнє. Коли залишатимете стоянку, не полiнуйтеся залити багаття двома казанками води. Пам’ятайте, що навiть остаточно (зовнi) згасле багаття зберiгає в собi величезнi прихованi можливостi в планi пожежної небезпеки.

 

СТРАВИ ВАРIННЯ

Туристсько-мемуарна лiтература так переобтяжена описами божественного смаку юшок, якi пропахли гiркуватим димком i вiд цього, безперечно, ще смачнiших, що лише за один спогад про трапезу навколо багаття пiд великими, нiби твої гудзики, зiрками над сонною рiчкою варто штрафувати, як за перехiд вулицi на червоне свiтло з ранiше обдуманими намiрами.

Ось чому нам хочеться почати з суворої, але точної, вичерпної мови математики.

На перший погляд, набiр продуктiв не залишає мiсця для кухарської фантазiї, але в цьому випадку вона якраз i не потрiбна. Припустимо, що ви маєте 9 рiзних видiв продуктiв (наприклад: сiль, цукор, макарони, вода тощо). Виявляється, якщо комбiнувати їхнє поєднання вiд двох до десяти, то можна приготувати 256 (двiстi п’ятдесят шiсть!) рiзних страв. Навiть якщо виключити деякi не дуже придатнi сполучення (наприклад, сiль+вода; сiль+цукор+вода), все одно лишається такий переконливий асортимент страв, перед якими блiдне меню ресторану «Метрополь» у днi громадських оглядiв.

Звiдси випливає, що першою якiстю Кока має бути бiльш-менш вiльне володiння елементами алгебри.

Друга якiсть, котрою має бути надiлений Кок,- це смiливiсть у поєднаннi з певною часткою здорового нахабства. Дiйсно, за звичних, тобто непохiдних, умов нiхто не наважиться запропонувати публiцi, що харчується, комбiнацiю перловка+кориця+томатна паста. Але якщо вранцi Кок оголосить, що на вiдзнаку… (на вiдзнаку чого саме – див. роздiл «Туристськi свята») громадi пропонується незвичайна страва, яку вiн готуватиме з величезною втаємниченiстю, то, ручаємося, публiка буде їсти зазначену комбiнацiю, вихваляючи незвичайне мистецтво Кока.

Третьою якiстю Кока повинна бути стiйка впевненiсть у собi. Нехай з перших же днiв походу його учасники проймуться свiдомiстю того, що куховарська служба – найкаторжнiша i водночас – найбiльш квалiфiкована. Цю думку слiд час вiд часу пiдкрiплювати. Найкраще для цього вибрати момент, коли який-небудь турист, що зарвався, покуштував чергову комбiнацiю i нерiшуче заявляє:

– Братцi, а каша сьогоднi – не того… не тягне…

Кок має негайно ж зреагувати таким чином: а) вiдставити миску з їжею; б) скорботно опустити куточки губ; в) важко пiдвестися: г) мовчки (мовчки!) простягнути Адмiраловi свiй кухарський жезл – ополоника; д) запитати, на яке амплуа перейти йому з цiєї митi.

Не варто говорити, що наступнi десять хвилин пройдуть у безладних, але досить голосних запевненнях у безперечних до нього, Кока, пошанi й повазi.

Проте не слiд вважати, що авторитет Кока може довго триматися на такому режимi. Нi, час вiд часу вiн справдi повинен втiшати народ чимось абсолютно незвичайним i смачним.

Наведемо деякi рецепти.

Суп iз цибулi – «паризьен». У киплячу воду засипають дрiбно нарiзанi плавленi сирки (на лiтр води 1,5 сирка), якi повиннi при iнтенсивному перемiшуваннi повнiстю розчинитися. Потiм у такiй послiдовностi кидають: вермiшель (небагато), тушонка (багато), томатна паста (небагато) i сiль (за смаком). Суп готовий. Єдиний недолiк цiєї страви – її завжди мало. Якщо у вас є цибуля, додайте її, попередньо пiдсмаживши на олiї (в цьому випадку сало виключається).

Гуска на рожнi. Ця страва, як правило, пропонується на завершальнiй трапезi на честь закiнчення походу. Гуска купується у найближчому селi. Птицю треба ретельно обскубти, обпатрати, розрiзати на шматки i добре обсмажити на сковорiдцi. Коли гуска пiдрум’яниться, нанизати її на рожни (шампури) i подавати до столу. Увага: не спробуйте обсмажувати гуску, нанизану на рожен цiлою: здоровий глузд i загальна теорiя теплопереносу свiдчать, що неможливо цiлу гуску рiвномiрно пiдсмажити i зверху, i зсередини. Опис такої операцiї в романах варто вiднести за рахунок безвiдповiдальностi автора.

Вареники з вишнями. Коли ваш маршрут пролягає через вишняки, грiх вiдмовлятися вiд думки приготувати вареники з вишнями. Саме ця думка кидає у трепет Кока, бо учасникiв експедицiї 8, кожен з них з’їдає по 18 вареникiв. Налiпити вареникiв на таку прiрву неможливо. Але тут в пригодi стає модифiкацiя цiєї страви, що має назву «лiнива». У киплячу воду засипають вермiшель, добавляють сiль i необхiдну кiлькiсть (не менше однiєї, але не бiльше шести банок) згущеного молока, потiм всипати вишню, краще очищену вiд кiсток, але (вареники ж лiнивi!) можна й з ними. Вишня кладеться за суворою пропорцiєю: чим бiльше, тим краще.

Святковi тiстечка. Банку iз згущеним молоком кип’ятять протягом трьох годин. Потiм воду зливають (хоч i довго кипiла банка, та навару тут немає), банку охолоджують, вiдкривають, намащують дивовижним кремом, що утворився, сухi хлiбцi, зверху прикрашають будь-якими ягодами, розкладають на лопатi весла, ставлять навколо п’ять чоловiк: один з них буде вiдганяти мух i гедзiв, а решта четверо – дiтлахiв. Через двi години, коли хлiбцi просякнуться кремом, можна подавати до столу тiстечка, що залишаться пiсля розбiйницьких дiй виставленої охорони.

На закiнчення даємо рецепт супу «фантазi». Суп готується в останнiй день походу. Технологiя його надзвичайно проста. До казанка зсипаються всi (всi!) лишки з усiх (усiх!) торбинок, додається вода i все це кип’ятиться протягом години. Варево видасться вам на диво смачним.

 

ДНЮВАННЯ

Є туристи, якi настiльки зживаються зi своєю байдаркою, що навiть 8 годин сну поза нею завдають їм болю. Вони ладнi робити 70-кiлометровi переходи, вiдмовитися вiд зупинок у дорозi i вiд ночiвлi, аби не розлучатися зi своєю «старою посудиною» (так вони називають свою байдарку – i чули б ви, скiльки трепетної i нiжної любовi вкладається в цi суворi слова!).

На стоянцi вони розташовують намет поряд з витягненими на берег човнами, щоб мати можливiсть кiлька разiв уночi провiдати свою вiрну подругу. Багаття вони теж намагаються розвести бiля байдарки (мабуть, щоб вона зiгрiлася). Коротше, вони ставляться до неї так, як до улюбленої живої iстоти. I в кого стане сил докорити їм за це?

Один наш приятель навiть клав байдарку разом iз собою пiд намет, не забуваючи на нiч дбайливо натерти її лосьйоном «Ангара».

Що ж, можливо, наш товариш дещо передавав кутi меду. Але ж хiба суть у цьому?

У свiтi є лише одне таке слово, одне поняття, що здатне вiдвернути увагу цих несамовитих фанатикiв, змусити iх на певний час розлучитися зi своїми улюбленцями. Слово це – днювання.

Є люди, котрi иа питання: «Ваша думка щодо туристського щастя», не замислюючись, можуть вiдповiсти: «Боротьба з труднощами! Подолання перешкодi» Вони ладнi день i нiч штурмувати пороги, мчати бурунами i крутоярами, крокувати по пояс бiлою пiною, виносити з потоку речi й людей. Їх тiшить шквальний зустрiчний вiтер i хвилi, якi кидають їм в обличчя жменi бризок. Їх звеселяють грози i шторми, тайфуни i цунамi…

Якщо заманити їх силою або неправдою на тиху рiчку, вони страждатимуть самi i отруять iснування тим, хто їх оточуватиме. Вони виявляють презирство до перешкод, якi середньому туристу видаються значними. Вони тероризують супутникiв розповiдями про водоспади, якими спускалися, про каменепади, якi спускалися на них, про греблi i лавини, про градини розмiром з яйце страуса i про хвилi, якi геть чисто всi були дев’ятими валами…

Важко чимось вiдволiкти або захопити цих людей, неможливо переконати їх. Але є слово, що розчиняє дверi до їхнiх загартованих випробуваннями сердець. I слово це – днювання.

Є, нарештi, ще один рiзновид туристiв, для котрих денний перехiд, проходження маршруту, подолання перешкод – не самоцiль, а лише прелюдiя до головного – до привалу, вечiрнього багаття, туристської трапези i пiсень над рiчкою, затишку намету, плюскоту риби в темнiй водi i таємничих голосiв нiчних птахiв. Чи варто казати, яку притягальну силу має для них слово «днювання?»

Отже, днювання бажане всiм. I варте воно бiльшого, нiж просто день вiдпочинку. До нього входять i свято, i недiльник, i спортивний фестиваль, i гiпнотерапiя, бал i маскарад.

У кожного члена експедицiї з днюванням пов’язанi свої плани i надiї. Рибалка нарештi знайде дiйове застосування численним снастям i врештi покладе край жартам на свою адресу.

Коку сняться делiкатеснi продукти, якi вiн розшукає в найближчому селi, i банкет, який вiн влаштує пiсля тривалих пошукiв (на банкетi буде все, аж до млинцiв включно!).

Жiнки готують велику демонстрацiю туалетiв, прання, латання i лагодження одежi, дiти – не менш велике псування i забруднення. Адмiрал таємно плекає мрiю точно встановити мiсце свого перебування i сповiстити про це свiт з найближчого телеграфу. Слiдопити волiють вiдшукати «слiди небачених звiрiв», грибники – заростi грибiв. Спортсмени планують розiграти першiсть табору з бадмiнтону, а флегматики – просто виспатися.

Щоб задовольнити потреби всiх учасникiв, днювання має вiдповiдати деяким вимогам, причому всi вимоги, що стосуються стоянки (див. роздiл «Стоянка»), мають законну силу i для днювання, але, окрiм цього, воно повинно мати й iншi достоїнства.

Найголовнiшим серед них є заповiднiсть днювання. Бажано, щоб табiр був розбитий в мiсцi, де ще не ступала, i протягом найближчих двох дiб не ступить, нога людини. Цю просту вимогу iнколи досить важко задовольнити. I не лише тому, що слiди перебування людини ви легко знайдете в самих диких мiсцях, але й тому, що ця вимога вступає в явне протирiччя з необхiднiстю iснування поблизу мiсця днювання села з магазином, поштою i телеграфом.

Лишається одне: знайти таку дiлянку берега, яка була б вiдгороджена вiд усього свiту непрохiдними горами.

Не менш важлива i така якiсть днювання, як неповторнiсть. Мають на увазi риси специфiчнi, притаманнi лише йому, такi, що запам’ятовуються назавжди. Наприклад, близьке сусiдство з великим мурашником або з поселенням земляних ос. Непогано запам’ятовується i наявнiсть по сусiдству iржавого болота або ароматизованих сiрководневих джерел. Добру пам’ять залишають по собi комарi, гадюки й отруйнi членистоногi.

Але, звичайно, при всьому цьому найбiльше враження залишають не гострi вiдчуття i не екзотика. Не розумом, а серцем запам’ятаєте ви тихий плес поблизу вашого табору, солов’їну нiч, чутливу тишу заснулого лiсу i першi променi сонця, якi спочатку боязко, а потiм все смiливiше вириваються з густих кущiв верболозу. Саме це буде вам снитися довгими зимовими ночами, саме вiд цього завмиратиме серце при словi «днювання», саме це нестримно покличе вас у наступний туристський похiд, попри всi адмiнiстративнi, сiмейнi та iншi обставини.

Щоб днювання не втратило своєї чарiвностi, воно не повинно бути надто частим: не бiльше чотирьох днювань протягом двотижневого походу – ось оптимум, який не варто перевищувати, бо виникне загроза перетворення походу на постiйно дiючий табiр з усiма рисами осiдлого поселення.

Днювання, про яке йде мова, краще розпланувати заздалегiдь, ще до виходу на маршрут. Зберiться одного вечора бiля карти обраної вами рiчки, озбройтеся довiдниками, путiвниками i описами, обговорiть усi можливостi й нанесiть на карту 3 або 4 червоних хрестики у найбiльше придатних для днювання мiсцях. Робота ця не буде марною. По-перше, ви матимете нагоду ще раз порiвняти бажане i дiйсне i згадати добрим словом (або недобрим) довiдники i описи. По-друге, якщо абсолютно випадково хоча б один з ваших хрестикiв виявиться поблизу мiсця, справдi придатного для днювання, ви зможете скромно опустити очi й сказати: «А що я вам казав?» – i надати можливiсть колегам по походу оцiнити ваш генiальний дар ясновидця.

Днювання (якщо воно не вимушене – про це окрема розмова) повинно бути таким, щоб вам шкода було їхати звiдти, щоб ви залишали часточку свого серця (про частину вашого майна не варто згадувати, вона залишиться сама собою). Як цього досягти? Перш за все – не шкодуйте працi.

Викопайте яму для багаття, зробiть водовiдвiднi канавки i землянi сходи на пiдйомi вiд рiчки до табору, поставте жердину для прапора експедицiї, збудуйте навiс для байдарок, стелаж для весел, комiрчину для продуктiв, сушилку для мокрих речей, викопайте криницю i вiдгородiть мiсце днювання парканом – i тодi можете бути певнi: ви його не забудете нiколи в життi.

Рукотворнiсть є третьою i, зрештою, найважливiшою якiстю днювання. Вона цiлком залежить вiд самих туристiв, отже, напрошується висновок: не буває поганих мiсць, бувають лише поганi туристи.

Кiлька слiв про вимушенi днювання. Вони не обов’язково мають бути поганими, хоча стiна дощу за наметом несхитно стоятиме кiлька днiв. Свiт такого днювання максимально обмежений i зводиться, мабуть, до єдиної розваги – перегляду туристських сновидiнь. Але хiба це так вже погано?

Вимушене днювання, причиною якого є дощ, може подарувати i бiльш гострi вiдчуття – наприклад, розпалювання багаття. Як би ретельно ви не ховали паливо в свiй намет i навiть у спецiальну торбинку (див. роздiл «Багаття»), розведення вогню пiд дощем все одно залишиться найзахоплюючiшою справою.

Непередбачене днювання може бути i заповiдним, i неповторним, бо стихiйне лихо може змусити вас розташувати табiр там, де й «чорний ворон не пролiтав, i сiрий вовк не пробiгав». I пам’ять про нього не зiтреться. Але вже через кiлька годин пiсля того, як вщухне дощ i першу байдарку буде спущено на воду, ця сама пам’ять набуде тонiв свiтлих i лiричних. Чи варто переконувати, що в мiру вiддалення вiд мiсця днювання воно ставатиме все милiшим i кращим?

 

ТУРИСТСЬКI ТОРЖЕСТВА I СВЯТА

Туристський похiд – сам по собi «свято, яке завжди з тобою». Цим справедливим твердженням можна було б i обмежитись, але чи варто позбавляти себе насолоди ще раз згадати туристськi врочистостi, мерехтливе свiтло багаття, пiснi над тихою рiчкою i вiдчуття щастя, що чекає тебе десь поруч, за найближчим заворотом?

Свята в походi виникають стихiйно. I в цьому їхня принаднiсть. Немає нi тривалих приготувань, нi стомлюючого чекання, нi традицiйного салату «Олiв’є». Але є добрий настрiй (без нього туристське свято не може виникнути), iмпровiзованi, а не заздалегiдь вивченi, жарти i тости. Немає сусiдiв знизу, якi за допомогою щiтки для пiдлоги повiдомляють, що вони теж беруть участь у ваших веселощах; i сусiдiв згори, якi шлють привiт за допомогою штукатурки, що сиплеться зi стелi. Проте є мовчазна стiна лiсу, вода, яка тихо хлюпоче бiля берега, та собачий хор у селi на протилежному боцi, якому, безперечно, подобається ваш спiв.

Туристськi свята не обов’язково пов’язувати з якимись iсторичними подiями чи датами. Привiд для виникнення торжеств може видатися недосвiдченим у цiй справi зовсiм незначним. Наприклад, свято Рибалки може виникнути внаслiдок виловлення першого (i, як побоюється досвiдчений Адмiрал, останнього) в’язя довжиною цiлих 15 сантиметрiв.

Не кажучи вже про таку подiю, як завершення першої третини маршруту або придбання незапланованих леденцiв у магазинi села Верхнi Первачi.

Взагалi тiльки в туристському походi переконуєшся, як, по сутi, мало потрiбно, щоб людина вiдчула себе щасливою i здатною роздiлити цю радiсть з iншими; як будь-яка подiя, навiть неприємна, може стати приводом для торжества.

Наприклад, на стоянцi забули чохол вiд байдарки. Незважаючи на неминучiсть цiєї подiї (див. роздiл «Стоянка»), вона впливає гнiтюче на всiх. Винуватця (якщо його вдасться знайти) пiсля короткої двогодинної артпiдготовки катують жартами, звертаючись до нього, додають слово «професор», бо традицiйно вважається, що той, хто має це звання, автоматично здобуває право на неуважнiсть. Крiм того, бiдолаха з острахом чекатиме зняття з наступної стоянки, де всi його дiї пильно контролюватимуться i кожний його промах буде зловтiшно фiксуватися…

I раптом! Пiд час незапланованої зупинки з приводу обносу греблi, яка невiдомо звiдки взялася (див. роздiл «Карта»), загублений чохол знаходять, причому – в байдарцi найактивнiшого кепкувальника. Без вини винуватий нервово смiється i звертається до свого мучителя: «Вельмишановний професоре, чи не забули ви, сiдаючи в байдарку, зняти калошi?»

Але його сарказм тоне у хвилях бурхливої радостi: по-перше, раз чохол знайшовся, його можна буде загубити наступного разу, а по-друге, є привiд для свята, яке й вiдбувається на найближчому привалi.

Трапляються в походi й сiмейнi торжества: днi народження, роковини i весiлля всiх рангiв (до «золотого» включно). Але навiть їм туристська обстановка надає незвичної простоти, свiжостi i веселостi. Де ви бачили, щоб iменинник не був змушений разiв 150 скрушно повiдомити своїм шанувальникам: «Ну що за радiсть? Став на рiк старiшим – ось i все…» У походi це не потрiбно, та й часу на такi сентенцiї немає. Ювiляр разом з усiма виконує свою моряцько-вантажну службу (якщо йому пощастить, у цей день буде 2 обноси по 350 метрiв кожний, 3 волоки i 1 затоплена байдарка), але, на диво, надвечiр вiдчуває себе не постарiлим на рiк, а помолодiлим на два. Тому вiн не манiрничає, не зiтхає з приводу тягаря рокiв, а просто радiє прекрасному лiтньому вечору, багаттю i подарункам друзiв.

Туристськi подарунки заслуговують на окрему розмову. Варто одразу сказати, що в походi кiлькiсть абсолютно непотрiбних речей, що їх дарують, скорочується приблизно в 124 рази. Правда, ми знаємо випадок, коли iмениннику на однiй iз сибiрських рiчок вручили двадцятикiлограмовий гiпсовий бюст Iммануїла Канта. Але цей варiант варто вiднести до екзотично-випадкових. Як правило ж, все, що дарується,- малогабаритне, зручне i дотепне, бо нiщо не займає так мало мiсця, як вдалий жарт. Вчасно подарована дрiбничка: кишеньковий лiхтарик, нiж або пiдтяжки можуть зробити людину щасливою. Гарнi також рiзноманiтнi саморобки, особливо – з харчових припасiв.

Можливо, нетурист вирiшить, що радiти випускнiй яєшнi може лише духовно обмежена людина. А турист оцiнить її сповна. Вiн знає, чого варто було довезти яйця цiлими i непошкодженими до сковороди, попри всiляке їхнє бажання перетворитися в яєшню ще в рюкзаку. Та й просто турист не дуже схильний вiрити в антагонiзм «матерiального» й «духовного», «високого» й «низького». Вiн живе в цiльному свiтi, де пiд час походу вартiсть доброї яєшнi нiяк не менша вартостi персня з монограмою або приталеного пiджака з довгими полами.

Розповiдь про туристськi торжества i свята була б неповною, якби ми не згадали про туристськi пiснi, без яких цi урочистостi неможливi. Звичайно, термiн «туристськi» слiд розумiти досить широко, бо турист теж людина i нiщо людське йому не чуже. Вiн може спiвати романс Глiнки «Сумнiв» i надавати йому перевагу перед усiма iншими наспiвами. Хто докорятиме йому? Хто засудить? Отже, ми глибоко переконанi, що туристськi пiснi – це тi пiснi, якi спiвають у туристському походi.

Правда, iснують i власне туристськi пiснi, в яких iдеться про реалiї походiв, туристський реманент, героїчнi подвиги туристiв. Не можна сказати, що їх спiвають частiше або з бiльшим ентузiазмом, нiж загальнолюдськi, швидше навпаки. їх тримають як вiзитнi картонки для вручення нетуристам.

Варто врахувати (хоч вони зовсiм не пiдлягають облiку) самодiяльнi пiснi, принцип створення яких: «що бачу, про те спiваю». Вони нiколи не зможуть потрапити до «золотого фонду» або в телепередачу «Музичний кiоск», але дарують багато веселих хвилин своїм творцям. Це виправдовуе їхнє iснування.

Є ще пiснi без слiв. їх не спiвають, а мугикають, i хоча таке «мугикання» i є доказом доброго настрою, запровадити його на святi неможливо. Отже, для органiзацiї свята в походi необхiднi найпростiшi речi: добрий настрiй, гумор i пiснi. Всi вони смiливо входять до розряду пiдручних засобiв, i навряд чи знайдеться хоча б одна експедицiя, де б їх не було. А якщо вони є, то i свята неминуче будуть.

 

БАЙДАРОЧНИК НА ЛIКАРНЯНОМУ

Усього якихось 70-100 рокiв тому зустрiч на туристському маршрутi з чумою, холерою або чорною вiспою було явищем звичайним. Це, як правило, ускладнювало подорож. Сорокаденний чумний карантин майже повнiстю поглинав вiдпустку, а перенесена вiспа лишала на обличчi туриста такi слiди, що пiсля повернення найближчi родичi вiдмовлялися впiзнавати його.

Нинi ж мандрiвники можуть смiливо плисти по рiчках навiть без протичумних респiраторiв, гумових рукавичок i чобiт-бахил.

Але тi, хто гадає, що лише чума здатна зiпсувати похiд, глибоко помиляються. Тому до медичного забезпечення експедицiї варто поставитись досить серйозно i приступити до нього заздалегiдь.

Починати можна ще до вибору маршруту, бо за Полярним колом i у вологих субтропiках Закавказзя набiр хвороб, якi смiливо можна назвати туристськими, приблизно однаковий.

Перш за все це хвороби брудних рук, що породжують нездоланне бажання причалювати до берега через кожнi 12 хвилин. Профiлактика: миття рук, до якого не завадить звикнути ще до походу, i дуже популярний у туристiв фталазол (який би великий запас не був, вiн не вважатиметься надмiрним).

Коли весь фталазол буде з’їдено, а потреба в ньому не зменшиться, варто вдатися до заготiвлi й використання пiдручних засобiв, якi рекомендує народна медицина. Перше мiсце серед них посiдає дубова кора (Cortex quercus). Спосiб її вживання має бути вiдомим кожному туристовi, бо траплялися випадки, коли тi, хто знав про неї з чуток, геть об’їдали трьохсотлiтнi дуби, чим наносили значну шкоду лiсонасадженням, не даючи власному здоров’ю нiякої користi. Тому повiдомляємо: вживати дубову кору варто виключно у виглядi вiдвару (суха подрiбнена кора заливається окропом), пити замiсть чаю, компоту, супу, лимонаду, оранжаду i всього того, що п’ється при доброму здоров’ї.

Кориснi й вiдвари з чорниць. Але цю ягоду можна вживати лише тодi, коли ви цiлком певнi, що вiдрiзняєте її вiд пасльону або (ще важливiше!) – вiд блекоти. Iнакше вiд чорничного вiдвару краще вiдмовитися, бо вiдвар блекоти надто сильний засiб, щоб випробовувати його в туристському походi.

У наступному роздiлi туристських хвороб наведенi такi, як ринiт, отит, ларингiт, бронхiт, трахеїт, фарингiт i тонзилiт. Це все рiднi брати i кожний з них залюбки вiдгукується на кличку «катар верхнiх дихальних шляхiв». За похiдних умов лiкувати їх складно, бо iнколи лiкування небезпечнiше за саму хворобу. Найбезпечнiший вид лiкування – спиртове розтирання. Воно, як правило, корисне на початку походу i зовсiм неефективне в кiнцi. Пов’язане це з тим, що спирт з аптечки має властивiсть з часом, не зменшуючись кiлькiсно, катастрофiчно втрачати свої градуси. На кiнець походу вiн за цiлком загадкових обставин перетворюється в рiчкову воду, геть позбавлену лiкувальних властивостей.

Але реальна небезпека для здоров’я хворого виникає, коли на загальних зборах експедицiї вирiшують застосувати банки. Ставити їх нiхто не вмiє, тому екзекутора визначає жереб. Медичних банок, звичайно, теж немає.

Але ж є банки з-пiд тушонки!

Однiєї буває досить. Якщо її вдається розпекти на вогнi i приставити до спини хворого, то вiй легко скидає чотирьох чоловiкiв, якi навалилися на його руки й ноги, ї з криком: «Я вже здоровий!» – щодуху бiжить до рiчки. Пiсля цього вiн клянеться, що цiлком одужав. Кахикати вiн тiкає у вiддаленi кущi, а чхнувши, нервово смiється i переконує, що йому в нiс потрапила мошка (не дай бог хтось ще подумає, що це продовжується катар верхнiх дихальних шляхiв!).

Певнi ускладнення в походi може викликати й радикулiт. Власникам цiєї хвороби, що збираються подорожувати, радимо залишити її вдома. Якщо ж зробити це неможливо, то в походi варто дотримуватися таких правил: а) не купатися; б) не нахилятися; в) не веслувати; г) не вудити; д) не пiднiмати нiчого, що важче за спальний мiшок; е) не спати в наметi; є) не сидiти бiля багаття; ж) не стояти бiля берега… тощо, до безкiнечностi.

Недотримання хоча б одного пункту може призвести до наслiдкiв катастрофiчних, бо спроби загальними зусиллями розiгнути зiгнутого приступом витискають з бiдолахи такi звуки, яким позаздрив би репетуючий вiслюк.

Якщо ви не захопили радикулiт iз собою, не впадайте в розпач – його дуже легко придбати в походi. Для цього досить ретельно намочити свiй спальник, а намет на стоянцi встановити таким чином, щоб вода пiд час дощу широкою смугою лилася прямо пiд ваш матрац.

У туристськiй аптечцi крiм фталазолу, спирту, аспiрину i кальцексу мають бути такi предмети:

1. Бинт (для упаковки вантажiв, коли призначенi для цього мотузки будуть загубленi).

2. Лейкопластир (для заклеювання зсадин, дiрок у наметi й костюмi).

3. Спринцiвка (для вiдсмоктуваня води з байдарки).

4. Губка (для тiєї ж мети).

5. Скальпель (для вiдкривання консервних банок).

6. Пiнцет (для витягання печеної картоплi з багаття),

7. Зеленка (для надання зеленої плямуватостi речам, що зберiгаються в одному рюкзаку з аптечкою).

Це малий медичний набiр. Iснує ще й бiльший, до якого можна включати ваги медичнi, спiрометр, комплект iнструментiв для трепанацiї черепа, набiр реактивiв для визначення кiлькостi цукру в кровi, мiкроскоп, апарат для одержання ультрафiолетового промiння i портативну рентгенустановку. Що з цього набору вам пригодиться, стане вiдомо лише в походi. Не виключається, що деякi предмети виявлять властивостi несподiванi: серед трепанацiйних iнструментiв знайдеться гачок, який нiби спецiально виготовили для пiдвiшування казанка, а в наборi реактивiв доречною буде виявлена кухонна сiль… Похiднi шляхи i потреби незбагненнi.

 

ФIНIШ

Нам лишилося написати буквально кiлька заключних слiв. Пам’ятайте, труднощi у байдарковому туризмi є. Але вони – явище тимчасове i (головне) переборне. А задоволення – фактор незмiнний i постiйний.

Лiкарям-геронтологам варто було б, на нашу думку, уважно вивчити питання про байдарковий туризм як дiйовий засiб збереження вiчної молодостi. Адже на п’ятий-шостий день походу ви вражено помiчаєте, що вашi м’язи стали приємно пружними. А на кiнець тижня ви стаєте настiльки стрункими, що вiльно надягаєте плавки, якi були вам малi ще в шкiльнi роки.

До того ж ви вiдчуваєте незвичайну свiжiсть емоцiй. Захiд сонця, кiлограмовий окунь або порцiя смажених грибiв принесуть вам набагато бiльше радостi, нiж у домашнiй обстановцi.

Але, на жаль, настає пора повернення додому.

Для любителiв класифiкування повiдомляємо, що повернення з походiв вiдбувається в одному з двох варiантiв: а) ви їдете на байдарцi; б) байдарка їде на вас.

Смiшно було б дискутувати з приводу того, якому варiантовi надати перевагу: це, на жаль, не завжди залежить вiд бажання зацiкавлених осiб.

Звичайно, було б досить привабливо повернутися, скажiмо, в рiдну Бухару не на автобусi й навiть не на кораблi пустелi, а просто на кораблi – тобто на своїй вiрнiй байдарцi. Але доводиться враховувати (вже вкотре!) сувору географiчну реальнiсть. Бо хоч i вiдомо, що вода покриває аж двi третини земної поверхнi, але одна третина, що лишилася,- це все ж суша, яка має неприємну (для байдарочникiв) властивiсть опинятися на вашому шляху саме в неслушний момент. Проте i тут iснує невмолима диференцiацiя. Рiч у тому, що бажання наших батькiв i друзiв, як правило, дiаметрально протилежнi!

Батьки є батьки! Тому вони сором’язливо (хоч i абсолютно безпiдставно) сподiваються, що цим походом ви поставите крапку в кiнцi своєї неспокiйної байдаркової кар’єри. Друзi ж, навпаки: щиро вiрять, що наступний похiд не лише вiдбудеться, але й проходитиме при їхнiй найактивнiшiй участi. На це сподiвається навiть ваш пес якого ви незаслужено образили (тобто залишили вдома).

Ми дуже любимо своїх батькiв. Однак нам доведеться вкотре вже не виправдати їхнiх надiй i сподiвань. Бо фiнiш одного походу – це одноочасно вже i передстартовий перiод наступного.

То що, друзi? Яка там рiчка заклично i сиротливо в’ється по картi i чекає на нас i нашi байдарки? Горинь? Десна? Псьол? Як слiд подумайте. Зважте всi «за» i «проти».

I – до зустрiчi на маршрутi! До нової зустрiчi!

 

 

Библиотечка туриста

Гелий Ефимович Аронов
Михаил Яковлевич Гольдштейн
Юрий Яковлевич Фиалков
Юрий Вадимович Шанин

НА БАЙДАРКЕ – ЗА ЗДОРОВЬЕМ
Киев, издательство «Здоров’я»
(На украинском языке)