Ви можете переглянути цей звіт також в форматах:

Звіт про пішохідний похід 2 к.с.Карпатами

Славсько – Стара-Гута (Львівська/Івано-Франківська область)

1.Загальна інформація

1.1 Маршрут: 146 км (з коефіцієнтом), старт с.Славсько, Львівська обл. – фініш с.Стара-Гута, Івано-Франківська область.

1.2. Дати початку та закінчення маршруту: 12 жовтня – 20 жовтня 2024 року

1.3. Час проходження маршруту: 8 ходових днів, 1 півдньовка

1.4. Логістика:

• Півд.залізничний вокзал, потяг 081 “Київ-Славсько”, 11.10 18:35-07:01, плацкарт

• трансфер від т.фінішу с. Стара-Гута вокзал м.Ів-Фр, 1,5 години, 60 км, потяг 043, Івано-Франківськ-Київ, 20.10, 20:04-09:03, плацкарт

1.5. Учасники походу: 11 осіб – на старті, 8 завершили маршрут.

№	Учасники походу	Посада
1	Гищак Альона	керівник походу,  логіст
2	Степаненко Олександра	медик
3	Андрєєв Ігор	штурман
4	Мазко Лев	костровий
5	Ялосоветський Сергій	зав.спорядження
6	Горошко Ілона	фінансист
7	Шевченко Віктор
8	Куриленко Кирило	ремонтник
9	Жванко Світлана	літописець
10	Павлов Олександр
11	Незнаєва Юлія	зав.госп

1.6. Спорядження: 2 казана 8л+9 л, тент, аптечка, ремнабір, 2 пилки, 1 сокира, 6 інтегралів та 1 черпак.

1.7. Витрати на особу:

квитки на потяг: 538 грн

трансфер Стара-Гута- вокзал Ів-Фр: 400 грн.

харчування: 133 грн/день

Всього на особу – 2 131 грн

1.8. Харчування: 25 прийомів їжі, загальна вага 47 кг

1.9 Погода: В цілому по маршруту сонце та ясна погода. У вівторок дощ, сніг. Вранці заморозки. З четверга сонце та температура вдень +10+15 градусів.

2. Схема проходження маршруту

Старт: с.Славсько, Львівська область

Фініш: с.Стара-Гута, Івано-Франківська область

3. Вступ

Традиційно керівник турклубу ” Університет” кожного року, в жовтні місяці, проводить похід “Золота осінь” для новачків, які прийшли в клуб на початку вересня. У зв’язку з тим, що набір міг бути великим і всім бажаючим могло не вистачити місця в групі, була створена група зі старічків, які вже давно ходять в гори. Після побудови маршруту стало зрозуміло, що по всім вимогам ми йдемо в двійку, так і випустилися на маршрут. Мало хто проходив цей маршрут повністю з учасників, тож кожному було цікаво які ж там Карпати.

4. Похід

Інформація нижче від авторів позначено кольорами:

чорний – Світлана Жванко

синій – Альона Гищак

Це був цибулевий похід. Хоча б тому, що цибулі наша завгосп Юля купила в півтора рази більше, ніж треба.

Ще важливий момент – страх зустріти ведмедя. На жаль, не безпідставний.

І, звичайно ж, класична ТКУ-шна “золота осінь”, в яку я так мріяла потрапити, і яка вітала нас класикою зовсім іншого сезону.

Не перемикайтесь.

День 0.

11.10. Вокзал Київ-Славсько

Квитки на потяг купували заздалегідь, за 20 днів до відправлення. Домовилися зустрітися біля табло Південного вокзалу (менше людей) за годину до відправлення потягу. Після оголошення колії вже всі підтягувалися до вагону і там розміщували речі. Смакували шикарний домашній кекс від Віктора та обговорювали похід.

День 1.

12.10. Субота. Вокзал Славсько. Старт

Відлік почався 12 жовтня в ранішніх сутінках на вокзалі в Славському. Нас чекали 19 кілометрів і 600 метрів набору, тож сніданок і всі збори були завершені ще в поїзді. А ми побігли.

Перші три км крізь село і вгору – привал.

Догризли, що там було недоїдене, зважили свою ношу. В мене найменше. Ранок прохолодний настільки, що народ, змокрілий під рюкзаками, витягав пуховки, клацав зубами і тулився одне до одного.

Ближче до полудня піднялись на Високий Верх, до вершини підйомника

і колиби, де наші хлопці вирішили замовити собі перший обід, не відмовляючись від другого, а дівчата пригостилися глінтвейном на великій гойдалці. Пронизливий вітер.

Туристи, що піднялися канаткою, їздили верхи, але більше – на відкритих машинках – багі, якими були розкатані всі дороги по хребту. Вони дивилися на нас, під рюкзаками, так, що Лев запропонував на них так само витріщатися.

Зате з висоти хребта ми нарешті могли милуватися золотом Карпатської осені (якщо встигали і не збавляли при цьому темп).

Другий (для декого) обід розморив нас сонечком, але збадьорив цибулею. Вона куплялася як майже лагідна, а по факту виявилась геть не такою. І було в нас її багато.

Сашко несподівано для всіх витяг м’яча і стало ясно, чим будуть зайняті відтепер вільні хвилини походу.

Ще цього дня хлопці вирішили вразити нас своїм взуттям – дороги дозволяли. Кирило йшов у кроксах, а Сергій – у резинових капцях, де кожен палець одягається окремо.

Коли, врешті, вичерпався відведений на цей день кілометраж, і група спинилася на ночівлю, поряд все ще стояли туристи з “багами” (хоча всі ми не без недоліків).

Російськомовна пані з Києва підійшла до нас розпитувати, чи справді ми оце будемо всі дні йти пішки. Та коли почула, що дехто так відпочиває від малих дітей, виявила палке розуміння.

Нарешті вечеря, традиційні пісні Ігоря під гітару коло вогню, але що це шарудить за наметами? Вгодована і нелякана лисиця. Шугонули раз – підійшла з іншого боку. І так кілька разів. Складалося враження, що голодною від нас вона йти не збирається.

Графік руху тут та нижче згідно навігатора, без урахування коефіцієнту.

Графік руху:

7:19 – 8:06 47 хв 3,3 км

8:27 – 9:05 38 хв 2,4 км

9:22 – 10:27 65 хв 3,4 км

Високий верх кафе

11:24 – 11:48 24 хв 1,8 км

Обід

13:30 – 14:01 30 хв 2,0 км

14:16 – 14:53 38 хв 2,8 км

15:13 – 16:12 60 хв 4,1 км

4 год 56 хв 19,5 км

День 2.

13.10. Неділя. Торунський перевал. Півдньовка

Ранок показав, що нашій гості таки пощастило. Всі продукти були заховані,але Саша забула сумку зі своєю карманкою та сухарями в тамбурі. Лисиця випатрала її всю.

Жартували, що треба було, виявляється, не ведмедів боятися.

Лев успішно доводив усім, що збирається максимально швидко, тому його не потрібно будити в шостій. Такій спритності можна позаздрити. Але вставали ми все одно рано і виходили близько восьмої.

“До Торунського перевалу кілометра три”, – почули перед виходом і рушили. Через два переходи знову прозвучало: “3 км до перевалу.” Посміялися. На третіх трьох кілометрах стало цікаво, що ж це за місце таке, той перевал?

Дорогою зустрічали грибників. Одні навіть гукнули: “Не йдіть туди, турки, там ведмеді.”

Тепер ліричний відступ. Перед походом Альонка скинула в чат інфу про те, як ведмідь на днях напав на грибника в Карпатах. В поїзді вона ж роздала всім мармеладних ведмедиків на паличці. Сказала, що з’ївши їх, ми вбережемо себе від зустрічі з реальними. Мій ведмедик лишився в кишені. Доїсти його мені допомогли вже на

перевалі. Але було пізно.

Закарпатські “ведмеді” забрали двох наших хлопців. Сашка і Сергія. Методом бусифікації.

Я не хочу описувати багатогодинні баталії, розмови з адвокатом, всі можливі порушення (при наявних документах), хоча Альона воювала за учасників до останнього. Повірте на слово: це було якесь жахіття.

Ми стали вище, над озером, на обід та вже й на ніч. Тоді цибуля просто страшенно пекла всім очі.

Пригнічені повернулися Юля з Альоною. Вони їздили з хлопцями, але нічим не могли їм допомогти.

Графік руху:

7:59 – 8:46 47 хв 3,3 км

9:02 – 9:47 33 хв 2,5 км (збирали гриби)

10:02 – 9:57 51 хв 3,4 км

2 год 5 хв 8,8 км

День 3.

14.10. Понеділок. Перезавантаження

Вранці Лев прийняв рішення вертатись до Києва, щоб мати змогу щось зробити для друзів. Ми втратили трьох учасників і не знали, чи готові продовжувати похід.

З хлопцями разом поїхало два намети, частина продуктів і тент від дощу. Не було можливості розпаковувати їхні рюкзаки. Спершу думали, що продукти докупимо в Осмолоді, але потім поділили залишки та вирішили, що вистачить. З наметами теж переформатувалися та все ж пішли далі. Тільки без точного усвідомлення, куди.

За півдня дійшли до чудової галявини з осіннім краєвидом.

Альона оголосила півдньовку імені золотої осені. І перерву на оговтання.

Дівчата зважувалися, чи мити голови, бо було якось зимно. Ігор нагадав прикмету: якщо хтось миє в поході голову, то на завтра буде сніг. Юля все ж помила.

Кирило теж захотів нагріти воду, вже після вечері, але казани були зайняті. Тож він мусив спершу повибирати з недоїденого горохового супу мисливські ковбаски, поскладати їх у тарілку, тоді звільнити і помити казан, та лише потім ставити грітись воду. “Це капець, як у вашому товаристві складно помитись.”

Графік руху:

8:38 – 9:24 40 хв 2,9 км

9:40 – 10:26 42 хв 2,5 км

10:44 – 11:41 53 хв 2,9 км(зайшли 340 м не туди під Вишк. Горганом)

11:58 – 13:29 1 год 10 хв 3,8 км (по дорозі набирали воду в джерелі)

обід

14:42 – 15:00 17 хв

3 год 41 хв 13,1 км

День 4.

15.10. Вівторок. Зустріч з зимою

На ранок намети були вкриті памороззю. Альонка прийняла героїчне рішення продовжувати похід за маршрутом “двійки”. Зараз я їй вдячна за це, а тоді сприйняла такий вибір неохоче. Загальна пригніченість тиснула.

“Кашу беремо за себе і за того хлопця!”, – каже Юля. Бо кількість їжі розрахована на 11, а не на 8 осіб. “За того, що в Хусті, чи за того, що в Ужгороді?”

Неспішно пустився дощ і вже не зупинявся. Ішли під плащами та клейонками, на привалах обіймалися і не стояли довго, щоб не мерзнути.

Обідали коло будиночка, на полонині Гича, під дощем. Просто тому що вогонь був надворі, а всередині холодно.

Пили гарячий чай і дивилися, як від нас підіймається пара.

Після обіду справдилася Ігорева прикмета – пішов сніг.

Ми йшли довго засніженим траверсом. Перегукувались час від часу, в кого вже наскрізь мокре взуття, а хто ще серед щасливчиків.

Місця для ночівлі, позначені на карті, не викликали бажання там зупинятися.

Стежка вузька, слизька та все ніяк не закінчується. Необережні кроки суворо заборонені.

Уже майже в сутінках визначилися з місцем табору. Поки його ставили, мене колотило (та не мене одну). Відпустило вже після супу. Замість звичайної лікувальної цибулі Вітя запропонував більш ефективний засіб – по кілька крапель віскі. Ми були вдячні.

Це був найважчий і найдовший ходовий день. Нам з Ілонкою та Кирилом довелось його ще продовжити, щоб принести води з джерела на наше ранішнє чергування. Метрів 400 в один бік нічним сніжним лісом.

Графік руху:

8:21 – 9:07 46 хв 2,5 км

9:18 – 10:03 39 хв 2,2 км

10:16 – 11:01 45 хв 2,4 км

11:19 – 11:58 34 хв 1,8 км

обід (колиба пол. Гича)

13:21 – 13:56 35 хв 2,0 км

14:10 – 14:44 27 хв 1,4 км

14:57 – 15:38 39 хв 1,6 км

15:47 – 17:00 1 год 12 хв 3,0 км

17:10 – 17:40 14 хв 0,7 км (пошуки місця ночівлі)

5 год 53 хв 18,1 км

День 5.

16.10. Середа. Біле Яйко. оз.Аршиця

Підйом на гору Яйко – Ілемське. В тих самих мокрих чоботах і шкарпетках, по тому ж таки снігу.

Як сказала керівник: гора нас не пустила – закрила все туманом, щоб не було видно краєвидів. З’їли шоколадку і побігли спускатися, бо страшне, як холодно.

Чим нижче, тим тепліше. На певній висоті раптово зник сніг, комусь заклало вуха, нагрілися ноги.

Ішли знову траверсом через ліс, що чергувався з вирубкою.

Ночівля на оз.Аршиця. Доволі красиве місце, але прийшли вже тоді, коли не було прямого освітлення і дещо темним було озеро, але гарно.

Графік руху:

9:19 – 9:53 32 хв 1,2 км

10:11 – 11:05 41 хв 1,6 км (зупинка для фото на вершині ЯйкоІлемське)

11:18 – 11:58 36 хв 1,9 км

12:17 – 12:31 15 хв 800 м

обід

13:50 – 14:13 21 хв 1 км

14:18 – 14:41 21 хв 1,2 км

14:56 – 15:50 52 хв 3,2 км

16:03 – 16:41 37 хв 2,1 км

4 год 21 хв 13,1 км

День 6.

17.10. Четвер. Водний день. Золотисті буки

Спускалися майже до Осмолоди. В декого вже були зафіксовані бандажами коліна. Такий довгий спуск для них – випробування.

По обіді зупинились ненадовго коло озера Лужки.

Переходили річку по камінню.

Юля щодня влаштовувала “перекличку” залишків продуктів, переймалася, що не вистачить, хоча ми іноді не все з’їдали. Нарікала на три томатні супи, які мали йти підряд (бо ж набриднуть). Вони були розкішні: бограч, солянка і харчо.

А на передпохідних зборах у керівника вона навіть зварила для всіх банош, який мав бути в поході, щоб ми дали добро: додавати в нього сушені яйця, чи ні. Бо який же банош та без яєць?

Взагалі, Юля – best завгосп ever. Уявляєте, в нас не було гречки з тушківкою (поїхала з хлопцями) – все лиш ресторанні страви!

Графік руху:

8:04 – 9:01 48 хв 2,8 км

9:11 – 9:48 37 хв 2,4 км

10:02 – 10:40 37 хв 1,8 км

10:50 – 11:29 37 хв 2,2 км

11:42 – 12:33 42 хв 2,3 км

12:43 – 13:17 21 хв 1,0 км

обід

14:35 – 15:17 41 хв 2,3 км

15:30 – 15:49 18 хв 0,9 км (зупинка на о.Лужки)

16:00 – 16:51 47 хв 3,2 км

5 год 20 хв 19,2 км

День 7.

18.10. П’ятниця. Хатинка

Ночували внизу, в теплі, таки знову в золотій осені. Здається, тієї ночі не було

інею на наметах. Але вранці все одно мерзли та витягали пуховки на привалі.

Із села до нас прийшла гарна киця. Добре, що вже не ведмеді.

Далі починався підйом на гору Ігровець. Чудовим таким, розумним серпантином, ніби хтось подбав про нас, щоб не сильно вхекувались.

По обіді прийшли до хатинки вже на ночівлю. Вода була зовсім близько, а от по дрова хлопцям довелося далеко ходити. Та ми нарешті нормально помились! На сьомий день походу! Це було нереальне задоволення.

Ввечері дозволили Ігорю співати про “запах вымытых волос”. Для тих, хто в темі.

Але вони з Віктором вирішили влаштувати вечір своїх студентських туристичних спогадів. І хоч я вже чула ці історії, вони точно більш обезбашені, ніж всі наші.

Графік руху:

8:02 – 8:55 46 хв 4,1 км

9:12 – 9:39 23 хв 1,3 км (зупинка біля джерела)

9:59 – 10:50 28 хв 1,3 км

11:00 – 11:26 26 хв 1,0 км

обід

13:12 – 13:45 27 хв 1,2 км

13:57 – 14:33 33 хв 1,8 км

3 год 10 хв 10,6 км

День 8.

19.10. Субота. Ігровець

Спали на другому поверсі будиночка. Вранці були раді не збирати мокрі намети. Після помитого волосся на Ігровці нас знову чекав сніг, та лише під ногами.

Світило сонечко і вибігли ми на гору легко та швидко.

Фотографувалися, дзвонили рідним.

Мій чоловік, згадуючи плато вершини Ігровця, назвав його марсіанським пейзажем”. Щось у цьому є.

На схилі влаштували привал на честь підмороженої і такої солодкої брусниці .

Обідали на полонині Боревка і знову бігли вниз.

Зі змішаними почуттями віталися з групою, яка явно щойно почала свій маршрут. Вони були вхоркані підйомом, нещасні, але шалено пахнули чистотою. Ми ж були смердючі та веселі. “Ви туди, а ми звідти, до побачення”.

Грибів у цьому поході було вдосталь усіх сортів – білі, польські, рижики, моховики та лисички. Того вечора теж хлопці назбирали багато, і на вечерю після томатного супу вийшов майже жюльєн із залишками сиру.

Графік руху:

8:10 – 8:45 35 хв 1,6 км

8:57 – 9:38 35 хв 1,7 км

9:51 – 10:24 29 хв 1,6 км (вершина Ігровця)

10:39 – 10:44 4 хв 0,2 км (зупинка на брусницю під вершиною)

11:05 – 11:57 51 хв 2,8 км

обід (Боревка)

13:35 – 14:13 36 хв 2,4 км

14:25 – 15:08 39 хв 2,4 км

3 год 25 хв 13,0 км

День 9.

20.10. Неділя. Дорога до фінішу

Коли вранці я сіла в наметі, на ніс упало трохи снігу. Що ж там надворі?

Останній ранок походу на прощання був просто чарівним. Заледенілими були не лише наші намети і вода в казані, набрана звечора на сніданок. Обплетеними в крижаний візерунок стали найтонші травинки та гілочки, квіти й листя. А коли над деревами

зійшло сонце і підсвітило цю зимову красу, почали клацати фотоапарати.

Того ранку ми могли довго збиратися і милуватися. Лишалося якихось 6 км до шлагбаума, куди було замовлено автобус аж на третю годину.

Ми швиденько подолали цю дистанцію з водяними перешкодами

і сіли на довгий обід з майже літнім сонечком. Розклали просушувати намети, зняли навіть обридле взуття і дозволили обличчям засмагнути.

Тут з’ясувалося, що на цій галявині з чудовою зеленою травичкою ми – непрохані гості. Троє коней з’явилися і всім своїм виглядом прагнули нам це продемонструвати.

Спершу ми почали збирати вже висохлі намети. Коні робили вигляд, що просто пасуться. Тоді нехотя довелося пакувати розкидані речі в рюкзаки, а іноді забирати їх з-під самого “не особливо зацікавленого” писка.

Менше лоша все таки вхопило Ілонину зелену чашку та лишило на ній відбитки зубів.

Разом із кіньми прийшов пастух – великий білий пес, що настирливо вимагав більше ласки, ніж їжі. Нам було не шкода. Тож він навіть одного разу гавкнув на своїх підопічних, коли вони особливо знахабніли.

Зрештою, приїхав автобус і привіз нас в цивілізацію. Прощатись не хотілось.

Похід завершився без травм, якщо не рахувати натерті пальці ніг та хворі коліна.

Немає винних у тому, що сталося з хлопцями. Наразі з обома все гаразд, наскільки це взагалі можливо в нинішніх обставинах.

Графік руху:

10:50 – 11:29 32 хв 2,4 км

11:41 – 12:25 44 хв 3,8 км

1 год 16 хв 6,2 км

5. Висновок

Маршрут виявився доволі цікавим, з красивими краєвидами та різноманітною погодою. В більшості дороги по треку болотисті, повно води та грязюка, яку потрібно було обходити маневруючи між деревами та гілками. Практично по всім траверсам багато завалів з дерев, на більшості маршруту ділянки прочищенні, а десь перекривають прохід і потрібно перелазити. Не планували йти на г.Яйко-Ілемське та г.Ігровець, але сили і бажання було багато, тому підкорили ці вершини. Також отримали чудовий досвід проходження водних перешкод, які були по маршруту біля с. Осмолода та вже в останній день біля с.Стара Гута. По погоді сонце змінилося на дощ, дощ на сніг, сніг на вітер, вітер на сонце, яке всі 4 дні завершення походу було літнім. Вважаю, що з погодою пощастило, так як у кожного була можливість перевірити себе і один одного в більш суворих умовах та отримати досвід для майбутніх, більш складних походів.

З урахуванням дуже стресової ситуації з тим, що ТЦК забрали 2х учасників з маршруту, один учасник залишив маршрут вранці наступного дня та перемінною погоди в менш комфорті умови, учасники групи виявили стійкість, підтримку та зібраність.