Ви можете переглянути цей звіт також в форматах:

Історія про ведмедя,

каштани та групку туристів

(Звіт про пішохідний похід 1 к.с. з 14 по 22 жовтня 2022 року в Карпатах)

Основний текст написаний літописцем походу Софією Ахмет. Кольорові коментарі зроблені іншими учасниками (колір див. в таблиці зі списком учасників)

Літописець за роботою

Технічна інформація про похід:

Група туристів турклубу “Університет”, м Київ, у кількості 16 осіб, з 14 по 22 жовтня 2022 р. здійснила пішохідний похід 1 к. с. в Українських Карпатах, масив Свидовець, за маршрутом:

м. Рахів – г. Терентин – г. Стара – г. Близниця – оз. Ворожеска – оз. Апшинець – г. Унгаряска – г. Велика Куртяска – р. Мала Шопурка – г. Апецька – г. Мезиділи – м. Великий Бичків

Загальна протяжність маршруту – 110 км.

Склад групи:

№	Учасник/учасниця	Обов’язки у групі
1	Триліс Володимир	керівник
2	Ялосоветський Сергій	штурман
3	Тітченко Олександр	хронометрист
4	Вершняк Ілля	літописець
5	Гищак Альона	логіст, штурман
6	Дудка Антон	завснар
7	Ахмет Софія	літописець
8	Клименко Софія	ремонтник
9	Прядченко Денис	фінансист
10	Васюра Альона	ремонтник
11	Коваленко Іван	еколог
12	Настенко Оля	начпрод
13	Пасічник Андрій
14	Ібрямов Артем	ремонтник
15	Павлов Олександр	медик
16	Солодков Олександр	гітарист

Похід розглянула Київська обласна маршрутно-кваліфікаційна комісія, маршрутна книжка № 7/22

А також, щоб максимально поглинутись у цю подорож, радимо:

• Використовувати “Дуже коротку інформацію”, яка вказана в кінці кожної частини
• Брати з собою невеликого ведмедика у групу
• Обов’язково мати запас “9 сил”
• Наїдатися БРУСНИЦЕЮ

Вступ

Отже, це був навчально-тренувальний пішохідний похід першої категорії складності, що традиційно проводиться щоосені в середині жовтня для новачків турклубу “Університет”. Похід проводиться не лише зі спортивною та навчальною, а й з естетичною метою, спрямованою на те, щоб якомога більше помилуватись барвами карпатської золотої осені.

Відмінність цього походу від звичайних пішохідних “одиничок” полягала в тому, що щодня хтось із учасників ставав керівником групи і повинен був самостійно обирати шлях, розраховувати графік руху, обирати місця та тривалість привалів, підтримувати дисципліну, тощо, отримуючи, таким чином, початковий досвід керівника походів. Також всі учасники ще до походу були розділені на “бригади чергових”, і кожна бригада самостійно придумувала меню на своє чергування, закупала, пакувала і несла необхідні продукти, і в своє чергування годувала всю групу (що неабияк сприяло різноманіттю і вишуканості походних страв). Таким чином, всі учасники отримали досвід розрахунку походної розкладки і складання меню.

Крім всього вищезгаданого, одним з основних завдань походу є знайомство новачків між собою і “тімбілдінг” чергового набору слухачів ШПП (школи передпохідної підготовки ТКУ).

14.10

Вечір п’ятниці, місце зустрічі – 1 перон. Тут і починається наша подорож. Усі потроху підтягуються та знайомляться поближче. Що ж… Сідаємо у потяг. Деякі вже встигли зав’язати розмову із сусідками по купе, та агітувати їх у турклуб.

Саша Тітченко, далі згадується під клікухою “Ведмедик”, готував казочки на майбутні походні вечори. З ним же сидів і Саша Солодков, який разом з Інтелом співав пісні під гітару.

Глава перша

Який же то чорт дьорнув мене піти у цей похід??

Знайомтесь! Це ті, хто наважився на ТАКЕ

15.10

Керівник – Софія Клименко.

Чи то від хвилювання, чи то від висипання, але раніше усього прокинулись ті, хто у походах майже не був. Більш досвідчені туристи заповнювали шепіт наших розмов своїм храпом. (це вже просто ті, хто має довідку з походів, “лікар” прописав спати:)) Сидимо, дивуємось погоді: спочатку густий туман, через 5 хвилин сонечко вже припікає. «Цікаво, це вона так готує нас до походу?» – подумала я. Але по прогнозу, похід обіцяє бути теплим та сонячним, тож останні дні бабиного літа ми проведемо у безхмарному лісі Карпат. Сяк-так вивалились з вагону. Загубили частину учасників-джедаїв, які недалеко від нас боролись палицями. Вирішили зайти до магазину по продукти, які не взяли з Києва (Гищак Альона ще встигла забігла у секонд за вітровкою). Нашою культурною ордою, під пильним наглядом Інтела, сьогодні керує Софія.

Вирушили з Рахова через Вільшинський присілок серпантином на полонину Думин між горами Магуриця і Терентин. Крутий підйом. Ніхто не очікував такого окрім керівника та штурмана) не те слово, що не очікували)) Попереду побачили пологу дорогу, і у групи проглянулось в очах невелике сподівання, що весь маршрут буде саме такий. Нічого подібного, знову почався підйом. Ще крутіший ніж був… Так ще метрів 650. Стали на недовгий привал, почекати усіх. Деяким від такого навантаження стало недобре, тому далі вирішили піти більш пологими стежками. Йшли не поспішаючи, подекуди зупинялись помилуватися краєвидами. Наш незапланований перекус порішала недалеко стояча родюча яблуня. Після цього набрали метрів 30 висоти і стали на привал 15 хв.

Хлопці пішли вирубувати посохи з ліщини, деякі вже заклеюють мозолі на ногах, деякі мрійливо задивляються на машини, що їдуть у гору, а деякі, заглядають у блокнот літописця, подивитися, щоб нічого поганого про них не писали). Краєвиди не дають утриматися від фотосесії! Через це, весь час чутно звуки фотоапарату та фразу “Яблучко будеш?” На привалі припікає сонечко, але з іншої сторони видніється чорнюща хмара. Сподіваюсь, дощ нас не застане… Рушили далі, та вже на наступному привалі найсміливіші почали діставати карманку. Чому найсміливіші? Бо обід не обіцяють, а до вечері дожити ще треба. Погода змінюється з кожною хвилиною, все прохолодніше і прохолодніше. Сонце заховалось за хмарами, а вітерець холодом обвиває тіла. Багато хто вже дістає куртки.

Взяли марш-бросок вгору різким набором висоти, замість того, щоб обійти західним траверсом. По часу так само, по силам- було би легше. Стали на привал біля хреста, від нього видно невеличку вежу та пасовисько овець (здалеку вони виглядають, як грибочки-шампіньйони). Під час підйому проглядався зі східної сторони Піп Іван, а у тіні бачили Говерлу. Підійшли до джерельця, що було прямо посеред дороги, але воно виявилося сумнівним- “вода йде поверху”- сказав Інтел. Обіцяють ще краще джерело трохи вище. Дощу не застали. Світить цілий день сонечко та дме легенький вітерець.

Вийшли на хребет на полонину Думин. Захекались. Далі був невеличкий спуск, а за ним невеликий і підйом до роздоріжжя. Пройшли метрів 200 та різко спустились західніше на галявину. Кут із цеглою

та мохом видавали усі ознаки того, що раніше на цьому місці стояла хата.

“Нарешті ночівля!” – зраділа я, бо думала, що вже не дійду)

Незважаючи на середину осені, застали кущі чорниці, на яких були померзлі ягідки. Встигли з деякими трохи підкріпитися, поки більша частина групи ходила по дрова та воду. Дрова, як і джерело знаходились від стоянки в 10-15 хвилинах ходьби.

Соня в гостях у Соні

Романтика… Перша вечеря у горах. Відгризаємо голови ведмедям, які принесла Гищак Альона в якості сюрприза. То був ще не сюрприз. Це щоб ведмеді не трапитися на дорозі, треба з’їсти його першим. Звісно, це не про головного Ведмедика Сашка.

Саша Тітченко надягнув свій костюм ведмедика та намагався знайти акторів до своєї казки. Після довгих вмовлянь, Альона, яку згодом Ведмедик назвав “Старою кішкою” (мені дісталась найкраща роль 😁), я, Ваня та Деня підіграли йому. Саша Солодков разом з Інтелом співали пісні про електрика та Марусю та про те, як народжуються діти, що не могло не запам’ятатися групі. В першу же ніч, зробили висновки триматися подалі від палатки Артема та Іллі (хропіли так, що всі ведмеді полякалися табору)

Дуже коротка інформація:

Пройдено за день: 8.917 км

ЧХЧ: 3:56:04

Точка табору: 48.10004° N, 24.20204° E

Глава друга

Це похід чи прогулянка по брусницю?

Картіна “маслом”. Коригуємо маршрут.

16.10

Керівник – Софія Ахмет.

Чергові прокинулись о 6:00, усі інші, з 6:30 під звуки “Кому кави?”, “Вода на каву” повилазили з палаток (в очах було незадоволення з нотами сонності). Вихід планувався на 08:00, але вирушили лише о 08:40. Сьогодні усі очікували такого ж трешу, як і вчора, але на щастя, підйоми були легкі. Тож, до точки обіду дійшли за 2 години (і це враховуючи привали та зупинки на фотосесію).

Ідемо по хребту через гори Терентин і Довжина в сторону туристського притулку “Перелісок”. Біля притулку робимо привал. Поруч з ним, ми сподівалися купити вина, але окрім сторожа та душу там нічого не було. Усі інші зупинки, в обов’язковому порядку, були біля кущів якихось ягід. До точки обіду 1,5 км.

Дійшли. Обід відбувся перед підйомом до полонини Громівка, біля старої закинутої хатки, точніше, біля її старого кам’яного фундаменту. Артем і Гищак Альона одразу пішли до джерела набрати води. Воно виявилось облаштованим трубою, з якої витікала вода. А от з дровами була біда, знайшли лише якусь дровеняку, на якій намагалися закип’ятити воду.

Очікуючи чай, Саша Павлов з Альонкою запропонували нарізаною ковбасою зіграти у покер.

Поки ми готували обід, стомлені туристи вирішили відпочити)

Через деякий час чую голос: -“А у нас археологи є?” – Це питав Саша Павлов, відколупуючи рахат-лукум. Щось у водному він так себе не вів…”

“Розпочинається аукціон на фішки”- саме так нас сповістили про обід. Чай так і не закип’ятили…

Максимум – воду на сонечку прогріли. Та нє, чудово закип’ятили чай на порізаних і поколотих уламках колишньої хати. Ранішній підйом та прохолодний нічний сон надолужили вже на обіді.

Вийшли о 13:00. Громівку обійшли східним траверсом. Підходимо до гори Стара. Приймаємо рішення обійти її траверсом, щоб не йти круто у гору і так само униз (після підйому о 6:30 мене, як керівника, за це з’їли б взагалі). По дорозі бачили невеличке болото. Ведмедик обрав позицію йти іншими шляхами. З кожним відхиленням сподіваюсь, що він загубиться. Зробили привал на 15 хвилин після побаченої хатинки (скоріш за все, для овець). Сіли наїдатися БРУСНИЦЕЮ.

Пройшли заплановану стоянку перед горою Переслуп, вирішили піднятися трохи вище, обійти гору західним траверсом і заночувати на верхній межі лісу перед початком підйому на Малу Близницю (час дозволяв і трошки полегшили наступний день).

На стоянці був незручний схил, 8 палаток розмістились важкувато. І всі втікали подалі від палатки Іллі та Артема)

Але сама стоянка виявилась зручною, смерековий ліс, до джерела – рукою подати, та за дровами не довелось далеко ходити. Під ялинами була найтепліша ночівля за похід.

Ведмедик встиг мені програти шоколадку. По його очах можна було прочитати образу, хоч намагався не подавати виду. Щоб його розвеселити, Саша Павлов запропонував пограти у летючу тарілку ДОЩЕЧКОЮ ДЛЯ ЧЕРГУВАННЯ. Ведмідь у піднесеному настрої не міг знайти мені плиточку, та вдавав, наче вона загубилась (так я і повірила, таке не губиться у нього)

Атмосфера літньої ночі за містом. Небо яскраво-зоряне та дуже-дуже тепле повітря… Поки більша частина групи ходила дивитися на захід сонця, ми дійшли до висновку, що в кожному Сергію живе Сергій, а в кожному чоловіку живе жінка. Зробили розбір польотів мого керівництва, та випадково довели Ведмедя до сліз своїми зауваженнями. Через це, він заховався у палатку відновлювати сили, та покарав нас і не читав казочки.

Погода була настільки тепла, неначе це був липень, а не жовтень, і спостерігати за небом можна було би й до ранку:

Оля: – Видишь звезды?

Ілля: – Я тот, кто будет видеть звезды даже в самую темную ночь.

Сьогодні Саша Солодков присвятив свій вечір дівчатам, хоча, як на мене, правильніше було дати тему “Спогади про дитячі табори”. Чому? Бо сьогодні грав ті пісні, які були пов’язані з його минулим досвідом вожатого. День був легкий, тому відбій о 21:00 всіх неактивно розкидав по палаткам. Завтра обіцяють складний маршрут…

Дуже коротка інформація:

Пройдено за день: 15.320 км

ЧХЧ: 3:57:51

Точка обіду: 48.14691° N, 24.20544° E

Точка табору: 48.19733° N, 24.21599° E

Глава третя

Слово “хребет” має мінімум два значення

17.10

Керівник – Ілля Вершняк.

Ранок був холодним та не дуже приємним… Вилазити зі спальнику дуже не хотілось, тільки висовуєш носа – тебе пронизує до п’яток морозом і з палатки лунає… А нічого не лунає, бо Соня і Сергій – то найсплячіша палатка. Звідкілясь почувся голос Саші Тітченка (він досі не міг мені пробачити за вчорашні зауваження):

-Я тепер розумію, чому ти – Софія, а вона Соня, – звертався він до Софійки. – Бо Софія – то розумна, а Соня – то та, яка поспати любить.

Він ще не знав, що я просто ховалась від злощасного морозу, а не спала

– Я все чула, – крикнула я з палатки. Разом з цим, долинув сміх усіх інших учасників. – Ти тепер пожалкуєш про це.

Ранок був повним філософствувань і від Андрія: “А какой смысл храпеть, если все палатки стоят далеко друг от друга?”.

Якось поснідали, якось зібралися і рушили до Малої Близниці. Переслуп взяли західним траверсом та піднялися трохи на гору. Гищак Альона з Антоном пішли західніше у розвідку шукати доріжечку, яка була погано вказана на карті.

Знайшли овечу тропу. Вона переходила у невеличку стежку, але перед цим довелося протоптати трохи по кущах. Інтел дуже попросився піти далі поїсти ягід. Але Гищак Альона була трохи незадоволена цим самоправством. Вони перекинулись словами, після яких Ведмедик спрогнозував “Інтелопад”

Коли обійшли Малу Близницю – побачили кулуарчики, біля яких, де-не-де, лежало трохи снігу (Народ, навіть, умудрився у сніжки пограти)

-Інтел, а чи мають ці кулуари якусь категорію?- поцікавилась Соня

-Так, коли вони засніжені, у поході можуть сягати категорії 1А, або 1Б.- повчально сказав він

Андрій вирішив зморозити фокуси, та пішов (навіть полетів) до виступу фотографуватися.

-Андрій, а чому не в трусах?- крикнув хтось

-Андрій, я закладку забрав звідтіля – почувся голос Антона. І саме ця фраза мотивувала його повернутися до нас.

Алёна нашла снег)

Звідси вже видніються будиночки Драгобрату. Зробили перерву на 5 хвилин і пішли на гору до побєдного… Марш-бросок до Великої Близниці видався нелегким. Під час підйому, Ілля сповістив:

-Зараз йдемо до Близниці, робимо привал, а далі йдемо по хребту. Спочатку по моєму, а потім по гірському.

Я дійшла завдяки чарівній мікстурі від Інтела – елексиру 9 сил))

Г. Близниця. А ви що думали? Ми просто так не здаємось

Хто молодці? Ми молодці! Дійшли до найвищої точки цього походу! Головне фото.

І тут, Ілля дістав свій сюрприз- ШОКОЛАДКУ!!! Щастя не було межі. Керівник за сьогоднішній день набрав 10200 балів з усіх. Адже зі своєю роллю справляється краще всіх. Сидимо, відхекуємось, топчимо шоколадку та робимо фоточки. Згори видніється протоптана нами стежка, по якій обходили Малу Близницю.

Може так, а може й ні, але робити привал біля облаштованого лежачками магазину за один перехід до обіду – було найбільшою помилкою. Вже біля самого Драгобрату ми накупили лімонадєків та чипсєків, а Саша Павлов вирішив трохи підлікувати мене “корисним настоєм трав”, тобто Єгермейстером 😉 . До речі, спуск був довгим та крутим (ледь не укачало від його монотонності). Не можу згадати, в якому поході ще так бігли деякі учасники, як з гори до магазу…

Бежал Антон, быстро бежал, а всё потому, что Алёна предложила: «кто купит мне кофе, тот получит плиснявый сыр»…. И вот Алёна спускается к магазину, а её встречает Антон с улыбкой до ушей и чашкой ароматного кофе

.

Тільки повсідалися – відчувся характерний запах тривалих походів та звуки полегшення від скинутих ботів. Нічого дивного, просто багато хто вже всівся переклеювати мозолі.

Оля робить фото нашого столу для друзів, щоб ті знали, як ми “потерпаємо” у поході.

Колорита заведению добавила табличка при входе:

Замовлення робили Українською)

Притомившись, Сергій запитав:

-Інтел, можна до тебе записатися на масаж?

На що він відповів:

-Три кіло, – а потім і додав – замість масла візьмемо фіналгон.

<Ничего подобного! Я спрашивал для того чтобы записаться вечером, потому что помню что в прошлом походе Интел классно делал массаж.>

Біля магазину маємо вай-фай. Антон: – “Небезопасная сеть, воспользуйтесь презервативом”

В туалете надпись: «в рукомойнике не купаться»

Ага, как же, Антон только зашел, сразу окунулся… стоит отдать ему должное – всё, что он расплескал, Протер и навёл порядок.

Підняли свої “вироби з пшоняного борошна” та рушили далі. Траверсом до обіду, бачили облаштоване трубою джерело, але стоянку вирішили зробити буля наступного. Цього ж дня плануємо пройти озеро Ворожеска. Частина групи вирішила піти через гору Крачуняска, а ми траверсом взяли трохи лівіше і прийшли швидше цих “рєзвих кабанчиків”

Від обіду пройшли ~2,4 км з невеликими зупинками. З точки нашого привалу на вершині г. Ворожеска відкривається вид на озеро Ворожеска та гору Чорна Клива.

Ден, як навіжений, збирає ісландський мох (хто ж знав, хто ж знав, який ефект дасть цей мох).

Спускаємось по північному відрогу г. Ворожеска, потім серпантинною стежкою на схід вниз до озера. Спад висот ~300 м. Навіжений спуск! Группа сильно розтягнулась. Без палок неможливо іти і ноги сильно трясуться, відчувається неймовірне навантаження на коліна.

Илья шел позади всех с группой отстающих, и на одном из поворотов они потерялись.

Из-за этого они пытались спускаться не нормальной тропой, а каким-то чересчур крутым спуском. Так как Илье было очень сложно спускаться, он для удобства при спуске придерживал себя яйцами за кусты вокруг)

В цій групі була я, Ілля та Ваня, ми йшли в кінці групи, і повернули раніше, аніж потрібно.. це було початком історії про “сталеві яйця”.

Спуск був дуже крутим, навіть занадто, настільки, що Ілля спускався на колінах)

І в момент, коли Ілля ледве не полетів вниз, його врятували “сталеві яйця”, які не дали цьому статись.

Деякі моржі, які прийшли першими, намагалися покупатися. По крикам Антона було зрозуміло температуру води у озері.

Поки всі купались та відпочивали ми ризикували “сталевими яйцями” Іллі.

Біля Ворожески прохолодненько, сонце ховається за горами та не гріє місцевість після обіду. Озеро перетікає у маленький струмочок, галявину якого збройні сили корів вдало замінували. Вирішили від озера йти траверсною стежкою вздовж східного схилу відрогу, яка була коротше. Виходимо до літніх пастуших колиб на полонині Ворожеска (зараз вони вже пусті), далі йдемо на північний захід траверсною стежкою. Під час руху перейшли 2 струмки. Максимальна ширина – 1,5 м.

Спустились крутим спуском на ночівлю до хатинок у верхів’ях р. Апшинець. Одна – недобудована, а трохи далі стоять дуже старі будиночки. Як тільки прийшли на місце – одразу закіпішували збирати дрова та носити воду. Біля зупинки є джерельце, з якого можна пити, місця для палаток дуже багато і з дровами проблем немає, недалечко чутно шум річки. Ваня, коли прийшов на місце, не знімаючи рюкзак, впав до Оліних ніг. І цьому є фотодокази! Біля будинку є дощечки, поставлені так, наче це сцена. Кажуть, Ведмедик сьогодні буде на ній розповідати казку

Цього вечора зварили глінтвейн з купленого на Драгобраті вина. Якимось чином, я обміняла одного хлопця на двох інших. Вони навіть не здогадувались, що їх очікувало)

Ввечері було важко вгамуватись і я розштовхала хлопців по кутках.

І, по-моєму, Ваня вирішив мені відомстити за такий вечір – вже зранку злощасно розкривав спальник, та не давав поспати хоча б п’ять хвилиночок, а вночі взагалі не грів!

Перед сном у хлопців стався сушняк. Відправили Ваню сходити по воду до Альонки, на що та йому запропонувала пососати лапу. Ну а шо)) Сашко знову не читав казки…

Дуже коротка інформація:

Пройдено за день: 17.271 км

ЧХЧ: 7:11:10

Точка обіду: 48.25199° N, 24.21056° E

Точка табору: 48.29261° N, 24.16980° E

Глава четверта

Антон командував групою, Оля командувала Антоном)

18.10

Керівник – Антон Дудка.

Єдиний! Єдиний за весь похід вчасний вихід. А чи могло бути по-іншому, якщо керівник сьогодні Антон?

Підйом о 6:30. Все проходило в швидкому, але спокійному темпі. Навіть вода розуміла усю суть сьогоднішнього дня і закипіла дуже швидко. По-скорому замазали вчорашні коліна та позаклеювали мозолі. Сьогодні важкий день, тому трохи жорстко, але дисципліновано ми зібралися та вийшли о 08:00

Перший підйом – стежка протоптана, другий підйом – стежка поросла. Під час руху проходили річку у ~2 м шириною, далі по маршруту було болото. Поки чекали інших на привалі, Інтел пішов на полювання за ягодами. Рушили. Пройшли невеликий водоспад, і, на жаль, ніхто не замочився.

Ніхто не замочився, тому що мені на допомогу прийшов Саша Павлов)

Експерименти над групою у цьому поході започаткував Антон, адже привалюємось дещо по іншій методиці. Продовжуючи рух, дійшли до роздоріжжя двох доріг поруч з оз. Апшинець, одна нагору на хребет, друга вниз до озера. Піднявшись на хребет, спустились трохи донизу, щоб скоротити дорогу. Вийшли на стежку, якою обійшли гору Трояска.

Біля знаку трьох маршрутів, зробили привал на 20 хв. Тут вже будемо тупати по накатаній дорозі. Через те, що швидко дійшли до точки обіду, вирішили його перенести на пару кілометрів далі, тож обідаємо біля джерела на південному схилі г. Матіяска

Воду набрали на минулому привалі. Група використовує сонце усіма способами: хтось телефони заряджає, хтось палатку сушить, а хтось жопку гріє. Обід тривав 1 годину, за цей час ми встигли виспатися на сонечку і вже ліньки було кудись іти.

Від г. Велика Куртяска повертаємо на південь по відрогу. Під час руху був вибір: або іти через гору, або взяти траверс, який не вказаний на карті. Пішли через гору, що було хорошим рішенням. Зверху вже було видно, що траверс завертає і стелиться дещо іншими горами. Ведмедик намагався обганяти народ зі своїм клунком, але після зауваження, образився і пішов попереду усіх. Починаємо спуск в долину річки Мала Шопурка. Далі ідемо по маршруту, який робили на основі космо-знімків, але дорога буковим лісом досить їжджена і проблем не завдавала.

Після крутого спуску повернули на південь, перейшли розлитий струмочок, який вже перетворюється на болото, і знайшли “Мисливський будинок Яльковича”. Біля хатинки є столик та багато заготовлених дрів. Сергій вивів ноу-хау – спускався в одних шортах на сідницях. Якщо йти ловлячи гав, то можна в те болото занирнути так, що й зі шкарпеток зсередини потім зішкрібать доведеться…

“В тебе ввечері буде гербарій у трусах”- сказав Сашко Павлов Сергію.

Ілля знайшов невідомий синьо-зелений гриб. З ним, він та Саша Павлов пішли селфітися.

Від мисливської хатинки досить помітна дорога виводить нас на лівий витік р. Мала Шопурка, десь на кілометр вище злиття двох витоків.

Крутий спуск. Земля була суха і камінці котили нас трохи униз до вирубки і далі до річки, тут правим берегом іде хороша грунтова дорога. По правому берегу спустились нижче. Перейшли місток для машин на ліву сторону, трохи протопали, та на правому березі знайшли галявину. Ой, як же до неї не просто було дістатися! Переходили “вброд” у тапочках, каміння для нормального переходу не було, глибина ~30 см. Кошмарно-холодна вода. Стали на днювання. Ура!

Саша включил на телефоне трек из передачи «в мире животных» и медитировал на местность.

Выглядело это так эпично, что Антон даже видео снял… (если что, обращайтесь, Антон покажет(Саша разрешил)).

Сьогоднішня ночівля видалась дуже цікавою! Веселощі, гітара, табір (Не опис циган). Лише Саша Т. від смутку співав пісні у палатці, заважаючи усій романтиці Сергію та Софії. Ми з Деном заварили чаю з ісландського моху та м’яти, яка росла біля палаток, і якимось чином вштирилися. Тож сиділи дуже-дуже спокійні, але веселі.

Симптоми мохузалежності були на лице. На ранок відчула невеличкий бодун…

Чайок з моху – це щось неймовірне)

Дуже коротка інформація:

Пройдено за день: 17.448 км

ЧХЧ: 6:16:51

Точка обіду: 48.27606° N, 24.07204° E

Точка табору: 48.23373° N, 24.06640° E

Глава п’ята

Днювання

19.10

Керівник – Денис Прядченко.

Ден, як відповідальний руковод сьогоднішнього дня, подбав про те, щоб уся група поснідала. Тож, днювання почалося з приємного сніданку у палатку.

Звечора Ден сказав, що сніданок має бути на дев’яту. Але прокинувшись зранку і чуючи дощ, я поривалась домовлятись з Деном змістити сніданок, адже всі сплять, дньовка, всі діла, але хтось із шести чергових ВЖЕ почав чергування – мій план рухнув… Висовую голову з палатки, очікуючи побачити там Сашу Павлова, але ні, це був Ілля – такої підстави від нього я не очікувала.

Головною стравою на обід сьогодні був ПЛОВ. Його готував Ден, і повірте, такого плову ви ще не куштували.

А також сьогодні був ДУШ, і поки чекали своєї черги, слухали пиріжки від Інтела. Дівчата розподілили між собою чергу за декілька секунд, а хлопці… О, там і ю-зе-фа було і планування інших стратегій, як стати в чергу.

Недовгі <Недолгие?? Да мы эту баню часа 4 строили, и часов 5 прогревали!> налаштування баньки і вся група бігає в чому мати народила.

Был пойман и съеден ядовитый тритон(шутка).

Мы тоже ходили искать связь, вместо связи нашли конкурсы: «переправа по бревну(фотоотчет конкурса см. Ниже)»

Вирішили пошукати зв’язок, але, нажаль, за ним треба було йти як мінімум 5 км, проте найшли дивовижний і великий гриб. *Фотосесія з грибом*. Поки шукали зв’язок, побачили КОНЯЧОК! Їх ми ледь не виміняли на Софійку <Я был против этой идеи! Если тебе нравится, можешь сама спать в сшивке с конем)>.

Пошук зв’язку – окрема історія трьох туристів. Навіть в дньовку довелось лізти на круту гору. Спускаючись з гори, я стала на відпочинок, а Артем з Ванею шукали гриби.

Результат: поки хлопці лазили біля дерев та кущів, найбільший гриб відпочивав поруч зі мною)

Цього ж дня вирішили зробити переправу, щоб завтра вранці, покидаючи місце табору, не мочили ніженьки.

Соня дрова пилила, Антон запечатлел этот момент(и очень гордится этим фото)

Шабаш відьом і відьмаків

Вранці лопаткою для плову, яку вирізав із дерева Ден, я хотіла прибити Ваню за те, що мене розкриває, але вдало забула її біля вогнища. Що ж, вирішила відійти помедитувати біля річки, але тут проходить Андрій… Вже через 10 хв його шукала половина групи. Як же потім виявилось, він просто відійшов у туалет. Помедитувати не вдалося. Але Ден врятував ситуацію своїм чаєм, і зовсім скоро, ми якимось чином сиділи у палатці і доглядали за нігтиками та мазали губки гігієнічками. Адже є таке повір’я, якщо не намазати губи на ніч, прийде Ведмедик і зацілує до смерті!

Згадуючи цей день:

Хтось: – Саша, таке враження, що ти зараз Нагієв в програмі Окна.

Ведмедик: – Так, це моя улюблена програма. Ти бачив його останній випуск?

***

Ведмедик: – Я чув, ти цікавишся гороскопами.

Ден: – Я цікавлюсь. Що ти хотів?

Ведмедик: – Я забув своє питання.

***

Авторство невстановлене: – Когда я проверял правильно ли я намазал згущу на печеньку, я вымазал нос згущей. Не могу дотянуться языком слизать. Может, я какой-то дефектный?

***

Хтось: – Был у Інтела плащ 5 лет, пока не пришел Антон.

Альонка Гищак: – А я говорю, прекращай ШПП набирать…

Фото довольного Антона, уничтожившего по глупости плащ Интела.

Глава шоста

Найкраща ніч усього походу!

20.10

Керівник – Іван Коваленко.

Сьогодні вийшли о 08:45. Посвітліло значно пізніше, аніж в інші дні на хребтах. Як сказав Ілля, рассвет нигде, рассвет не здесь. Сьогоднішній день присвячений грі “Відчуй себе оленем/кабаном”. Якби проводились змагання з такого, я впевнена: перше місце було б за нами. Спочатку дорога була прямою без усіляких перешкод. Завернули на захід до будиночка з альтанкою і яблуками. Звідси починається дорога вправо вгору на хребет між горами Плеска і Апецька. Пішли західною дорогою вздовж старого русла, і тут почався треш! Нехожені дороги. Тут ходили хіба що олені, а в деяких місцях були риті калюжі, що вказувало на присутність кабанів у цій місцевості.

Аби спеціально запам’ятати, що таке верхів’я яру, нас повели дорогою через них. То спуск, то підйом, то спуск, то підйом. Усі річки, які трапляються на нашому шляху, переходимо по камінцях. І, о Боже, як ми зраділи, коли побачили більш-менш накатану дорогу. О дааа! Вже через 2,2 км група сиділа і довольно хомячила бутєрбродіки.

Дістались обіду… У Андрія випаровувався піт з рюкзака так, наче той горів. Деякі розкладають палатки, щоб просушились. Багатьом вже ліньки вставати що-небудь робити і ми просто валяємось на сонечку. Над обідньою галявиною є невелика хатинка, по інформації Інтела, в ній можна погрітись. Лежимо, слухаємо пиріжки від Інтела та морально налаштовуємось на підйом у 300 м. Потроху засинаємо…

Тиха година на привалі

Увага-увага! Саме з цього моменту ми почали штурм гори Апецька! Якимось мімольотним чином Сергій, Софійка і я вирвались за розмовами уперед. І в такому ж складі підкорили Апецьку першими! Емоції від підйому зашкалюють, йшли майже без зупинок. Сидимо, п’ємо чайочок, принесений з обіду, і дивимось на далеко-йдучих учасників походу. Хоч підйом був легше, ніж очікувався, група сильно розтягнулась по хребту.

А вся причина була в тому, що вздовж дороги були рясні зарості брусниць, які постійно гальмували учасників, особливо, з огляду на те, що це остання брусниця на нашому маршруті. Одна цятка бігла згори, не важко було здогадатися, що то був Ведмедик зі своїм пакетиком. Завдяки дії “9 Сил” Альона повзе як навіжена, а Ден йде найпершим. Я трохи пожалкувала, що вийшла одна з найперших, адже на горі було досить вітряно і холодно. Коли всі підтягнулися, ми вирішили не затримуватися на горі, тож швиденько зробили фото і попрямували спускатися.

В якийсь момент задираєш до неба голову і бачиш зверху 3 цятки. Спершу з’являється думка, що це наші, а потім розумієш, що нєєє, які такі наші, не може такого бути. Може, вірте в дива.

Г. Апецька. Показуємо задоволення від походу

Трохи нижче відбувся незапланований привал, бо Інтел побачив ЯГОДИ! Продовжили спуск далі…

Дійшли до будиночка, біля якого і стали на ночівлю. Скоріш за все – це будинок пастухів, адже на його території були сліди присутності овець та багато-багато кропиви.

Крізь щілини в стінах хатинка наскрізь просвічується низьким західним сонцем.

Всередині стояли чиїсь чоботи, є дві кімнати і кожна з них по-своєму обогрівається. Також, всередині кожної кімнати є нари, на яких помістяться мінімум 8 людей. Ліс недалеко, джерело також, це місце запам’яталось усім найбільше!

Сьогодні особливий вечір. Ведмедик, через стільки часу, нарешті прочитав казочки! Наварили такого борщу, що уся група з’їла казан за 25 хв. А яка була пахлава!

У хатинці в одній кімнаті розвели багаття, у другій- протопили буржуйку. Гищак Альона для нашої міні-тусовки видала гірлянду. Завдяки їй не потрібно було діставати ліхтарики та змогли класно пограти у карти.

Сьогодні, лягли пізніше, ніж звичайно… А засинали ми під співи Ведмедика та Саші Солодкова. Здавалось, що “прєкрасноє дальоко” звучало навіть уві сні.

Дуже коротка інформація:

Пройдено за день: 15.198 км

ЧХЧ: 6:13:52

Точка обіду:

Точка табору:

Глава сьома

Каштанчики!!!

21.10

Керівник – Артем Ібрямов.

Вийшли трохи пізніше 8:00. Ночівля була – пєсня. До першого привалу йшли досить швидко, бо Артем (сьогоднішній керівник) поставив першими повільних людей

Інтел: Іду, одна група про роботу говорить, іду далі- друга група про роботу говорить, іду ще далі- третя група про роботу говорить – видно, пора вже похід закінчувати! – Категорически несогласен! Наоборот, очень круто было бы поход несколько продлить!

Сьогодні ходимо як по лезу, в повітрі відчувається напружені емоції. Чи то від смачнющого супу на ранок, чи може через пізній обід, але страшно хоч до когось підійти.

Привал. У кінці походу вирішили розібратися та навчитися, як потрібно розподіляти групове спорядження. Під час руху виникла невелика плутанина з дорогами, але швиденько вийшли на правильну стежку. З Деном обговорюємо кексики і полуничні сорбети. Інша групка також говорить про їжу. Як сказав сьогодні Андрій, делаешь заброску и ходи хоть в семерку.

Кажуть, сьогоднішня ніч була найхолодніша, але увесь інший день виявився дуже теплим. На кожному привалі не пропускаємо можливості погрітися на сонечку. Інтел розповідає про лижний похід 2001 року та про те, як у ньому травмувалися люди. Пару привалів і стали на обід. Чергові ріжуть ковбасу, а ми капаємо слиною біля них (Якимось дивом ВАРЕНА ковбаса вижила аж до кінця походу).

Оля із Софійкою пішли на фотосесію, а інші повкладалися спатоньки. Після такої тихої години, так виспалась, так наїлась, що і настрій піднявся! Лише Ваня і Саша Тітченко ходять сумні. Ведмедик навіть не пропускає нагоди полежати під кущиками і подепресувати.

Хоч сьогоднішній день виявися довгим, але по відчуттям дійшли швидко. На нічліг стали поруч з автомобільним перевалом між селами Водиця і Кобилецька Поляна. Одразу на зупинці хлопці пішли по дрова та воду, а Ваня поприбирав сміття після минулих відпочиваючих. Тут є багато місця для палаток, костровище та великий стіл із лавками. В кілометрі вниз по дорозі в сторону с. Водиця є колодязь, який легко пропустити, вода у ньому каламутна та потребує ретельного кип’ятіння. Сьогодні час пролетів швидко, не встигли озирнутися, а вже вечеряємо солянкою. Антон із Сашею Павловим знайшли їстівні каштани, а перед цим пройшли квест – налякали кабана.

“Мамо, ми на привалах їли ягоди та букові горішки, а ввечері наїдались каштанами!”

Сьогоднішній вечір відкрився гітарою та об’їдаловом каштанами. Саші Солодкову, по колу замовляли пісні, які запам’яталися найбільше у цьому поході. Вогнище ніжним полум’ям зачаровувало усіх, хто лишився біля нього ділитися своїми спогадами та невагомими історіями з життя. Разом із хлопцями по палатці ми зіграли пару партій у карти. Ваня вирішив зробити приємність і поклав рюкзак, як четверту людину до палатки, тим самим сьогодні уночі ніхто не змерз.

Дуже коротка інформація:

Пройдено за день: 18.872 км

ЧХЧ: 5:49:26

Точка обіду:

Точка табору:

Глава восьма

Рахів. Потяг. Київ.

22.10

Керівник – Андрій Пасічник.

Сьогоднішній день почався о 7:30, усіх закликали на каву. Ліниво та непоспішаючи поснідали, потихеньку почали складатися. Вихід планувався о 8:00, але перенесли на 9:45.

Ідемо хребтом, востаннє милуючись карпатськими золотоосінніми краєвидами.

Похід був запам’ятовуючим… Згадати лише, як ми піднімалися на Близницю… Йдемо, кожен обговорює з напарником щось своє. Ось ми пройшли яблуню, а ось вже сидимо і жуємо яблучка з іншого дерева. Яблука були 2х сортів. Прям дууууже смачні!!! Частина групи напала на яблуні, як монголо-татарське іґо, інша частина – була вдячна за цю смакоту! Проте керівник був нами невдоволений і було за що: “не займайтесь сексом з деревами. Хоча б не на моїй зміні”.

За два переходи швиденько спустились з хребта до дороги між селами Верхнє Водяне і Великий Бичків, де нас має підібрати заздалегідь замовлений автобус. Лишень на спусках трохи сповільнювались, щоб носа не набити на крутих схилах. Ось, о 12:00 ми сидимо вже біля блокпосту.

Ілля так старався в поході, що до Києва поїхав з новим дизайном штанів))

О 13:00 вже приїхав автобус. І все що було у поході, залишилось лише у пам’яті та цьому літописі. На автовокзалі мене висадили і я вже поїхала своєю дорогою, інші попрямували до Рахова. А там і до Києва недалеко…

У Рахові майже вся група пройшла через дбайливі руки тьоті Маші на ринку (читай – скупили половину її провіанту), а її вино пили навіть через півтора місяця на обжорніку.

Помимо вкусностей с рынка, народ разбежался по магазинам, кто-то соблазнился рестораном…

Дуже коротка інформація:

Пройдено за день: 6.429 км

ЧХЧ: 1:51:10

Точка обіду:

Зустрінемось восени 2024!