Ви можете переглянути цей звіт також в форматах:

Звіт

про пішохідний похід 1 к.с. по Карпатам 14-22 жовтня 2023 р.

групи турклубу “Університет”

під керівництвом В.В. Триліса

Склад групи:

Триліс Володимир		керівник
Андрєєв Ігор		спостерігач
Венедіктов Валентин		еколог
Гищак Альона		логіст
Доля Руслан
Іродова Святослава		культуролог (ботаніка,зоологія)
Кайдашова Анна
Куриленко Кирило		Ремонтник
Мєдвєдєв Олексій		Штурман
Михайлова Ксенія		культуролог (етнографія, історія)
Мозгун Сергій
Набок Володимир
Надточій Олександр		Зав. груп. спорядженням
Незнаєва Юлія
Нургалієва Руфа		Завгосп-координатор
Облогіна Софія		Літописець
Поліщук Максим		Штурман
Синицин Владислав		хронометрист
Солунська Валерія		фінансист
Спірідонова Іра		літописець
Степаненко Олександра		медик
Шевченко Віктор		помічник спостерігача

Ідея походу

Щороку в нашому турклубі восени, після масового набору новачків, для них проводиться тренувально-навчально-ознайомчий похід “Золота осінь”. Головна мета походу – щоб новачки перезнайомилися, здружилися, пройшли перший (для більшості з них) категорійний похід, та ще й чомусь навчилися.

Навчальність походу полягає в тому, що практично всі походні функції новачкам доводиться виконувати самостійно (правда, під наглядом більш досвічених туристів). Щодня групою керує новий керівник (з числа новачків), який планує графік руху, обирає час і місця привалів, вирішує всі поточні питання та розрулює нештатні ситуації. В групі також нема завгоспа – ще до походу всі учасники розділяються на чергувальні бригади, і кожна бригада самостійно придумує меню, розраховує, купує та фасує продукти, несе їх, і готує на своє чергування (все це під контролем завгоспа-координатора, щоб не робити надто критичних помилок).

Також серед учасників розподіляються всі інші походні функції: медика, ремонтника, штурмана, хронометриста, фінансиста, літописця та ін.

Запланований маршрут:

с. Воловець – г. Великий Верх (1598) – водоспад Шипот – г. Гимба (1491) – г.Жид-Магура (1517) – г. Граб (1474) – г. Камінна (1127) – г. Полонина Кук (1189) – с. Вучкове – г. Косів Верх – с. Колочава – г. Ружа (1568) – г. Гропа (1495) – г. Климова (1492) – г. Угорська (1294) – с. Красна.

Реально пройдений маршрут:

с. Воловець – г. Великий Верх (1598) – водоспад Шипот – с. Пилипець – с. Тюшка – пер. Присліп (930) – г. Камінна (1127) – г. Полонина Кук (1189) – с. Вучкове – г. Косів Верх – с. Колочава – г. Ружа (1568) – г. Гропа (1495) – г. Климова (1492) – г. Угорська (1294) – с. Красна.

Причини зміни маршруту:

15 жовтня погодні умови були настільки складними (сильний холодний дощ і сильний вітер), що групі з великим відсотком новачків ризиковано було підніматися вище зони лісу та рухатись Боржавським хребтом. Через це 15 жовтня було зроблене днювання над водоспадом Шипіт, а 16 жовтня ми бусом під’їхали до с. Тюшка, звідки пішки піднялись на пер. Присліп, і далі вже рухались по запланованому маршруту.

Опис маршруту

Цей звіт написаний різними учасниками походу, передаючи їхні безпосередні враження. Авторство кожної частини тексту можна визначити за його кольором

Автори тексту: Володимир Триліс, Іра Спиридонова, Соня Облогіна, Михайлова Ксенія, Мєдвєдєв Олексій, Ігор Андрєєв

День 1. Субота ( 14.10.2023)

Вітряно-видовищно-непростий.

Керівник – Руфа Нургалієва.

9.46-18.10. ЧХЧ – 5.42. Пройдено 14,6 км.

Перше повноцінне знайомство нашої групи відбулось в вагоні. Звісно, ми бачили один одного на лекціях раніше, але не те, щоб дуже знайомились.

Першу годину в поїзді всі були зайняті своїми речами та облаштуванням свого одноденного гніздечка. Потім пішли перші знайомства, діалоги, життя починало набирати більші обороти для кожного. В той же день в плацкарті Інтела відбувся чудовий шведський стіл, що трішки зблизив учасників.

Після п’єтниці 13 і авторської «інтелли» в потязі, субота обіцяла бути цікавою. Обіцяла і не підвела. У Воловці потяг трошки проїхав далі перону і тому з нашого першого вагону доводилось виходити показуючи деякі дива еквілібристики. Але ми впорались. Далі Руфа дуже чітко організувала час на магазини, туалети і т.д. І ще до 10 ранку ми вийшли на маршрут.

Прекрасні гори, прекрасна погода, прекрасні важкі рюкзаки ( на першому привалі більшість поважили свої, благо Льоша взяв з собою кантер, і виявилось, що в декого вага рюкзака досягає 30 кг…хм…ой…) і прекрасні ми під ними.

Наш шлях лежить з Воловця на г. Плай, потім на г. Великий Верх, звідти плануємо спуститись на верхні галявини над водоспадом Шипіт і там заночувати.

До обіду було три переходи, усі вгору по грунтовій дорозі, по якій пару раз хтось проїжджав, а ще пару раз ми бачили грибників з похмурими обличчями, які казали, що грибів немає… а повні кошики то так… «хіба то гриби?»

На другому привалі всі (ну майже всі…), в кого не було посохів, вирізали їх собі, або попросили, щоб їм хтось вирізав.

Тож група була в повній готовності підкорювати все, що можна і не можна. І першим ми підкорили обід – всі оті сири, ковбаси, цукерочки, і залишки «Інтелли». Обід був у мальовничому місці, нарешті ми зійшли з дороги на стежку. Перед обідом набрали води в джерелі, що знаходиться над дорогою на 100 метрів далі, ніж початок підйому з дороги на хребет.

Місце обіду N48,67665124° E23,20554460°

Після обіду нас чекали вітряні (дуууууууже вітряні) схили Карпат і непростий підйом.

Гору Плай з метеостанцією на її вершині ми обійшли траверсною стежкою. Її всі пройшли спокійно, хтось насолоджуючись гарними краєвидами, а хтось (я в тому числі) землею під ногами, куди весь час був направлений погляд. Але саме на цій вершині група розділилась на дві частини. Новостворена група мала такий склад: Максим, Руслан, Сергій, Кирило, Ігор, Софія.

Максим виявився неготовим до швидкого темпу, через це ми вирішили іти повільно, підлаштовуючись під нього. Руслан дуже допомагав йому фізично та морально: завжди підтримував словами, показував різні дихальні практики, які справді були корисні для молодого туриста. До нашої групи замикаючих додалося ще декілька осіб: Руфа, Олександра та Валентин.

Найвища точка першого дня – гора Великий Верх. Учасникам вона далась не так легко, бо до висоти 1598 ще додайте неймовірний вітер, який значно ускладнював задачу. Але з паузами, з міні-зупинками, не поспішаючи, ми на нього таки залізли!

Тут стало зрозуміло, що групі важко йти у темпі найслабшого учасника, та й учаснику якось не дуже комфортно, тож Руфа дуже мудро розділила нас на дві групи і перша в більш швидкому темпі під керівництвом Інтела пішла до ночівлі на водоспаді «Шипіт» (місце сили, шабашу, і як потім виявилось дощу…), а другу більш спокійно і повільно повела далі Руфа.

Перехід по хребту був чудовий, а от спуск до ночівлі просто жах… Терпіти не можу спуски і, як виявилось, не я одна..

Друга група прийшла вже затемно і постало питання як рухатись далі…

На вечерю була авторська манна каша від Ігоря, Віті і Ані (добавку просили по три рази, благо вона була). Це була дуже смачна манна каша, яка занурювала в безтурботне дитинство, відпускаючи всі проблеми сьогодення. Іншу частину вечора ми обговорювали керівництво Руфи та співали символічні пісні.

Закінчився цей день вечором знайомств біля багаття.

Завтра обіцяють цілий день дощ, але ми налаштовані йти.. Поки налаштовані))

Місце нічлігу: N48,64795781° E23,25612202°

День. 2. Неділя. ( 15.10.2023)

Суцільний ДОЩЩЩЩ….

Керівник – Саша Надточій

Днювання.

Доооощщщ.. Підйом о 7.00. Чергові героїчно встали в 6 і зварили смачнезний банош (я б таким людям памятники ставила, чес слово). Ми поки ще налаштовані йти, хтось налаштований супер рішуче – Лєра одразу побігла збирати рюкзак і в 8:30 вже готова була виходити.. і навіть вийшла і дійшла до багаття з зібраним рюкзаком. А біля багаття її чекав сюрприз, як на мене приємний Але пооотім. Вирішили, що ну його в такий … Мудрі керівники вирішили, що в таку погоду ніхто нікуди не ходить, а сидить чаї ганяє, пісень співає, ну максимум за грибами в ліс збігає.

Тож так ми і зробили – посиділи, поспівали, сходили на водоспад.

Назбирали грибів (частину назбирала група, що ходила на водоспад, а частину – невгамовний еколог – Вєня). Почистили гриби (консультуючись за кожен з Інтелом – чи можна його чи можна, але лише один раз і тому не варто?), посмажили (тут вже памятник Альонці).

Потім ще поспівали. Потім Кирил нам з Анею провів екскурсію по місцях біля водоспаду Шипіт де проводиться щорічно фестиваль, а деякі люди живуть по кілька місяців. Знайшли прекрасну автентичну кав’ярню, на жаль не працюючу, але поспілкувались з місцевим чи то власником кав’ярні чи то баристою-сторожем… А інша групка пройшлась по іншим Шипітським галявинам до підйомників і назад звідки відкривалась дощова панорама на Пилипець.

Ввечері було якось дуже холодно і мокро, тож сиділи грілись один об одного і співали пісні. Ніч прогнозували холодну, але видалась досить теплою, хоч і холоднішою ніж минула.

День 3. Понеділок ( 16.10.2023)
Дощу немає, ура.

Керівник – Слава Іродова

8.15-16.25. ЧХЧ – 3.52. Пройдено 9,2 км.

Підйом в 6:30, сніданок о 7:00, вихід мав бути о 8:00, але… Пакували Вєнічку всім табором! Попереду у нас спуск у с. Пилипець, і далі під’їжджаємо на бусіку, щоб наздогнати незаплановану дньовку, і вперед в гори)) У Пилипці від нас відвалився Макс, маршрут виявився надто складним для нього, але сказав, що буде нас в Колочаві чекати, а поки походить по околицях.

Вся група збирає Вєню.

Бусом під’їхали від Пилипця до с. Тюшка, звідки вже пішки піднялись до перевалу Присліп. Загалом досить легкий підйом, та й сам день. Неймовірні краєвиди і чудова погода, немає вітру, сонячно, тепло, фотографи дістали .свої апарати і почали активно фотографувати, довелось їх підганяти(палкою).

Село Тюшка

Обід був неподалік від перевалу Присліп, далеченько від джерела, тож по воду було бігати неблизько. Поки чекали на воду і на чай, навіть зам-м-мерз-з-зли.

Місце обіду N48,53818463° E23,37403569°

Після обіду йшли весь час по хребту, стали на ночівлю рано і на дууууже крутому для краєвидів місці, на початку полонини Кук.

Всього чотири переходи і 10 кілометрів, тож змучитись ми особливо не встигли, і тому довго і затишно сиділи біля багаття, співали пісні, Руслан проводив заняття по фотографії.

Було дуже душевно і па домашнєму.

Джерело знаходилось відносно недалечко від табору і йдучи до нього по суті проходиш чудовий оглядовий майданчик (вся дорога до джерела є цим майданчиком), напевно тому по воду ходили рази 4 і всією компанією.

Завтра має бути важкий день і по прогнозу сьогодні найхолодніша ніч.. Але…

Місце нічлігу N48,50483559° E23,39413080°

День 4. Вівторок (17.10.2023)

Зранку морозець, хмарно, без вітру

Керівник – Владислав Синицин

8.20-17.40. ЧХЧ – 7.11. Пройдено 22 км.

Ну, це був найдовший день, тобто день звичайний, але враховуючи пройдені 22 км, він здавався ну дуже довгим. Коли зранку ми виповзали з наметів, був чи то ранок, чи то ще ніч – навколо темно й морозно. Сніданок ранній о сьомій, щоб вирушити о восьмій. І у команди – Альони, Іри, Руслана й Ігоря все було неймовірно точно, навіть трохи раніше запланованого. Багаття, теплий чай і макарони налаштували на гарний лад й допомогли усвідомити, що це все ж таки ранок. А під гучні оклики Влада (сьогодні групою керує він) о 8:20 вирушили з табору. Чому не о восьмій, як планували? Знов спишемо на Вєню, що поробиш.

Одразу пішли підкорювати гору Кук (1361 м). Влад вирішив прям сходу покращити нашу фізичну форму і замість траверсу обрав підйом. Але краєвиди на горі були варті зусиль: гори, огурнуті в хмари, ранкове сонце на схилах, паморозь на червоній брусниці – за такими враженями і повзеш вгору…

В такі моменти приходить розуміння, що ти здатен на все: ніякі незгоди нездатні зломити тебе, тобі доступно все в цьому світі. Гора Кук, Боржава, 1361м

Влад серйозно за нас взявся і до обіду ми зробили чотири переходи, пару з яких тривали більше години. Гукай, не гукай, а йти треба, бо Влад попереду і не почує, і він знає, що пройти треба багато.

Цього дня Вєня разом із своїми добровільними помічниками назбирав на полонині, мабуть, один з найбільших за похід “врожаїв” пластикового непотребу. Мішок був такий великий, що він його ледь тягнув, а на обіді влаштував його спалювання.

Обід був як ніколи очікуваним і приємним. Пригощали нас Аня, Ігор і Вітя, і навіть сало подавали. І чай був ну дуже смачний з лемонграсом, здається.

А ще на обіді частина групи почала оголювати коліна, щоб порівняти в кого гарніше.. Точніше намазати їх, бо таки почали боліти

Місце обіду N 48.43153° E 23.49746°

У другій половині дня нам необхідно спуститися з хребта в долину р.Ріки, до села Вучкове. Тут є декілька варіантів спуску, і всі неочевидні, без чіткої стежки.

Ми були задоволені і навіть трохи розслабилися, бо пробігли вже велику частину шляху. Насправді, ми просто не знали, що на нас чекає далі. Після одного приємного привалу, до якого ми за спортивною звичкою майже добігли, Інтел з Льошею і Владом почали загадково перешіптуватися, роздивляючись карту. Ігор з Віктором рушили в інший бік. Вони пішли маркованою стежкою, але не врахували двох речей: маркована стежка йшла вліво, плавно виводячи до долини на пару кілометрів нижче місця запланованої ночівлі, і тому виникла спокуса піти “наліво” в буквальному сенсі слова, щоб ці пару зайвих км зрізати. І вони таки зрізали на одній з проміжних вершин. Друга неврахована деталь – те що якась невеличка частина групи торік вже так робила і цей шлях їй не сподобався. Але ж вони про це спочатку не подумали. Тому отримали свою належну порцію пригод. Основний висновок – оптимальний шлях, хоча й трохи довший, йде маркованою зеленим маркером стежкою. Ігор і Вітя пішли прямо, а інші звернули наліво. Ввечері з’ясувалося, що їхнє прямо було не краще нашого ліво, а ліво в нас було – вогонь.

Звичайно, розділення групи – це нештатна ситуація, і її варто уникати, особливо на складних ділянках маршруту і в умовах нестабільного телефонного зв’язку (як це було у нашому випадку). Втім, з основною частиною групи був керівник, а частина, що відділилася, складалась з двох дуже досвідчених і добре підготовлених туристів, про яких можна було не турбуватися. Зрештою, обидві групи спустилися з хребта майже одночасно, обидві неоптимальним шляхом з пригодами, обидві залишились задоволеними.

В цій частині всі повинні були проявити логіку, баланс та пошук рівноваги між собою та цим загадковим місцем.

Цей шлях був найскладнішим за весь похід, бо спочатку там не було протоптаної стежки, були лози, малина і різні рослини; а потім ми мали крутий спуск вниз. Багато людей послизались на мокрій багнюці, вставали та йшли далі.

Ну і родзинкою цього дня були останні 5 км по струмку зі слизькими каменями й поваленими колодами. Дуже гарно, казковий зелений мох, звук струмка, але і важко, бо за спиною рюкзак, пересічена місцевість і накопичена за день втома. Чудова можливість дійсно випробувати себе. По стежці може кожен йти, а от по струмку…словом одна з улюблених частин маршруту.

Тож втрати на спуску – натерті ноги Соні (крокси вона таки потім перевзула), моє око і Юліна щиколотка.

Врешті всі зійшлися на місці ночівлі при дорозі на кілометр вище лісництва в с. Вучкове, де нас цього разу приймати відмовилися під приводом того, що начальство змінилося (чи лісництво взяли в оренду?), його немає і без нього нас пустити не можуть. Місце було чудовим з альтанкою для вечері, дитячими гірками і гойдалками, і єдине що трохи заважало – рух машин по розташованій в 30 м поруч дорозі.

Санька вирішила, що вона не лише медик в групі, а ще й взяла на себе місію санітара лісу, вони з Сергієм завалили стару смереку і таки дотягли до вогнища. Це було феєрично. Але туристам змореним за денний перехід це вже ніяк не заважало, особливо після дуже смачної і ситної, але дещо незвичної (сочевиця з булгуром) вечері, приготованої Руфою, Льошою і Сашею. Було ну дуже смачно (окремо вдячність від вегетаріанців)). І в колі, по традиції, ми обговорювали керівництво Влада й ділилися враженнями за цей важкий день.

Це напевно була таки найхолодніша наша ночівля (можливо тому що біля води). Звечора, на наметі був іній. А ще всю ніч їздили під вухом машини, так як наш намет був одразу біля дороги і кожен раз коли наближалась чергова фура мені здавалось, що це порив ураганного вітру і що мене зараз просто знесе, як Еллі в якусь країну Оз. Загалом виспались круто, а зранку навіть потеплішало.

Місце нічлігу N 48.44145° E 23.55906°біля дороги, повно місця, є альтанка

День 5. Середа (18.10.2023)

Похмуро зранку – чудово сонячно далі

Керівник – Валерія Солунська

8.40-17. ЧХЧ – 5.53. Пройдено 16,5 км.

Сьогодні і веде і чергує Лєра. Тому Лєра переживає. Вона ввечері нам розкаже, як сильно переживала і як майже не спала. Але це буде ввечері, а поки збираємось, пакуємось, виходимо.

Проходимо повз Вучківське лісництво і по підвісному мосту переходимо через р.Ріка. Сьогодні маємо перейти через хребет, що розділяє р.Ріку і р.Тереблю, через напівзакинутий присілок Косів Верх, і спуститися в Колочаву, де у нас заплановане днювання.

До першого привалу ми йшли годину, щоб зробити паузу перед підйомом. На той момент в нас почала зароджуватись «група здоров’я», яка складалась з людей, які йшли повільніше по якимось причинам. Вона включала в себе спочатку: Софію та Юлю, а потім і Славу.

Група здоров’я йшла попереду і ніхто не міг їх обганяти. Так було до кінця походу. (Ну майже, врешті вони стали такими здоровими, що їх вже було важко наздогнати.) Ми піднімались на Косів Верх, звідки тримали шлях до населеного пункту Колочава, де планувалася наступна ночівля. Для деяких учасників цей підйом виявився не із самих легких, але все ж таки вони його подолали.

Далі затяжний підйом, але як на мене теж дуже комфортний, досить короткі переходи, дуже мальовничий ліс і о “ура” – гриби. При тому не аби які, а білі. Я сама 2 штуки знайшла. Тож наш еколог походу – електровіник Вєнік тепер носиться не з мішком пляшок, а з мішком грибів, куди ми йому час від часу щось підкидаємо.

Грибів назбирали прям багато: були й білі, й підберезники, й підосичники. Це було дуже доречно, бо на вечерю наша група чергових (Ксенія, Юля, Вова) якраз запланувала грибну юшку.

Якось, на черговому підйомі задзвеніли дзвоники…Спочатку були думки «вже доходилась, що вже дзвіночки видніються», але забравшись трішки вище, перед нами відкрилася чарівна картина: козенята та вівці, які паслись собі за парканом. Вони підбігали до нас, дозволяючи їх погладити.

А ще перед обідом нам зустрілись дві яблуньки, які ми завзято обтрусили і об’їли. Яблука благополучно падали в наші пакети. З повними кишенями плодів група продовжила свій шлях

---

На обід чергують Інтел, Слава і Саша. Слава побалувала нас чудовою сумішшю “Карлсон”, особисто я добавку брала рази 3. Були дискусії з приводу галявини, на якій ми зупинимось: на ближній чи дальній, але втома учасників перемогла та їх благання покорили серце Валерії.

Місце обіду N 48.43083° E 23.64789°

краще обідати трохи далі (більше місця і сонця) N 48.42981° E 23.65079°воду принесли, в кулуарах не шукали

Погода неймовірна. Йдемо у футболках-кофтах і вітровках. Перед спуском чудовий привал з просто казковим краєвидом на Колочаву і гори. А далі.. А далі те, що я не люблю. Затяжний, скучний, нудний спуск… На спусках в мене часто виникає одне й те ж запитання – «Чого я сюди пішла?» і ще одне «Коли ж ти нарешті скінчишся».. спуск по лісовій дорозі. Ми пройшли її швидко, оперативно та майже без падання.

Спустились в Колочаву і одразу першим ділом пішли в магазин – чергові скуповуватись на вечерю, всі інші просто скуповуватись хоч чимось, бо скучили за цим процесом.

Першу годину всі розселялись та раділи м’якому ліжку. Також до нас приєднався Максим, якому всі страшенно зраділи. Потім чергові (Юля, Ксюша та Вова) приготували неймовірно смачний грибний суп, смак якого словами передати важко… По традиції, цього разу за великим столом пішло обговорення моделі керівництва Валерії, її плюси та мінуси. Подякувавши один одному до нас приєднався вже, можна сказати, член групи – гітара.

Місце нічлігу N 48.42373° E 23.70563°

День 6. Четвер (19.10.2023)

хмарно, без вітру

вільна програма, музеї, прогулянки, кафе, сауна

Ну що ж, сьогодні ми в Колочаві, ночівля в садибі і вловлюєш себе на незвичних відчуттям доторку до цивілізації. Спимо в чудових теплих ліжках. Сьогодні Аня їде зранку, бо їй на роботу. Всі, інші залишаються і насолоджуються відпочинком. Пізній сніданок на 9:00, щоб гарно виспатися. Й смачна вівсянка від Соні, Кирила й Вєні була дуже доречною.

Далі була вільна програма в селі.

Велика частина групи вирушила в музей під відкритим небом “Старе село”. Тут дійсно є на що подивитися: старі хати, предмети побуту, вишиті рушники, книги – відтворене в мініатюрі життя цього регіону за останні 300 років. Ми багато дізналися про бойків, їхні традиції та життя. Ще й відвідали музей УПА і подивилися на вузькоколійку.

У нас був трохи флегматичний екскурсовод, але, здається, саме завдяки такій монотонній розповіді нам вдалося по-справжньому відчути атмосферу школи тих часів, де викладали священики старослов’янською мовою і діти вчилися по релігійним книгам. От якраз і атмосферне фото зі школи.

Після музею ще частина групи вирушила до дерев’яної Церкви Святого Духу 1795 року. Церква вражає – побудована без єдиного цвяха і є пам’яткою давньої сакральної архітектури. Зараз не діє, але місцевий вчитель і він же екскурсовод зібрав унікальну колекції предметів церковного вжитку й побуту мешканців Колочави. Тут є старовинний дерев’яний хрест (якому 200 років), рукописні церковні книги, віком понад 300 років. А ще можна поміряти традиційні костюми бойків й багато дізнатися про звичаї. Хто був – отримав багато вражень і натхнення.

Ну а ввечері така довгоочікувана сауна й чан під відкритим небом. Можливість попартися, розслабитися й поспілкуватися.

Чергові побалували картоплею в мундирах, домашньою ковбасою, оселедцем – було затишно й смачно і навіть приємно під дощем, адже ми були під дахом, а він – ні.

А потім розмови, гітара… краса, та й годі. Ну і пакування рюкзаків, адже завтра за планом 18 км з набором висоти 1300м, а за прогнозом – дощ. Але ми гарно відпочили, а отже готові до пригод і складнощів.

День 7. П’ятниця (20.10.2023)

Зранку дощ, сильний вітер з дощем, в другій половині дня вітер стихав.

Керівник – Сашко Надточій

8.17-17.47. ЧХЧ – 6.53. Пройдено 19.6 км.

З Колочави маємо піднятись на хребет Красна, перейти через вершии 1512м, Ружа 1568 м, Гропа 1495 м, і заночувати на лісистій сідловині між вершинами Гропа і Климова.

Нас знову поменшало, ще звечора, після останнього спуску до Колочави, вирішив поберегти свої коліна Руслан, який тепер вже разом з Максом лишається в гостинній оселі біля річки, де ми провели дві ночі під дахом.

Ми вже звечора знали, що буде дощ, і ми вже морально готувались йти в нього. Стартували вранці, як завжди, з запізненням 15 хвилин, але сніданок о 7:00 (ароматна гречка з тушонкою, приготована Ігорем та Вітьою) була із задоволенням з’їдена. О 8:15 ми вийшли в дощ.

Коли виходиш в непогоду, то часто в голові з’являються думки, і хто це все видумав, похід має приносити задоволення, як наприклад позавчорашній день: сонечко, травичка, блакитне небо, брусниця та чудовий настрій. А тут натомість дощ, волога якого доволі швидко проникає всередину ще зранку зовсім сухих черевиків, піднімається вгору до критичного рівня по холошах штанів і просочуватися в тому ж напрямку по спині через якусь щілину в дощовику. Але ми йдемо, потроху розігріваємося і перестаємо (ну майже) звертати на дощ увагу. З нами йде Макс, який вирішив “трохи” пройтися порожняком і дійшов аж до місця обіду.

Вів нас Саша. Взагалі на нього попадали обидва наші дощові дні. Дехто жартував, що дощ іде, бо Саша керівник. Повинен був вести Руслан, але він вирішив залишитись в Колочаві. Макс пішов нас проводжати. Без дощовика. Без шапки))) і капюшона. Макс майже біг. Час від часу пробігаючи повз когось з учасників він пропонував забрати рюкзак, але кожен вже так зріднився зі своїм наплічником, майже вріс в нього, що Макс змушений був бігти далі вперед.

Якийсь час піднімаємося стежкою, що йде лісом, але згодом вона виходить на гребінь, через який вітром несе туман. Згодом туман перестає бути суцільним і з’являються неймовірні краєвиди різнокольорових схилів, що куряться димкою, яку несе через хребет під нами. Рухаємося далі, дерев стає все менше, а боковий вітер з дощем все більш безжалісним. Нарешті виходимо на майданчик біля ретрансляційної вежі, ворота незачинені, всередині стоїть вантажівка, але людей не видно. Знаходимо якісь цегляні сараї, в яких певно раніше стояли дизеля для аварійного живлення, а може й ще якесь обладнання, а зараз один з них майже пустий, і туди влізає майже півгрупи, решта туляться в такому ж приміщенні з якимось залізяччям поруч.

Оскільки було вже близько 11 години, а попереду не спостерігалося жодної сонячної галявини, щоб на ній зручно розкластися, вирішуємо влаштувати ранній обід. Порівняно з тим що назовні, тут лише трохи дме, і забризкує крізь щілини, і в цілому дуже затишно, особливо коли тебе оточують з усіх боків, і міцно стискають, щоб зігріти.

Місце обіду N 48.39661° E 23.73570°

Як грім серед не дуже ясного неба пролунало Вєніне – «Я напевно далі не піду…», від кого від кого, а від нього такого ніхто не очікував, бо він весь час стрибав акі гірський козлик – то за грибами, то за пляшками, то просто стрибав… Пізніше виявилось, що в нього намокли всі речі і спальник (до речі великою помилкою було те, що Вєня забув взяти гермомішок для спального мішка, і нікого про це не повідомив), тож рішення не йти далі було досить правильним. Зате Соня, яка спершу теж думала залишатись в Колочаві, так як сильно натерла ноги – мужньо вирішила йти далі. Пила знеболювальне, але йшла. Героїчно-позитивна дівчинка.

Після обіду Вєня визнає, що ноги його більше не витримують таких знущань, і повертає з Максом назад в Колочаву, де їх ніяк не може дочекатися Руслан, якому здавалося, що вони мали б повернутися ще до обіду. Далі починається окрема історія про їхнє спільне існування і добирання до потяга, яке виявилося не таким вже й простим, бо автобус ходить не кожного дня, грошей ні в кого особливо немає… Але про це можливо вже розповість хтось із них.

Ми ж рушаємо далі вгору. Дощ майже вщух, але вітер збиває з ніг, зриває дощовики, примушує зупинятись та йти нахилившись в бік вітру. За один перехід піднімаємося на найближчу вершину (1512 м), дощу практично немає і настрій стає такий, що хочеться вже кудись летіти. Тут знову заважає рюкзак, але може це й на краще )

Трохи відпочиваємо на вершині і йдемо далі, насолоджуючись спочатку туманом, а потім вже, коли туман остаточно зникає, то й повноцінними краєвидами золотої осені.

Буйний вітер турботливо сушив наш мокрий одяг, замітавши сліди його сліз. З декількох людей здуло рейнкавери, що дало змогу організувати невелику групову пробіжку та змагання: хто ж перший його зловить. Весь час ми йшли по Хребту Полонина Красна, проходячи Сигланську вершину (1564) – Ружу (1568)

До цього дня вже у двох учасників походу розклеїлось взуття (у Вови воно розклеїлось ще в перший день, він його майстерно якось прив’язував до ноги і далі йшов). На обіді виявилось, що в Льоші теж один черевик загубив підошву, тож довелось прив’язувати. У Саші напередодні відпав каблук, який також вдалося поремонтувати шурупами.

Потроху виганяємо на ходу з себе залишки ранкової сирості і через кілька переходів дістаємося до місця нічлігу. А далі за звичайною традицією: дрова, багаття, вода, смачна вечеря, пісні під гітару… Ми проводжали минувший день, наспівуючи йому колискову, з надією, що зранку сонячне проміння буде наспівувати її нам.

Місце нічлігу N 48.33277° E 23.82959°

День 8. Субота (21.10.2023)

Хмарно, без вітру, під вечір тепліє

Керівник – Володимир Набок

8.17-16.45. ЧХЧ – 5.36. Пройдено 17.2 км.

Ранок почався з чудового сніданку і неочікуваного десерту – «глазуровані сирочки». Це в місті вони просто «сирочки», а в поході – в поході це справжня магія)) і цю магію нам організували Саша, Слава і Інтел.

Сьогоднішній план – перейти вершини Климова (1492), Ружа (1373), Мала Климова (1361), Угорська (1294) і спуститись до річки Красношурка, що впадає в р. Тересва в селі Красна.

Хвилина з хвилиною вчорашнього дня, ми вийшли о 8:17. Здається, це була перспективна тактика. Найбільша складність нашого маршруту – гора Климова (1492), яка була на самому початку. Масивна велич гори так і манила дослідити її стежку.

гора Климова, 1492м, хребет Красна.

А далі почався чи не найспокійніший день нашого походу. Все було якось так просто-легко-тепло-невимушено.

Ми просто йшли. Соня просто ще й в калюжах купалась (не вся – лише ноги). Спочатку ми не розуміли навіщо, але потім вона пояснила, що в минулий дощовий день виявила, що коли ноги мокрі, то мозолі-натертості майже не болять, тож ми спокійно йшли від привалу до привалу, а Соня від калюжі до калюжі.

Із цікавинок були сліди ведмежатка на дорозі (причому свіжі сліди), і обід в цікавому місці – біля будиночку (він був відкритий, там навіть дрова і вода були, правда чай з цієї води не всі захотіли пити, тож довелось бігти за водою кудись далеко. В це далеко бігали Кирило і Льоша). На даху будиночка теж був справжній-плюшевий ведмідь (насправді то була панда).

Місце обіду N 48.28834° E 23.90128°біля хатки з пандою на даху, вода на південь в кулуарі, витік уточнив на ОSM

Обід вже майже за традицією був ранній, бо місце видалось дуже душевним і ще він був довгий)))

Дорога проходила швидко, бо всі «ввійшли» в той самий походний стан, коли ти можеш насолоджуватись своєю ходою, вагою свого рюкзака, нерівностями місцевого рельєфу та компанією, з якою ти мимоволі зблизився. Всі проблеми перетворились в такі дрібниці, які не варті навіть вашої уваги.

гора Угорська, 1294м, хребет Красна

На останньому спуску і в мене відклеїлась підошва, і зробила вона це дуже вчасно, саме тоді, коли повз мене проходив наш керівник і майстер по прив’язування черевиків до ніг – Вова. Тож він швидко все прив’язав і я пішла далі)

За три переходи, о 16:45 ми вже дістались місця, яке послужить останньою ночівлею цього походу. Насправді з цього приводу також була дилемма: перший варіант більше подобався учасникам, а інший був безпечнішим з юридичної точки зору. Вова ретельно обдумував, як буде краще, радячись з більш досвідченими людьми. В підсумку ми обрали безпечніший варіант.

Місце нічлігу N 48.24263° E 23.91109°

День 9. Неділя (22.10.2023)

Тепло +20, виходить сонце

Керівник – Соня Облогіна.

9.40-10.25 ЧХЧ – 0.45. Пройдено 3 км.

Ранок виявився на рідкість теплим. Ранніми пташками пізнього сніданку виявились Кирило з Софією, які мали честь приготувати останній спільний сніданок.

О 09:40 останній учасник покинув табір, вся інша група пішла вперед трішки раніше. Наша дорога проходила через річку Красношурка, яку вся група повинна була перейти вбрід.

Тож під чуйним керівництвом Соні ми перейшли річку і це розбудило краще будь-якої ранкової кави (хоч було неглибоко і не страшно і майже не холодно, але все одно свіжо)

Ми витратили рівно 45 хвилин, поки дійшли до села Красна. В нас залишалось ще 35хв до замовленого заздалегідь автобуса, що мав нас відвезти в Тячів, то багато хто почав переодягатись, приводити волосся в порядок, а хтось просто сів на піддон та промовляв який він молодець.

Водій, який нас віз, домовився зі знайомими і ми заїхали купити ( хто хотів) бринзу і вурду.

Приїхавши в Тячів на вокзал, залишили речі на Альонку і Інтела, а самі пішли їсти (а для чого ж ще в походи ходять?) .

Після трапези група розділилась: частина пішла в магазин поповнювати свої запаси, інша – гуляла, досліджуючи новеньку територію та звикаючи до цивілізації, а хтось, маючи велике бажання відпочити, – повернувся на вокзал, в очікуванні потяга, який повезе всіх в наше буденне життя.

Паралельно до нас під’єднались учасники, які зійшли раніше: Максим, Руслан та Веня.

Потяг Тячів-Київ 031 відправлявся о 16:34. За 15 хвилин до виходу ми зробили спільне фото, яке значило набагато більше, ніж останній звітній знімок.

Все…

Рюкзаки.

Потяг.

Дорога на Київ…

В потязі почалась все та ж рутина: скласти речі, розкласти речі, неначе повернулись в перший день, тільки тепер всі такі знайомі. Далі ми пообідали і зібрались в одному плацкарті, де одразу приступили до обговорення нашого походу. Було багато побажань, порад та в цілому згадування деяких моментів.

Похід закінчено, з нетерпінням чекаємо наступного походу!

Всього за похід пройдено 102,1 км (з врахуванням гірського коефіцієнту 1,2 – 122,52 км).

Чистий ходовий час – 35 годин 02 хвилини (42 переходи)