Ви можете переглянути цей звіт також в форматах:

Звіт про гірський похід 2 к.с. по Карпатам 28.04 – 10.05. 2024

Маршрут: С. Ясіня – р. Чорна Тиса – пер. Окула (нк) – оз. Апшинець – пер. Свидовецький (1А) – пер. Ворожеска (1А) – г. Стіг – г. Близниця – пол. Браїлка – с. Тростянець – пол. Шумнєска – г. Петрос (1А) – притулок Перемичка – г. Говерла (1А) – пер. Водоспадний (1Б) – т/б Заросляк – г. Маришевська – ур. Гаджина – пер. Шпиці (1Б) – г. Ребра – оз. Бребенескул   – пер. Кізі (1Б) – с. Бистрець – с. Ільці.

Список групи:

		посада в групі	Пройдена частина маршруту
Триліс Володимир		керівник	1+2
Ахмет Софія		фінансист	2
Воробйова Оксана		завхав-2	2
Горошко Ілона		хронометрист	1
Долженко Анастасія		завхав-1	1
Жмайло Богдан		штурман	1
Іванов Павло		завснар	1+2
Климентовська Яна		укулеліст	1
Мазко Лев		заступник керівника	1+2
Михайлова Ксенія		культуролог	1
Набок Володимир		медик	1+2
Товстий Станіслав		логістик	1+2
Ялосоветський Сергій		ремонтник	1+2

Автори тексту :  Інтел, Ксенія, Оксана, Сергій, Вова, Паша

Передмова:

Травневий гірський похід 2 к.с. по Карпатам є досить традиційним для нашого клубу і проводиться, зазвичай, у форматі “1+2”.  Маршрут був побудований таким чином, що перша його частина відповідала 1 к.с., після чого бажаючі могли продовжити похід і завершити «двійку» або зійти з маршруту і отримати справку за «одиничку». Такий формат дозволяє новачкам брати участь у походах 2 к.с. без попереднього формального досвіду. Карпатські гірські походи технічно більш насичені, ніж аналогічні походи у високогір’ї, адже мала висота, відсутність гіпоксії та великих льодовиків мають бути компенсовані більшою технічною складністю. Наприклад, в цьому поході наша група пройшла 16 мотузок перил, що у високогір’ї відповідало б щонайменше 3 к.с. Таким чином, учасниками був отриманий необхідний досвід подолання фірнових схилів (кішки, льодоруби, мотузки), який вони можуть використовувати у високих горах.

День 1. 28.04.24. 

11.33-15.32.

Ксенія:  ми ще в похід не рушили, а пригоди вже почалися. До відправлення поїзда 5 хвилин, а біля вагону 3 учасника з 11. Хтось біжить до перону (дівчата й Паша), хтось ще стоїть на турнікеті (Лев), хтось застрибує в перший вагон (Серьога), ну а хтось ще їде в цей час в метро (Вова). Тому поїзд рушає без Вови, ми трохи засмучені, але він вже шукає квиток на наступний поїзд, тож ми сподіваємося на зустріч в Ясінях.

Сергій: в мене це були не пригоди, це так і було заплановано)

По приїзді в Ясіня ми планували одразу орендувати машину і під’їхати вгору по Чорній Тисі, щоб не топати нудною дорогою по селу. Зрештою, нам це вдалося. Але одразу по виходу з поїзда на пероні нас зустріла команда з поліцейських, прикордонників і представників ТЦК, які ретельно перевірили всі наші документи. Особливо їх цікавили закордонні паспорти та документи, що надають звільнення від мобілізації. У нас ні в кого не було ні того, ні другого. І, хоч більшість учасників, з різних причин, мобілізації не підлягали, були серед нас і такі, що підлягали. Але, побачивши маршрутну книжку з печаткою ФСТУ, перевіряючі одразу стали більш поблажливими і, перевіривши всіх по своїй базі даних (ніхто не ухилянт і не в розшуку) побажали нам щасливої дороги.

Тим часом, до нас успішно доїхав Вова (наступним поїздом), його документи також перевірили. Потім машина (вахтовка на базі ГАЗ-66) підвезла нас до географічного стаціонару Київського Університета ім.Т.Шевченка біля гирла р. Апшинець (втім, студентів на практику сюди вже кілька років не возять, і стаціонар потихеньку занепадає), далі нам вже топати пішки.

Пройшовши один перехід, стали на обід на мальовничій галявинці над Тисою, поруч з дерев’яною альтанкою. І то правда, навіщо нести нагору всі недоїдені в поїзді продукти?

Розслабившись і позагорявши на обіді, починаємо підійматися спочатку дорогою, потім малопомітною стежкою до витоку Чорної Тиси, куди доходимо за два неспішних переходи. На хребті над витоком є чимало альтанок і місць для табору. Ми обрали місце з найкращим краєвидом – на північному краю великої галявини, поруч з чотирма могутніми кедрами, що ростуть на краю лісу. Звідси вже відкривається вид на засніжені вершини Свидовецького хребта. 

У перші два дні у нас графік не напружений, поки рюкзаки ще важкі і організм не звик до нового походного ритму життя. Тож маємо вдосталь часу щоб насолодитись чудовою погодою і мальовничими краєвидами ( І навіть достатньо часу, щоб підняти впавший туалет). Щоправда, краєвиди дещо псують мотоциклісти і автомобілісти, які постійно під’їжджають сюди щоб відвідати витік Тиси і влаштувати собі пікнічок.

Ксенія:  Засніжені гори перед очима, а позаду смерековий ліс. Так і проводимо вечір в спогляданні гір, ну й ще варимо борщ, граємо в “Мафію” й Яна починає нас балувати співами під укулеле. Яна дає потримати Вові укулеле, той перебирає струни. “О, це є акорд, і це акорд,” – дивується Яна. – “Вова у тебе класна відчуття музики”. І коли Вова нам заграв й заспівав “Додому” Калуша, ми зрозуміли, що не все про нього знаємо. Так у нас з’явилося два укулеліста, ну або якось інакше, назву ми весь похід думали.

Місце нічлігу N48°20’18,0501″ E24°09’40,6050″
Пройдена відстань 8 км

ЧХЧ=1.31

День 2. 29.04.24

9.10-15.00

Після виходу з місця стоянки, спускаємось до перевалу Окула, де стоїть великий новозбудований будинок лісників і нова чи то маленька церква, чи то велика капличка. Тут також можна було б стати табором, але територія брудна, роз’їжджена машинами і зовсім не мальовнича.

За два переходи доходимо до полонини Ріпта, де влітку мешкають пастухи. Зараз тут ще нікого нема. По дорозі стежка  в декількох місцях перекрита сніжниками, взуття починає намокати, бо взувати бахіли ще ліньки.

Проходимо повз пастуші колиби і стаємо на обід прямо серед велетенських галявин крокусів, під великим сніжником на схилі.

Тут Лев вирішує скористатись близькістю сніжника і під час обіднього привалу провести тренування з кішками і льодорубами. Лев Мазко має офіційний статус заступника керівника походу, і я доручив йому здійснювати практичне керівництво походом, для початку у першій його половині, це таке стажування майбутнього керівника. Собі залишив роль спостерігача, контролера безпеки і підстраховщика при виникненні нештатних ситуацій. Забігаючи наперед, скажу, що Лев чудово впорався з керівництвом.

Поки на багатті закипає чай, учасники тренуються з льодорубами та влаштовують фотосесії в крокусах.

Вова: Такі тренування в поході – це чудова можливість додати впевненості тим учасникам, які можуть мати недостатньо досвіду в поводженні з певними технічними елементами. Як от зарубатися у випадку аварійного падіння. Наприклад, я жодного разу не тренував цього елементу (хоча Інтел проводив такі тренування) і хто-зна, як би почував себе при крутому спуску на Петросі. А так, почував себе чудово: льодоруб напоготові, знаю, що робити, якщо підсковзнуся. Це додає впевненості саме по собі. Рекомендую, по можливості, проводити подібні тренування в подальших походах!

Сергій: Імхо краще вибирати щось більш реальне для тренування, де дійсно крутий схил і де дійсно неможливо зупинитися без льодорубу.

.

Після обіду за два з половиною переходи доходимо до пастуших колиб на нижньому краю полонини Апшинець і ставимо табір біля найнижчої недобудованої колиби. Тут місце ще мальовничіше за попереднє, адже засніжені схили Свидовця вже зовсім близько.

Сонце ще високо і пригріває досить сильно, тож більша частина групи користується можливістю скупатися в річці Апшинець, яка стікає зі снігових схилів і водичка в ній крижана. Втім, вона чудово змиває піт і втому та наповнює енергією для подальших пригод.

Ксенія: Вечеряємо солянкою від мене й Вови, знов дивимося на гори, слухаємо від мене (культуролога) про рослини Карпат, життя прекрасне в такі моменти. 

З життевого: 

На вечерю в коробці з мармеладом знайшовся третій шар, я нарахувала по 8 мармеладок кожному, група шаленіла від щастя, але тут прийшла завхоз Настя і віджала частину мармеладу на наступний прийом їжі, та Лев все одно примудрився якось з’їсти 16 мармеладок в той день, він вміє :). 

Вечірні ігри в мафію завершують цей мальовничий день. Втомлене місто засинає. Мафія теж.

Місце нічлігу N48°17’33,4547″ E24°10’11,4268″

Пройдена відстань 10 км

ЧХЧ=2.33

День 3. 30.04.24

8.17-17.50.

Прокинулись раненько, щоб по максимуму використати нічний заморозок і побільше пройти по снігу, поки він не розкис. Ймовірність сходу лавин та обвалу карнизів у першій половині дня також мінімальна. І це для нас суттєво, бо сьогодні ми вже маємо лазити по схилах, над якими карнизи висять і лавини з яких час від часу сходять.

На першому ж переході стикаємось з кількома проблемами. По перше, інтенсивне танення снігів призвело до того, що всі струмки і потічки стали досить бурхливими, і переправи через них – непростими. На одній з переправ втрачаємо флягу для води (а термос ледве вдалося врятувати). На іншій – з рюкзака випадає банка тушонки і летить у водоспад. Доводиться організовувати рятувальні роботи, бо тушонка – то екзистенційний продукт, і навіть річ у собі!

По друге, схили по дорозі до озера Апшинець перекриті великими сніжниками, рухатись по яким без кішок досить небезпечно (при зриві ймовірні травми),  стежки нема. Тож доводиться одягати кішки вже невдовзі після виходу з місця нічлігу.

Ксенія: З ліричного. Починаємо наш ходовий день з переходу гірської річки. Трохи лячно й не хочеться впасти, але всі пройшли без падінь. Вперше вдягаємо кішки не для тренування, а для того, щоб могли йти вгору. Йти в них не супер зручно, проте не слизько. Ледь не втратили банку тушонки. Вона викотилася з рюкзака прямо в річку на схилі, та Інтел не розгубився і не без ризику врятував банку, всі святкують, навіть вегетаріанці!

Вова: У очах Інтела промайнула тінь якоїсь… дикості, коли він почув, що банка тушонки впала у струмок. “Треба дістати!”, – рішуче, серйозно і без тіні вагань рубанув Інтел. Він обвів групу поглядом і, напевне зрозумівши, що група не розуміє всієї глибини втрати, поліз по крутому засніженому схилу у струмок сам.

Так, в кішках, то по снігу, то по галявинам крокусів, підходимо до озера Апшинець, прямо над яким знаходиться наш перший перевал Свидовецький (1А). Над перевальним схилом висить карниз, але цього року він не дуже великий, і на правому (по ходу) краю сідловини майже зникає, в усякому разі так здається знизу. Лев з Сергієм зголошуються йти першою зв’язкою і провішувати перила.

 До трав’яної плями, яку видно на фото, схил ще дозволяє йти з льодорубною самостраховкою без перил (крутизна схилу 30-35⁰). Вище плями хлопці провішують дві 50-метрові мотузки, закріплені на льодорубах. Тут крутизна схилу підвищується до 40, 45, а у верхній частині до 50-55⁰. При виході на гребінь хребта, бачимо вздовж всього гребеня тріщину, розташовану під карнизом, яка утворилася внаслідок часткового сповзання снігового схилу і відриву його від карниза. Коли це відбувалося, ймовірність сходу лавини, очевидно, була високою. Але це було давно, снігу на схилі з того часу значно поменшало, він затвердів і зараз виглядає досить стабільно. Перелазіння через цю тріщину досить безпечне, але трохи додає учасникам адреналіну і драйву.

Перевал Свидовецький N48°16’39,0098″ E24°09’22,5971″

Ксенія: З життевого.

Дівчата піднімаються на перевал по мотузці і кожна питає: “Що це за велет з двометровими слідами, що й півтораметрову ущелину переліз?”

Піднімаємося слід в слід по мотузкам, та інколи, щоб дістати протоптаної сходинки в снігу, потрібно майже сісти в шпагат. Сергій чудово топче сходинки, от тіки ноги має дуже довгі. 

Сергій: це я просто наслухався Інтела про карпатське подолання перевалів, і тому подумав що необхідно саме перелізти карниз в лоб замість того, щоб обійти його за 5 метрів справа.

Ось вся группа вже й на гребені. Звідси наш шлях, згідно маршрутної книжки, лежить на гору Догяска, а з неї вниз через перевал Догяска (1А) на озеро Догяска, де у нас запланований наступний нічліг. Іти тут небагато, тож невдовзі виходимо на гребінь відрогу, в якому знаходиться г. Догяска. І бачимо велетенський карниз вздовж всього гребеня. Але нижче карнизу схили вже переважно без снігу, який зійшов донизу у вигляді лавин, сліди яких видно вздовж всього схилу. Видно, і тут під карнизом утворилась така ж тріщина, як і на перевалі Свидовецький. Але снігу тут було більше (це видно по розмірам карнизів, які сягають 3-4 метри в висоту), і він таки не втримався, обвалився.

Шлях нашого запланованого спуску до оз. Догяска.

В тому місці, де ми планували спускатися на східний відріг г. Догяска, каниз трохи менший, але також достатньо серйозний, близько 2 м у висоту, втім, не нависаючий, а просто вертикальна сходинка. Але вздовж всього гребеня Догяски на відстані 2-5 м вище краю карнизу іде потужна тріщина (глибиною до 2 м, а часом і більше), яка свідчить про те, що цілісність схилу тут порушена, і карниз в будь-який момент по цій тріщині може відломитися. 

Щоправда, утворилася ця тріщина, схоже, давно, маса снігу з того часу значно зменшилась через інтенсивне танення, і свіжих слідів обвалів не видно. Але ризик все ж таки надто великий. Та й місце нашого нічлігу на озері Догяска згори виглядає не дуже привабливо – жодної сухої галявинки, суцільний сніг і повна відсутність дров для наших турбопічок. Тому на нараді керівників (мене і Лева) одностайно вирішуємо не йти цей перевал, через його підвищену лавинну небезпеку, а замінити його спуском на озеро Ворожеска, який, в залежності від стану і кількості снігу на схилі, може бути некатегорійним або 1А. 

Сідловина хребта прямо над озером оцінюється в 1Б і зовсім не викликає у нас ентузіазму, бо над всією сідловиною висить досить потужний карниз. Та ми тут спускатись і не планували (так, на всяк випадок глянули), а планували спускатись по літній стежці, що спускається до озера з північного відрогу г. Ворожеска. Але весь той схил також виявився вкритим снігом, тож нам довелося повісити 3 50-метрових мотузки щоб спуститись до озера. 

Паша: під час завішування першої мотузки Лев героїчно наступив кішкою на свій же смартфон, що випав з кишені. Наступив саме на екран смартфона, трьома зубами. Екрану це не сподобалось і він розтріскався. Буває… 🤷‍♂️

Шлях спуску до озера Ворожеска

Біля озера вже звільнилось від снігу кілька трав’янистих галявин, на яких ми і поставили табір. Місце виявилось дуже мальовничим, все в оточенні суворих снігових гір.

Сергій: ІМХО це був перший і останній випадок, коли ми прийшли вже після того як Сонце зникло з ночівлі, принаймні більшість групи. Зазвичай ми приходили щонайменше години за 2 до того, як Сонце зникне.

Ксенія: Місце ночівлі як завжди, неймовірне: тепер ми в долині біля озера, а з усіх боків гори, гори, гори. Сьогодні вечеря на турбопічці, бо дров мало, укулеле, розповіді про тварин Карпат від мене і справжній какао з сухим молоком:) Святкуємо наш перший перевал і спуски. Втомлені, але щасливі. 

Місце нічлігу N48°16’35,5972″ E24°11’35,8129″

Пройдена відстань 9 км

ЧХЧ=6.56

День 4. 1.05.24

8.16-16.06.

Після сніданку повертаємося до своїх мотузок, які ми вчора провісили, і по ним піднімаємося назад на хребет. Це займає близько 2 годин. Дехто мало не замерз, бо забіг за півгодини)

 Далі на нас очікує приємна прогулянка по всьому Свидовецькому хребту з підйомом на г. Близниця. Погода чудова, краєвиди шикарні, йдемо, милуємось і мріємо про чашечку кави (ну, хто про що), яку можна буде випити в ресторанчику на Драгобраті, де у нас запланований обідній привал.

Дорога по Свидовцю майже повністю вільна від снігу, за невеличкими виключеннями. Незвично бачити її ще не розбиту в пилюку чи багнюку колесами джипів і квадроциклів, лише поодинокі сліди шалених мотоциклістів. При цьому мотоциклісти, схоже, місцеві, бо ми бачили як парочка їх начісує граблями мішки ісландського моху – це такий лишайник, який в Карпатах росте лише на високогірних полонинах, і який охоче купують туристи в якості лікарської рослини. Лишайники ростуть повільно, а збір ісландського моху в Карпатах відбувається просто варварськими темпами, тож, можливо, наші онуки його вже тут не побачать.

Ксенія: По дорозі в цей день, по дооовгій дорозі: 

-Лев, коли привал..?

-За триста метрів гарна галявина, зробимо.

– Лев, то коли?

– Зараз, тут от джерело скоро, за триста (650) метрів, давайте краще біля нього.

Тягнемося ще кілометр. Тобто збігаємо з Близниці з дуже непоганою швидкістю.

-Лев, ти нас до Карпатськогооооо марафону готуєш? То коли привал?

– От тут ще триста метрів.

– Га-га-га

Далі вимірювали всі дистанції по триста метрів, Левиних, звичайно, а це величина нестабільна:). 

Тим часом, доходимо до верхньої станції Драгобратської канатки, і з сумом з’ясовуємо, що ресторанчик не працює. Що ж, капучіно ми не вип’ємо, але все, необхідне для обіду, у нас з собою (як у тої корови, що лізла на березу по яблука). Обідаємо, відпочиваємо, збираємось з силами і вирушаємо далі. За перехід піднімаємось на вершину г. Близниця (1881 м). Дорога повністю вільна від снігу, хоча на північно-східних схилах снігу ще вдосталь, і вони прикрашені серйозними карнизами по верхньому краю. Очевидно, в цю пору року траверс Близниці вже не можна вважати категорійною перешкодою, бо він легко долається пішки (або на мотоциклі чи джипі).

Ксенія: На горі Близниці розповідаю легенду про цю гору, як два брати-близнюки полізли на гору за едельвейсом для дівчини й розбилися. Ця легенда викликає гарячу дискусію, обговорюємо її на наступних привалах, хлопці гарячкують і заспокоїлися лише тоді, коли вирішили, що може то дві дівчини лізли за квіткою заради хлопця й вбилися. Це ж легенда, могли там щось і наплутати. Ну так, то й так:)

Після Близниці наш шлях лежить в сторону с. Кваси, через полонину Браїлка. 

Попереду на горизонті – Чорногірський хребет

На верхньому краю цієї полонини, на верхній межі лісу є чудові площадки для наметів, одна з яких має дерев’яний столик і шикарні краєвиди, поруч потужне джерело, з якого починається струмок. Після вечері милуємося тим, як сонце сідає за схили Близниці.

Ксенія: Ночівля знов в неймовірному місці під Близнецею – скільки таких місць в Карпатах?! І як Інтел їх всі знайшов?! Вечеряємо смачним пловом від Яни, Стаса й Паші, слухаємо історію Закарпаття від мене, “пиріжки” від Інтела. І все це в горах, коли сідає сонце. 

Вова: Хто не в темі, приклад “пиріжка”:
Прибульці з космосу сказали

Що забирають Зульфію

Бо надто ситно їх годує

Але злетіти не змогли

Місце нічлігу N48°12’03,3287″ E24°15’31,2636″

Пройдена відстань 16 км

ЧХЧ=5.30

День 5. 2.05.24

9.00-17.55.

Зранку прокидаємось, снідаємо і бадьоро біжимо в Кваси, де на нас чекає смачний обід у місцевому ресторанчику, магазинні смаколики і наші посилки, люб’язно доправлені сюди Новою Поштою. Вниз іти легше, ніж вгору, але 1 км перепаду все ж відчутно навантажує ноги і коліна.

Спускаючись, поступово переходимо від ранньої весни з її снігами, первоцвітами і голими деревами, до пізньої  – з зеленим лісом і квітучими садами.

В Квасах обідаємо (бограч, деруни, грибна юшка, вареники і т.п.), докупаємо продукти, необхідні для другої половини походу. 

Після обіду, закинувши на плечі рюкзаки, що помітно поважчали, починаємо підніматись до нашого наступного місця нічлігу поруч з біостаціонаром Львівського Університету під горою Шешул. Набирати нам більш як 700 м, що після ситного обіду та ще й з важкими рюкзаками дається нелегко. Але зрештою за 4 переходи ми таки досягаємо своєї мети і стаємо табором біля руїн старої сироварні, прямо над біостаціонаром. Через галявину лежить шланг водогону, по якому вода потрапляє до біостаціонару, ми також ним користуємось. Ввечері маємо нагоду вчергове спостерігати, як сонце сідає за схилами Близниці.

Ксенія: Сьогодні чергували Лев з Сергієм, то ми трохи хвилювалися, чи буде в нас вечеря. Але під керівництвом нашого мегазавхоза Насті вийшли чудові макарони:). Хлопці, здається, зламали й спиляли всі сухі дерева в лісі, то в нас було величезне багаття й пісні під укулеле. 

Паша: під час спроби роз’єднати два бруска Лев зламав клубний ледоруб CT Alpine Tour 👀

З життєвого: Лев до нас на важкому, безкінечному підйомі під сонцем: 

• Скажіть, триста метрів це важко?
• Твої триста метрів чи справжні?
• Ну от, нам ще 4 рази по триста метрів.
• Так і думали, га-га-га.

Паша: Лев як ведучий “мафії” напевне вже має своєрідну профдеформацію, тож зранку розбудив табір словами “прокидайтесь, ранок сьогодні добрий – ніхто не вмер” 🤣

Місце нічлігу N48°09’22,5674″ E24°20’19,5518″

Пройдена відстань 22 км

ЧХЧ=4.31

День 6. 3.05.24

9.12-17.15.

Сьогодні на нас чекає підйом на г. Петрос (800 м набору) та спуск до притулку “Перемичка” (500 м). За 2 переходи хорошою серпантинною дорогою піднімаємось на полонину Шумнєска під г. Шешул.

Далі траверсна стежка, що веде до вершини Петроса, місцями губиться під великими сніжниками, тож пробуємо іти гребенем хребта, по якому на деяких мапах є стежка. Втім, ця стежка постійно губиться у заростях ялівцю, тож зрештою спускаємось таки на траверсну стежку, що йде південним схилом.

Планували обідати на вершині Петроса, але до неї виявилось трохи далі, ніж ми розраховували, та й вітер на гребені такий, що обідати на вершині вже не здається нам гарною ідеєю. Тож, знайшовши за горбочком прихисток від вітру, зупиняємося на обідній привал, не доходячи один перехід до вершини.

Після обіду ще один перехід – і ми на вершині! 

Тут дійсно досить вітряно, тож особливо не затримуємось (ну хіба що з’їсти вершинну шоколадку в капличці і запити її чаєм з термосів) і починаємо спускатись. Більша частина спускової стежки вже вільна від снігу, але кілька сніжників в її нижній частині ще є, і спускатись по ним без кішок досить ризиковано – того й дивися поїдеш вниз, і тут техніка самозатримання на сніговому схилі дуже стане в нагоді.

Зрештою, всі спускаємось і по відносно рівній дорозі, майже повністю вкритій товстим шаром снігу, прямуємо до притулку Перемичка, де нас гостинно зустрічають тутешні волонтери Оля і Віка. Поселяємося у новій двоповерховій хаті з інформаційними плакатами про карпатське високогір’я. Пічки тут нема, але це нас не турбує, бо вдень погода тепла, а вночі у нас теплі спальники.

Паша: під час розколювання пенька Лев зламав сталеву частину сокири, позиченої нам Олею 👀🤯

Ксенія: З життєвого. 

Сергій продовжує чергувати, перемішує борщ палкою. 

• Чого ти не візьмеш черпак?
• Звідки я міг знати, що у нас є черпак?

І це було друге відкриття Сергія. До речі, у них з Левом вийшов чудовий борщ, ну але й роль завхоза тут значна. 

Нам дуже пощастило з завхозом. У нас завжди було смачно, Настя знала, хто що має дістати, і ще називала продукти в грамах. Леву здавалося, що вона володіє магією. Мені теж, якщо чесно. 

Ввечері Настя відійшла в туалет. За ці три хвилини:

• Настя, у кого чай? Настя?… 
• Настя, що варити на вечерю?…
• Настя, де ти?!

Настя й досі не вертається.

• Настя завтра поїде, що ми будемо робити завтра на обід?

Серед чоловіків наростає паніка. Ситуацію рятує Стас:

• Спокійно, ми впораємося, ми просто відкриємо табличку в групі, там все написано. Ми впораємося.

Ну і вони впоралися:).

Місце нічлігу N48°09’36,1971″ E24°28’06,7840″

Пройдена відстань 18км

ЧХЧ=5.52

День 7. 4.05.24

Днювання

Сьогодні у нас днювання (у більшої частини групи). А частина учасників (четверо дівчат і Богдан) на цьому закінчують маршрут і відправляються донизу, до притулку Козьмещик і далі в с. Лазещина. Тут закінчується маршрут 1 к.с. Решта групи продовжить шлях, щоб виконати всі необхідні вимоги для маршруту 2 к.с. Сьогодні ж до нас мають приєднатися Соня і Оксана, які приїхали з Києва і підуть з нами у другу половину походу (щоб не полишати хлопців зовсім без жіночого нагляду).

Оксана: Соня запізнилась на потяг із 5ма банками тушонки, я аж перенервувала. Але вона змогла його наздогнати у Львові. Дуже зручно виявилось.

Дорога від Козьмещика до полонини Головчеська приємна, є лише одна коротка ділянка крутого підйому. Сніг побачили вже на полонині.

По дорозі вже на Перемичку від полонини постійно провалювались по коліно в сніг, і без бахіл черевики були б мокрі.

Паша: цього ранку Лев випадково і майже несподівано зламав свою миску з нержавійки. Спостережливі учасники групи порадили Леву якомога менше взаємодіяти з металевими предметами, а то вони (металеві предмети) не завжди це витримують 🤷‍♂️. Попередньо домовились до компромісного варіанту – не більше одного зламаного предмета за добу.

На днюванні насолоджуємось відпочинком, латаємо та ремонтуємо пошкоджене спорядження, загоряємо на сонечку. Після обіду з’являються дівчата, їхній шлях сюди був достатньо важким – без акліматизації, з важкими повними рюкзаками, де знайшлися смаколики і для нас.

Оксана: на першому ж чергуванні я зрозуміла що 20 г крупи на суп на людину то дуже мало і треба брати хоча б 50.

Досі тут не було інших туристів, але під вечір з’являється група іноземців з українським гідом, і ми поступаємося їм першим поверхом. 

Оксана: Ці іноземці принципово не палять багаття. Я питаю у них:

– А якщо буде дощ і ви промокнете, що будете робити?

– Не знаю, відповідає іноземець. Шукатимемо когось типу вас, хто зможе розвести багаття.

А потім, вже зовсім у темряві, до притулку приходить група з 20 мокрих, змучених і перевтомлених підлітків з Ірпінського турклубу, і нам доводиться брати участь у рятувальних роботах, організовуючи їхнє розміщення, перевдягання і чергування, поки їх керівник супроводжує дівчину, яка травмувала ногу. Волонтерський пост на Перемичці існує саме для подібних випадків, але дівчата-волонтери були нам дуже вдячні за допомогу, бо група була завелика і більшість дітей були дезорієнтовані і перебували в стані стресу. На наступний день вони планували піднятися на Говерлу і спуститися до турбази Заросляк вздовж Говерлянських водоспадів (1Б за нашою класифікацією), ми там плануємо використовувати кішки, льодоруби і мотузки. Нічого цього у дітей нема, і волонтерка Оля з нашою допомогою ледве переконала їх змінити плани і спуститися до Козьмещика. Ф-фух, після цього наша тривога трохи вляглася.

Сергій: В цілому группа була завелика, і зовсім не підготовлена до тих труднощів, що їх очікували. Непідготовлена ні фізично, ні технічно.  Дехто з них мав прив’язаний спальник ззовні рюкзака, що взагалі нонсенс. Всі були в мокрому взутті, більшість з них – в кросівках з сіткою. Група прийшла трохи пізніше 10 ночі, вже ніч давно надворі, при цьому керівник групи був щонайменше в 15 хвилинах від першого.

Місце нічлігу N48°09’36,1971″ E24°28’06,7840″

День 8. 5.05.24

7.54-16.30

Це був єдиний день, коли нам вдалося вийти раніше 8.00. Цьому сприяли і комфортні умови нічлігу, і те, що попереду на нас чекає чимало звершень: підйом на Говерлу (з повними рюкзаками) і спуск по мотузкам вздовж говерлянських водоспадів. 

На Говерлу піднімаємось за два з половиною переходи. Погода чудова, вітер помірний, на небі жодної хмаринки. 

Оксана: підйом червоним маршрутом був дуже приємний, особливо до повороту на траверс – не дуже крутий і по підмерзлому снігу. Після повороту на траверс стежка стала відчутно крутішою, але була повністю вільна від снігу. Сніг лежав, якщо не помиляюсь, вже тільки на північному схилі.

На вершині ми о 10.00. Сьогодні неділя, православне свято Великодня. Раніше в такий день на Говерлі було б не проштовхнутись від туристів. А зараз – жодної живої душі, ми єдині. Пуста Говерла виглядає трохи аж незвично.

Оксана: На вершині виявилось, що я мала роздавати групі перевальну шоколадку, про яку я успішно забула. Подумавши, що це дуже великий косяк, я дозволила Леву вкусити себе за ногу, про що тепер шкодую, бо зуби у нього хороші.

Вова: Перевальну шоколадку ми замінили перевальною ірискою! Тому формально звичай був витриманий.

Паша: так, але Вова пригостив всіх ірискою вже після того, як Оксана була покусана 🤣

Північні схили Говерли закриті фірновими полями, на гребенях багато карнизів. Спуск з вершини на східний гребінь (з якого влітку є стежка в долину говерлянських водоспадів) виглядає на початку досить крутим і небезпечним, карнизу тут нема, але весь шлях спуску не проглядається. Тому вирішуємо спочатку спуститися на сідловину між Говерлою і Брескулом, а вже звідти – на схід, в долину верхів’їв р. Прут (на якій, власне, і розташовані згадані водоспади). 

До сідловини стежка суха, з сідловини починаємо спускатися фірновими полями, іноді виходячи на скельно-трав’янисті острівці. Вдягаємо кішки, дістаємо льодоруби. Крутизна схилу не перевищує 30⁰, але схил довгий і слизький, при невдалому падінні летіти можна далеко.

Оксана: підганяти кішки завчасно ще перед походом – дуже розумне рішення. А потретнуватись в них ходити по схилу теж перед походом –  взагалі чудова ідея.

Зі східного гребеня Говерли в березні зійшла велетенська лавина, яка знесла зі схилу весь сніг і перекрила лавинним виносом всю верхню долину над водоспадами. 

Перетинаємо цей лавинний винос і виходимо на край висячої долини над водоспадами. 

Поки Сергій і Лев розвідують можливі шляхи спуску, група обідає над водоспадами. 

По правому борту основного водоспада частина снігового схилу обвалилася, і тепер середня частина лінії спуску – це крутий скелястий схил, над яким нависає необвалена верхня частина снігового схилу. Виглядає це все досить небезпечно і ненадійно, тож ми вирішуємо спускатись трохи правіше, вздовж русла меншого водоспаду. Тут сніговий схил не викликає тривоги. Вішаємо дві 50-метрових мотузки, кріплячи їх на стовбурах кущів.

На проходження двох мотузок перил (з зісмикуванням) група витратила 1 годину 20 хвилин. Внизу снігу вже майже нема, але під ногами постійно чвакає вода. Перетинаємо відкриту верхню частину долини і заходимо в мальовничий смерековий ліс на правому борту долини. Маркована стежка веде нас вниз до турбази Заросляк, куди ми доходимо за 1 перехід. 

Оксана: Інтел робив це фото говорячи що не можна купляти маленькі рюкзаки. Рюкзак людини зліва (мене) має об’єм 90 л, що для моєї спини відчувається як забагато. Він не маленький, просто треба не лінуватись його нормально пакувати. 

В Заросляку ми розраховували завітати в місцевий ресторанчик і закупитися на місцевому сувенірному ринку. Втім, Заросляк нас зустрів пусткою, чи то у зв’язку з Великоднем, чи то через підвищену активність місцевих воєнкомів, які взялися останнім часом активно полювати на туристів. Ресторанчик не працює, на всьому ринку працює лише пара яток, де нам вдається придбати чіпси і баклажку місцевого вина (Великдень все ж таки!).

Оксана: там ми ще зустріли парочку в якихось наче кросівках, перелякану побаченим сходженням лавини.

Ще кілометр вниз по дорозі і ми підходимо до гирла потічка з назвою Орендарчик (тут дорога через міст переходить на правий берег Прута). По правому берегу потічка йде стежка, на якій за 200 м від основної дороги є невеличка галявина для табору. Розташовуємося і відпочиваємо, насолоджуючись теплою ночівлею (без нічного заморозку).

Сергій: Ми могли б пройти трохи далі, якби група не змусила руковода зупинитися – тоді ми б стали табором в 6, а не в 4. А так я думав куди згаяти час. 

Оксана: як на мене то чудово що ми не пішли далі. Місце стоянки було прекрасне, я навіть помила голову. Зранку прокинулась від крепатури раніше ніж продзвенів будильник. Можливо, якби ми пройшли трохи далі, пробудження було б ще більш відчутним.

Місце нічлігу N48°09’39,7525″ E24°33’13,4957″

Пройдена відстань 12 км

ЧХЧ=6.15

День 9. 6.05.24

8.01-15.10

Сьогодні наш шлях лежить через г. Маришевська в урочище Гаджина, у верхній цирк під перевалом Шпиці (це, мабуть, найвідоміший і наймальовничіший з карпатських перевалів, його складність оцінюється в 1Б). Добре натоптана стежка веде нас лісистими схилами, часом виринаючи з лісу на невеличкі полонинки.

На обід спускаємося в долину річки Мріє, що витікає з під гори Ребра. На цій річці розташована так звана “Криниця Довбуша” – гарно обладнане потужне джерело, поруч якого є капличка і альтанка з навісом від дощу.

Після обіду добре натоптаною стежкою піднімаємося під Шпиці. Всі річки і потічки зараз дуже повноводні, тож їхнє форсування може становити певну проблему. Річку Мріє переходимо по хиткому місточку з трьох жердин, на який захлюпує вода, тож організовуємо командну страховку і підтримку для дівчат.

Далі стежка починає губитися під великими сніжниками, які ми долаємо хоч і без кішок, але обережненько, бо понадягали бахіли для захисту взуття від розкислого снігу, а підошви у бахіл значно більш слизькі, ніж у трекінгових черевиків.

Черговий потічок (який витікає з під Шпиць) перекритий сніговим мостом, який не справляє враження надійного. Падати в бурхливий водоспад разом з уламками мосту нікому не хочеться, тож через потічок доводиться переходити вбрід. Хтось це робить босоніж, хтось вдягає крокси, а дехто іде прямо в черевиках, незважаючи на те, що вже сьогодні обіцяють погіршення погоди і черевики в найближчому майбутньому висушити не вдасться. Я ж швиденько перебігаю потічок в бахілах, а на тому березі знімаю їх і викручую з флісових підбахільніків воду, яка туди встигла натекти. Черевики мої при цьому залишились сухими.

Сергій: Експериментально було перевірено, що по сніжному мосту таки можна перейти, але мені було дійсно стрьомно пробувати, і я перейшов босоніж по струмку, вода в ньому була зовсім не холодна.

Вова: Якщо дивитися на фото того струмка, то на вигляд дріб’язок. Що ж, охоче вірю, що це дріб’язок і є, в порівнянні з струмками і річками, які зустрічаються в горах. Але сильні шум і течія справляють враження, тому переходиш так, наче кожен неправильний крок може коштувати життя.

Оксана: в цьому струмку я зрозуміла як вода в буквальному сенсі може збивати з ніг.

Ще 500 м і ми виходимо у верхній цирк перевалу Шпиці. Тут все в снігу, включаючи галявину, на якій ми планували ночувати. Але розвідка показала, що неподалік на горбочку, на правому березі потічка, є вільна від снігу галявина з трьома рядами дерев’яних пеньків (на карті позначених як “недобудований спортивний об’єкт”). 

Місцина тут не дуже рівна, але сяк-так ми примощуємо наші 3 намети.

Поки група облаштовує місце для нічлігу, Лев з Сергієм йдуть провішувати мотузки по центральному кулуару Шпиць. 

Сергій: Це в нас заняло цілих три години, хоч ми й піднімалися досить швидко. Проблема була в тому, що одна з наших мотузок виявилося якоюсь занадто короткою, через це думали як треба організувати перила для найбільш безпечного підйому, довелося перероблювати станцію. Шпиці досить небезпечний перевал, недалеко від мене (може метрів 30) декілька разів падало каміння. Додатково ускладнив ситуацію дощик, який почав крапати як ми піднялися на першу мотузку.

Погода, яка досі балувала нас небаченою прихильністю, починає псуватися, і останню мотузку хлопці вішають вже під дощем. Ми, тим часом, розтягаємо тент, під яким чергові готують вечерю на двох турбопічках.

Якраз до повернення Лева з Сергієм вечеря вже готова.

Надвечір дощ вщухає, але ми залишаємо тент висіти – раптом він знадобиться вранішнім черговим. Це виявилось помилкою – вночі вітер був настільки сильним, що центральний шток прорвав в тенті велику діру, яку ми хоч і залатали, але водонепроникність і надійність тенту після цього значно знизилась. Сергій: В місці дірки тент почав сильно капати.

Оксана: дивно було б якби в місці дірки нічого не капало))

Місце нічлігу N48°07’08,0844″ E24°34’09,9830″

Пройдена відстань 14 км

ЧХЧ=4.34

День 10. 7.05.24

8.00-12.46

Зранку дощу нема, але весь хребет закритий хмарами, видно лише нижні скелі Шпиць. Добре, що хлопці провісили мотузки вчора, бо сьогодні важко було б визначити потрібний кулуар (сусідні прострілюються камінням, що сьогодні також неочевидно).

Оксана: Спорядження одягали одразу. Я, мабуть, вперше дійсно якісно закріпила на голові каску. Від страху хотілося в кущі, але ті кущі були занадто людними.

Виходимо з табору по готовності, щоб не накопичуватись на нижньому кінці нижньої мотузки (там зовсім поруч камененебезпечна зона, та й летіти вже є куди). Першим піднімається Лев, щоб перевірити надійність закріплення перил після вчорашнього дощу. За ним я, щоб контролювати безпечність проходження рантклюфту між 2-ю і 3-ю мотузками.

Оксана: чисто від інформації про те що в рантклюфті не буде близько 3 м мотузки було страшно, але як виявилось, нічого страшного там нема – зліва від тебе просто сніг висотою з повний зріст людини, щоб впасти вниз треба щось цікаве придумати. 

За час підйому по мотузках до мене дійшло що відсутність перчаток, які покривають всю долоню, може сприяти утворенню дірок в пальцях.

Чим ближче ми піднімаємось до нижньої межі хмар, тим далі вони відступають, наздогнати їх нам так і не вдається. Поки я добираюся до 2-ї мотузки, стає видно вже гребінь хребта.

Рантклюфт досить глибокий (1-2 м), в ньому затишно і безпечно. Влаштовуюсь покомфортніше і фотографую учасників, які проходять повз мене. Зрештою і сам пристібаюсь до перил і лізу нагору.

Вова: Напевне, найскладніший перевал за весь похід. Бо найдовший і найкрутіший.

Оксана: але мабуть найгарніший. Будучи на другій (наче) мотузці я впала в тріщину, яку нарекла помиральною ямою. Не раджу так робити, краще сильно в сторону обійти таку штуку не сильно натягуючи мотузку. Якщо сильно натягувати, вас буде дьоргати.

Сергій: Оце і є рантклюфт – тріщина між снігом та скелею, внаслідок нагрівання скелі Сонцем.

Вихід на гребінь хребта в цьому році на Шпицях без карнизу (який тут зазвичай висить до травня), але верхня частина схилу досить крута (до 60⁰). На гребені нас зустрічає різкий холодний вітер, тож учасники ховаються від нього під прикриттям схилу.

Останні учасники приносять з собою мотузки, бухтуємо їх і прямуємо далі по хребту в сторону г. Ребра. Хмари часом накривають нас з головою, а часом розриваються, дозволяючи роздивитись околиці.

За попереднім планом, ми маємо сьогодні підійти під перевал Котиків, вперше пройдений позаминулою зимою групою під керівництвом Поліни Мельник. Він розташований в гребені скелястого хребтика, що відходить на захід між г. Ребра і г. Гутин-Томнатик

Але. По перше, вигляд перевального гребеня нас не надихнув, бо по всьому гребеню висять карнизи на ту сторону, по якій ми планували підніматись, подекуди видно сліди камнепадів. По друге, за прогнозом синоптиків через пару годин має початись дощ, який продовжуватиметься весь сьогоднішній і завтрашній день. Та й логічність цього перевалу викликає сумніви (втім, це типово для багатьох карпатських локальних перешкод). Тому на нараді керівників вирішуємо пропустити цей перевал (у нас і без нього є достатня для “двійки” кількість перешкод) і спускатися до озера Бребенескул, де перечікувати негоду. Тож так і робимо.

Оксана: поки спускались, та і взагалі упродовж шляху від Шпиць до Бребенескула вітер був такої сили, що заважав дихати (на підйомах) і в буквальному сенсі збивав з ніг. Мене разок вклало, такого у мене ще не було.

Озеро Бребенескул

На озері якраз встигаємо поставити намети, розтягнути тент і назбирати кілька мішків шишок з жерепа, які є чудовим паливом для наших турбопічок (а інше паливо в цих місцях знайти складно).

Встигаємо пообідати, і невдовзі починається холодний дощ, який розганяє нас по наметам. 

Втім, ідилічний відпочинок невдовзі переривається тривожними вигуками Лева, який саме почав з Сергієм готувати вечерю. Виявляється, до нашого табору прийшли двоє прикордонників, які, наставивши на нас автомати зі знятими запобіжниками, вимагають надати їм наші документи. Хлопці дуже знервовані і в поганому настрої, що можна зрозуміти – їхнє взуття і одяг вже геть мокрі і не дуже підходять для перебування у горах в таку погоду. Перевіряють дуже ретельно, особливо їх цікавить, чи є у нас зброя і закордонні паспорти. Не знайшовши ні того, ні другого, та побачивши маршрутну книжку з печаткою МКК, стають дещо поблажливішими і, зрештою, вибачаються за завданий клопіт і бажають щасливого шляху. 

Після цього інциденту ми знову розходимося по своїм наметам (крім чергових) і вилазимо звідти лише на вечерю, яку чергові стійко готують на турбопічках під тентом.

Місце нічлігу N48°06’04,9268″ E24°33’44,6071″

Пройдена відстань 6 км

ЧХЧ=4.21

День 11. 8.05.24

Днювання

Днювання проходить не дуже активно, бо майже цілий день періщить крижаний дощ. Серед дня він на пару годин вщухає, і хлопці (Паша, Стас і Вова) вирішують піднятися на гребінь хребта у пошуках інтернету. Їм це навіть вдається, тож, отримавши свою дозу комунікаційного наркотика, вони повертаються в табір втішені і щасливі.

Вова: Напевне, нам просто пощастило. Ми дійсно втрапили на місцину, де інтернет був, але був настільки точково, що півкроку вліво чи вправо – і все, значок 3G змінювався на E, і повернутися в ту саму точку було непросто.

Далі дощ відновлюється і вже не вщухає до пізнього вечора. Тож відпрацьовуємо специфічні туристські навички перечікування негоди – як цілодобово не вилазити з намету.

Оксана: нарешті збулася моя мрія виспатись.

Сергій: Найбільшою проблемою була підступна зрада павербанку – моя тридцятка, яка звечора показувала 3 точки з 4, цього дня показувала лише одну. Такої підступності я ніяк не очікував.

Місце нічлігу N48°06’04,9268″ E24°33’44,6071″

День 12. 9.05.24

9.02-16.14

Зранку погода вже не така безнадійна, подекуди проглядають навіть клаптики синього неба. Сьогодні за планом у нас подолання останньої технічної перешкоди – перевалу Кізі (1Б). Тож снідаємо і вирушаємо.

Хмари ще чіпляються за гребінь Чорногірського хребта, але прогноз синоптиків досить оптимістичний – пишуть, що дощу найближчим часом вже не буде. Але поки що хмари ніжно обнімають нас зі швидкістю біля 20 м/сек і температурою близько нуля. 

Спуск у висячу долину перевалу Кізі починається з сідловини, розташованої на північ від г. Бребенескул. Сюди мало хто ходить, тож стежки нема. Схили вкриті камінням, затягнутим трав’янистою рослинністю, йти незручно, ноги постійно провалюються і підвертаються. Зрештою виходимо на сніг, стає трохи легше. Схили відносно некруті, але ключова ділянка – попереду.

Після сніжників виходимо на правий борт струмка і спускаємось вздовж нього по трав’янистим поличкам. Тут дуже багато торішніх ягід брусниці, але Лев більше заклопотаний проходженням технічно складної ділянки, і не дозволяє учасникам насолодитись підніжним кормом, що декого з них помітно засмучує.

Також на тутешніх схилах ми знаходимо потужні зарості (місцями суцільний килим) ісландського моху. На основному хребті його залишилось небагато – місцеві чесальщики сильно підірвали його запаси, а у цю важкодоступну долину їм добратися важко. Втім, сліди діяльності чесальщиків ми знаходимо і тут, навіть забуті кимось з них пластикові граблі.

Так виглядає ісландський мох

Оксана: чай із нього на смак не дуже, раджу пробувати тільки якщо дають безкоштовно.

Виходимо на перегин долини, найбільш складна ділянка спуску. На скельних виходах поміж кущами подекуди видно ледь помітну стежку – влітку тут можна піднятись (спуститись важче), але бажано без важкого рюкзака. Зараз стежка частково перекрита сніжниками, рухатись по яким без страховки небезпечно. Для спуску обираємо центральний кулуар. Він повністю забитий снігом, у верхній частині сніг починав сповзати, утворивши кілька поперечних тріщин, подібних до бергшрундів. Верхню мотузку кріпимо на смерічках, що ростуть на лівому борту кулуара.

Сергій: Я з-за перегину, в 50 метрів знизу, почув крик Оксани і одразу зрозумів, що вона таки впала в тріщину.

Оксана: не в тріщину, а в затишну яму. Це вже другий раз за похід, і вилізти з неї було простіше ніж на Шпицях.

Другу і третю мотузки кріпимо на льодорубах і зісмикуємо з допомогою льодорубних хрестів. Без третьої мотузки можна було б і обійтися, але деяким учасникам некомфортно спускатись по таким схилам без страховки, та й льодорубних хрестів у нас в цьому поході ще не було – варто потренуватись і відпрацювати цей елемент техніки в реальних умовах.

Нижче снігового кулуару долина вирівнюється. Вона перекрита потужними виносами кількох лавин, що зійшли з південних схилів хребта Кедруватий Погорілець. Одна з лавин, очевидно, зійшла недавно (за нашими оцінками, вчора-позавчора), сніг ще зберігає яскравий білий колір і гострі грані снігових уламків не встигли оплавитись дощами і сонцем. Загалом, це більше схоже на льодовий обвал, ніж на лавину – сніг не перетворився на однорідну масу, а залишився у вигляді величезних (вище людини) сніжно-льодових брил.

Переходимо через лавинні виноси і розташовуємось на обідній привал на травичці в безпечній зоні.

Після обіду виходимо на стежку, що спускається в долину з хребта Кедруватий Погорілець і рухаємося нею. Трохи блуканули, бо намагалися знайти стежку, що на багатьох картах намальована прямо по лівому берегу річки Кізя. Цієї стежки не існує. Основна стежка іде по лівому схилу долини метрах в 200 від річки (і на метрів 50-100 вище). Ця стежка перетинає кілька галявин, на останній з яких ми знаходимо розкішне місце для табору – прямо через галявину тече струмок, є місце для багаття і достатньо рівних місць для наметів. Ще й краєвид шикарний – подарунок від Карпат нам на прощання.

Ще не пізно, тож розташовуємось, сушимось, загоряємо. Дехто навіть влаштовує головомийку.

Оксана: на фото видно що головомийка у нас в струмку. Так от, якщо так і робити, то тільки з безпечними для довкілля миючими засобами. І то, змивали ми їх не в сам струмок, а подалі від нього.

Місце нічлігу N48°06’57,6458″ E24°36’00,7844″

Пройдена відстань 7 км

ЧХЧ=5.41

День 13. 10.05.24

9.00-11.50

Сьогодні – останній день нашого маршруту. Неспішно спускаємося стежкою, яка повз притулок “Білий слон, Гаджина” виводить нас до села Бистрець.

На нижньому краю села, біля магазинчика нас підбирає заздалегідь заброньований бус. Він завезе нас у Ворохту, де на нас очікує ресторанчик зі  стравами національної карпатської кухні та сауна з просторим басейном, а ввечері – поїзд на Київ. 

До побачення, гори, ми ще повернемося!

Пройдена відстань 11 км

ЧХЧ=2.25

Всього 133 км, ЧХЧ=47.44