Ви можете переглянути цей звіт також в форматах:
Товариство з обмеженою безвідповідальністю
“Паштєт та його непотрібні бджілки”
пропонує до вашої уваги
Звіт
про водний похід першої (не факт) категорії складності
річкою Горинь в першій половині жовтня 2024 року
Основний текст та коментарі до нього – Павло
колір синій – Вікторія
колір червоний – Ольга
колір темно-зелений 2 – Ксенія
колір помаранчевий – Артем
Присвячується пам’яті Олеся “Флойда” Гусака, його батькові “Енею” та іншим бійцям та побратимам батальйону “Свобода”,що продовжують боронити Україну з перших днів повномасштабки.
1. Довідкові дані про туристський спортивний похід
Похід проводився з 7 по 13 жовтня 2024 року цілковито в Рівненській області. Склад групи – вісім осіб в трьох екіпажах, а також один собака. Заявлений маршрут відповідає першій категорії складності спортивних туристських водних походів: с. Вельбівно – м. Острог – с. Бродів – с. Угільці – сел. Гоща – с. Воскодави – с. Гориньград Перший – с. Тучин – с. Олександрія – с. Решуцьк – с. Хотин, всього 157 км. На випадок неможливості перетину певних мостів на останніх 20 км маршруту з маршрутно-кваліфікаційною комісією завчасно був узгоджений запасний варіант дострокового завершення походу, яким по факту і скористались, закінчивши в с. Пухова Олександрійської сільської громади. Набір в похід відбувався за допомогою інформаційних ресурсів туристського клубу “Університет”, м. Київ.
2. Організація туристського спортивного походу
Так-так-так…Отже, я нарешті наважився на перший за три роки похід. Спершу я хотів затягнути сюди друзів-туристів-військових, які мають якусь кількість відпусток або вже демобілізовані за станом здоров’я – але, на жаль, нічого не вийшло. Тож далі група набиралась в звичайному режимі, назбиравши таким чином, крім власне керівника, ще сім учасників:
 |  | ВІКТОРІЯ БАЙДАРКА “ПОЛЯРІС” |
| НОВАЧОК КАТЕГОРІЙНИХ ПОХОДІВ. ВЕГЕТАРІАНКА З СПЕЦИФІЧНИМИ ХАРЧОВИМИ УПОДОБАННЯМИ (Вікторія: яка була б цілковито веганкою, якби взяла з собою газовий балон і горілку😁але пристосувалась до обставин, зменшила градус зож-пп і перенесла фокус на ситність). МЕРЗЛЯЧКА. ОДНА З ДВОХ ЄДИНОРОГІВ В ГРУПІ. ЛЮБИТЬ РІЗНУ МУЗИКУ В ПОХОДІ (АЛЕ ЧОМУСЬ НЕ МЕТАЛ), ФОТКАТИ І ЗНІМАТИ ВСЕ І ВСЯ (Вікторія: завдяки чому в цьому звіті є багато класних фото та відео всіх учасників та подій), РЯТУВАТИ КОШЕНЯТ ТА КАЗАТИ “ТИ ШО – ТИ ШО!”. ВИКОНУВАЛА РОЛЬ МЕДИКА. ХАРАКТЕР ЛЕГКИЙ (ІНКОЛИ ЗАНАДТО), КОНТАКТНИЙ. НЕ ОДРУЖЕНА. | ||
 |  | ВЛАДИСЛАВ БАЙДАРКА “ПОЛЯРІС” |
| БЕЙБІ ДОНТ ХЬОРТ МІ, ДОНТ ХЬОРТ МІ, НО МО. ПОЧИНАЮЧИЙ ГІТАРИСТ. СПІВЧУТЛИВИЙ ДО КОШАТНИКІВ. МОЖЕ РОБИТИ БАГАТО РОБОТИ, ЯКЩО ЧІТКО ЙОМУ ЇЇ СТАВИТИ. ЛЮБИТЬ КАКАО НА БАНАНОВОМУ МОЛОЦІ ТА ГРЕЧАНИЙ СУП. ВИКОНУВАВ РОЛЬ ХРОНОМЕТРИСТА. ХАРАКТЕР ВЕСЕЛИЙ, ЖИТТЄРАДІСНИЙ, АЛЕ НЕ ТОДІ КОЛИ ПОМИРАЄ ВІД ХАРЧОВОГО ОТРУЄННЯ. НЕОДРУЖЕНИЙ, МАЄ РЕВНИВУ ДІВЧИНУ. | ||
 |  | ГАННА БАЙДАРКА “ДЖОЗІ” |
| З РОЗРЯДУ ТАКИХ, ЩО НА СКАКУ ЗУПИНЯЮТЬ КОНЯ. ПРАВДА, ПРИ ЦЬОМУ МОЖЕ ПОТРАПИТИ ПІД УДАР ЦЬОГО КОНЯ. МАКСИМАЛЬНО ВКЛАДАЄТЬСЯ В СПРАВУ, ЯКЩО ВВАЖАЄ ЗА ПОТРІБНЕ, НАВІТЬ ЯКЩО ЇЇ НІХТО ПРО ЦЕ НЕ ПРОСИВ, ВІД ЧОГО ІНКОЛИ ПОТЕРПАЄ. ВИКОНУВАЛА РОЛЬ ЗАВ. СПОРЯДЖЕННЯМ, А ТАКОЖ ЛОГІСТА. ХАРАКТЕР ВОГОНЬ. НЕОДРУЖЕНА, МАЄ СИНА. | ||
 |  | СВЯТОСЛАВА БАЙДАРКА “ДЖОЗІ” |
| ЗОЛОТА ЛЮДИНА. “ДИТИНА ДИНОЗАВРІВ”, ВИМИРАЮЧИЙ ВИД. ЗАВЖДИ БАЧИТЬ ПОЗИТИВ, НАВІТЬ КОЛИ ЙОГО НЕ МОЖЕ РОЗГЛЕДІТИ АБСОЛЮТНО НІХТО АБО ЙОГО ПРОСТО НЕ ІСНУЄ. РІВЕНЬ ДОБРОТИ НАСТІЛЬКИ ВИСОКИЙ, ЩО НАВІТЬ НЕ МОЖЕ КОМУСЬ ВІДДАТИ “ЧОРТЯКОТА” І САМОПІДРИВАЄТЬСЯ ПРИ АРМАГЕДДОНІ. ВИКОНУВАЛА РОЛЬ ЕКОЛОГА. ХАРАКТЕР УЛЬТРАНЕКОНФЛІКТНИЙ. НЕОДРУЖЕНА. | ||
 |  | КСЕНІЯ БАЙДАРКА “ДЖОЗІ” |
| ДРУГИЙ ЄДИНОРІГ ПОХОДУ. ВЕГЕТАРІАНКА, АЛЕ БЕЗ ЗАМОРОЧОК. ВМІЄ ПРИНОСИТИ З ЛІСУ ВЕЛИКІ ДРОВА БЕЗ ПИЛКИ ЧИ СОКИРИ. ЛЮБИТЬ ПРАЦЮВАТИ З ПАПЕРОВИМИ МАТЕРІАЛАМИ, БУДЬ ТО ЗАМІТКИ ПО ПОХОДУ, ТОПОГРАФІЧНІ КАРТИ АБО НАСТІЛЬНІ ІГРИ. ВИКОНУВАЛА РОЛЬ КУЛЬТУРОЛОГА. ХАРАКТЕР ЧУТЛИВИЙ, АЛЕ СТІЙКИЙ. НЕОДРУЖЕНА, МАЄ ДВОХ ДІТЕЙ. | ||
 |  | ОЛЬГА БАЙДАРКА “ЩЕКАВИЦЯ” |
| ЗАВСІДНИЦЯ ПОХОДІВ КЕРІВНИКА ПАШТЄТА – НЕ ПРОПУСТИЛА ПОКИ ЩО ЖОДНОГО. ДО РАНКОВОЇ КАВИ МАЄ ПЕРЕВАЖНО ПОГАНИЙ НАСТРІЙ, ПІСЛЯ – ПЕРЕВАЖНО ДОБРИЙ І ПРИЄМНИЙ. СИЛЬНО ЦІНУЄ ОСОБИСТИЙ КОМФОРТ, АЛЕ ВІДДАЄ НАЛЕЖНЕ КОМФОРТУ КЕРІВНИКА. ВИКОНУВАЛА РОЛІ ЗАВ. ХАРЧУВАННЯМ ТА ФІНАНСИСТА. ХАРАКТЕР ВПЕВНЕНИЙ, ІНКОЛИ ПУСТОТЛИВИЙ. ОДРУЖЕНА, ЧОЛОВІКА ВТЯГНУЛА В ПОХІД. | ||
 |  | АРТЕМ БАЙДАРКА “ЩЕКАВИЦЯ” |
| ОРГАНІЗОВУВАВ ПОХІДНИЙ ДУШ, ЧИМ ПОРАДУВАВ ДРУЖИНУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ ТА УЧАСНИЦЬ ПОХОДУ. ЗАВЖДИ ГОТОВИЙ ДОПОМОГТИ ІНШИМ ЧЛЕНАМ КОМАНДИ. МАЄ ГАРНЕ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ ТА СВОЮ ОСОБИСТУ ДУМКУ. ВИКОНУВАВ РОЛІ КОСТРОВОГО ТА РЕМОНТНИКА. ХАРАКТЕР МИРОЛЮБИВИЙ, ЕНЕРГІЙНИЙ. ОДРУЖЕНИЙ, ДРУЖИНОЮ БУВ ВТЯГНУТИЙ В ПОХІД. | ||
А також, юнга Бойко:
 |  | БОЙКО БАЙДАРКА “ДЖОЗІ” |
| МАСИВНИЙ ДОБРОДУШНИЙ РОТВЕЙЛЕР. КОМАНДИ СПРИЙМАЄ В ОСНОВНОМУ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ. В СУТІНКАХ ПОГАНО БАЧИТЬ, І БЕЗ ЗВУКОВИХ СИГНАЛІВ МОЖЕ НЕ РОЗПІЗНАТИ СВОЇХ. НА КОЖНІЙ СТОЯНЦІ РОБИТЬ ОБХІД ТА БЕРЕ ТЕРИТОРІЮ ТАБОРУ ПІД СВІЙ КОНТРОЛЬ. ІНКОЛИ СЛЮНЯВИТЬ ВСЕ НАВКОЛО. ХАРАКТЕР СПОКІЙНИЙ, ТЕРПЕЛИВИЙ. | ||
І власне, трохи про керівника:
 |  | ПАВЛО БАЙДАРКА “ПОЛЯРІС” |
| НЕПОВТОРНИЙ БУРКОТУН НА ПСЕВДО “ПАШТЄТ”. СУВОРІСТЬ ЙОГО ПОГЛЯДУ МОЖЕ КОНКУРУВАТИ ХІБА ЩО З КІЛЬКІСТЮ ЦУКЕРОК, ЯКІ ВІН РОЗДАЄ В ПОХОДАХ ВСІМ ОТОЧУЮЧИМ. САМ ЇХ ПРИ ЦЬОМУ НЕ ЇСТЬ, ЩО ВИКЛИКАЄ В ОТОЧУЮЧИХ ПЕВНІ ПІДОЗРИ. КРІМ ВЛАСНЕ КЕРІВНИЦТВА, ЩОВЕЧОРА УСАМІТНЮВАВСЯ В НАМЕТІ І СТРОЧИВ ПРЯМО В ЩОДЕННИК ШЛЯХОВІ ЗАМІТКИ. АВТОР ПРАКТИЧНО СЛОГАНУ ПОХОДУ “ГІВНО? СРАВ Я НА ГІВНО”. ЯК КАЖЕ ОДИН З ШЕВРОНІВ НА ЙОГО РУКАВІ, ХАРАКТЕР КЕПСЬКИЙ, САМОТНЯ СКОТИНЯКА. | ||
Як водиться для кожного поважного походу, найпалкіші обговорення стосувались харчування. Можливість дозакупок раз на 2-3 дні розбещувала і без того диференційований колектив. Якщо вегетаріанцями нікого особливо в походах не здивуєш, то тут у нас були: ненависники сала, сочевиці та соєвого м’яса (а також, відповідно, палкі поціновувачі цих продуктів), несприйняття магазинних солодощів та молока в будь-якому вигляді. Дійшло навіть до святая святих – чаю: виявляються, не всі п’ють чорний чи зелений, хіба що трав’яний усім плюс-мінус до смаку (Ольга: тепер вже ні). Довелось вводити так званий “альтернативний напій” на майже кожен прийом їжі, який заварювався в окремому “кавовому” казанку (так, половина групи до всього іншого – також наркомани кофеїну). Жартував про те, що за результатами походу можна буде писати наукову роботу на тему “Гастрономічна диверсифікація в туристських спортивних походах та методи забезпечення ситості учасників в умовах обмеженості ресурсів” (Вікторія: що насправді таки є шикарною ідеєю, яку можна буде публікувати і ця інформація неодмінно буде користуватися попитом у туристичному середовищі). Інколи починаю думати, що часом я керівник занадто “широких поглядів” © і цей весь плюралізм харчових уподобань треба угомонить. (Вікторія: Та а все ж таки добре, що цього не зробив, бо інакше, матеріалу для наукової роботи не було б!😜) (Ольга: Жоден похід так не запам’ятався чайною темою, як цей. Експеримент вийшов цікавий – і цього достатньо.)
(Ксенія: Я особисто як вегетаріанка була в захваті від таких “широких поглядів”, бо зазвичай в моєму випадку ти просто щасливий, якщо встиг добігти до казана і набрати каші, поки туди не всипали тушонку. А цього разу я їла солянку з пшеничними сосисками! на хвилиночку, овочі гриль, вегетаріанські сендвічі, ну і просто топ – це какао на банановому молоці (дуже смачно, до речі). Тож окрема вдячність такій гуманній групі.)
Відкотимось трохи назад в часі, до етапу планування. Чому Горинь, чому жовтень?Восени 2020 року була придумана альтернатива традиційному новачковському пішохідному походу керівника турклубу Володимира Триліса “Золота осінь” у вигляді водного походу. Останні роки жовтень доволі теплий, подекуди тепліший навіть за “травневі вихідні”, на які традиційно хтось кудись іде в різні походи, в тому числі і водні (Ольга: О так, Случ на травневих була значно прохолодніша). Щодо вибору річки – колись в планах був Снов + Десна, але через країну-гній цей район став заборонений до водної навігації, а крім того, в серпні-вересні 24-го та сама країна, яка не повинна існувати, спричинила забруднення Сейму та частини Десни. На Дністер не хотілося, бо останнім часом він став, як на мене, занадто “попсовим” і були там всі кому не лінь (я на воді не був там, але в 15-му році ходив пішохідну одиничку вздовж річок Стрипа і Дністер) (Ольга: мені було не лінь в травні 2023-го і насправді сама річка не дуже відкладається в пам’яті, можливо завдяки широкому спокійному гирлу, чого не скажеш про Горинь). Серед решти річок, достатньо великих, але малоходжених, на заході країни, де не заборонене перебування маломірних суден на воді, виділялись Стир, Стохід і Горинь. На Стирі були наші клубівці цієї весни, Стохід – суттєво далі, на вигляд доволі мілка і заболочена, тож вибір зупинився на Горині. Були певні сумніви і тут щодо ширини і глибини через невелику кількість письмових звітів, але зрештою сумніви були подолані – має ж бути якийсь елемент дослідження незавданного. (Ксенія: І треба зазначити, що це був суперовий вибір. Горинь має достатньо високих піщано-глиняних берегів з гніздами ластівок (зараз окуповані горобцями), різноманітну рослинність, протікає і лісом і відкритими полями (що після дощів були зелені-зелені). Ну і окремо птахи: дикі лебеді, гуси, качки, і яскравий синьо-помаранчевий птах рибалочка (Павло: це той, якого колись в клубі називали “зимородок”). А по берегах ще й села XI-XII століття (Гоща, Гориньград та ін), що теж захоплює. Короче, різноманітно, гарно, цікаво.) (Ольга: як красиво зазначалось в описі маршруту, річка активно меандрує – і це справжня чарівність цієї ріки. Здається, що всі прямі участки, що відкривались перед нами, можна згадати і перелічити.)
(Артем: Горинь дуже порадувала своєю повноводністю і красою, наша байда, думаю, як і всі інші жодного разу не сідала на мілину, вода річки манила скупнутися, але жовтнева прохолода все ж таки стримала мене від цього вчинку. Дуже класно було спостерігати за різними птахами з малих відстаней. Шкода, що бобрів я так і не побачив.)
За тиждень перед походом почав відбуватись “екшн”. Спочатку Святослава, посилаючись на великий об’єм роботи, почала розмірковувати над можливою неучастю в поході (Павло: підозрюю, що були і інші причини, про які Слава не захотіла писати – наприклад, моє прохання до групи не послуговуватись в поході російською мовою). За пару днів після цього Ганна повідомляє, що впала з коня і отримала забій грудної клітини (а як з’ясувалось пізніше, ще й зламане ребро (Вікторія: про що основний масив групи дізнався по факту, вже за день до походу) (Ксенія: а дехто і в день походу зранку). (Павло: По-перше, інформація про здоров’я людини – конфіденційна, і даному випадку стосується тільки керівника і максимум – екіпажу байдарки. По-друге, відкриття цієї інформації дуже суттєво підвищувало вірогідність зняття всієї байдарки перед походом. Мати одного напівгребуна в байдарці – ще допустимо, але коли інші матроси екіпажу сумніваються взагалі щодо участі – вже ризиковано. По-третє, стан здоров’я, процес та прогрес відновлення Ганни постійно моніторився та контролювався керівником, в тому числі безпосереднім спостереженням двічі впродовж передпохідного тижня; також одразу опрацьовувались можливі зміни в екіпажах з метою уникнення надмірних навантажень. По-четверте, Інтел же розказує всім, як ходив в похід зі зламаним ребром – тепер не тільки в нього буде така унікальна історія.) Ще за кілька днів, за два дні до старту, Ксенія пише, що має високу температуру, загальну слабкість та випадає з групи – після цього в симптомах нової ітерації ковіду зізнались також Оля та Святослава. Сказати, що я був в розпачі, бо дві байдарки з трьох різко стали на межі відвалу – нічого не сказати. Відтак, було прийняте рішення відтермінувати старт походу на дві доби, трохи посунувши відпустки та інші плани. Фініш при цьому перенесли на одну добу плюс кілька годин (з суботи на неділю), аби мінімально зачіпати новий тиждень, поєднавши план останніх двох днів в один. Ну що ж, встанемо в цей день трохи раніше… (Ксенія: Це було дуже мудре рішення і дякую групі, що всі пішли на зустріч (я особисто завдяки ньому взагалі потрапила на сплав). Це дозволило одужати і мати сили і задоволення грести.) (Ольга: Також щиро вдячна за розуміння і підтримку.)
3.Графік руху і технічний опис маршруту
День 1, село Вельбівно – місто Острог
Починаючи з ночі і до ранку, окрім ворожих БпЛА, “кинджалів” і відповідної роботи протиповітряної оборони (красунчики), лупив дощ. На щастя, до моменту виїзду трансфера з Києва (10:20) вся ця “нездорова канітєль” припинилась, що дозволило без проблем завантажитись спочатку на ст. м. Житомирська (три людини з речами), а потім – в Гореничах (п’ять людей, речі і байдарки) (Ольга: і юнга Бойко). З одним піт-стопом біля Житомира (якого, звісно, не існує);! о 15:25 добрались до точки старту – с. Вельбівно, Рівненська область. Місце для стоянки некомфортне – близько траса, дрова фіг знає де, а от для складання / розбирання байдарок чи обіду чудове – велика поляна, зручний заїзд, класний вихід до річки на кілька суден одночасно.
При складанні байдарок багато що позабувалось за роки бездіяльності, тож підглядали один в одного, потім чухали макітри і переробляли, бо щось не то. (Ксенія: Це Павло в нашої дівчачої байдарки підглянув, як ми неправильно зібрали, повторив, розібрав, зібрав ще раз, більше чомусь не підглядав…) Також в нашій байдарці-трійці повинно було бути два весла (як і в “Джозі”), і тому на похід позичили два додаткових, по одному на байду. Однак виявилось, що “Поляріс” був закомплектований не двома, а трьома веслами – тож, додаткове “салютовске” стало запасним талісманом і заодно кількома зайвими кілограмами. (Ксенія: А я думала, що це рівень підготовки “Бог”, коли беруть запасне весло, раптом що, і от тепер дізналася правду…)
Перепакувавши всі речі (ну ладно, не всі, сьогодні йти всього 4 км, менше години часу, тож ліньки), з’ясували, що керівник забув в автобусі папку з картами для екіпажів та, що набагато прикріше, маршрутну книжку. Shame on me. Подзвонили водієві, тоді – вже іншому, якому перший вже передав автобус, домовились про зустріч завтра в Острозі (Артем: Але водії красені, так спокійно дивитися, як Бойко, зайняв водійське місце, сів на його сидіння під час піт-стопу, це треба мати велику витримку шаолінського монаха, щей допомогли нам повернути забуту папку з документами.) Тим часом, о 17:25 вийшли на маршрут. Погода місцями сонячна, місцями в хмаринках, але гарно. Річка мілка, сантиметрів 30-40, ширина – до 10 метрів. На старті трохи не розрахували норов Горині і вирулюючи з хащів, хапанули бортом пару літрів води. (Вікторія: в той момент в голові промайнула думка як з альтернативної назви квадрату Малевича “в момент смерті, у крота промайнуло все життя перед очима” і я вже було подумала, що раз пішла вода на борт, то таки перевернемось, але ми згуртувались та залишились на плаву. Не дарма кажуть, що спільні випробування зближують, тому наше зближення у байді “Поляріс” почалося ще від самого старту😁) (Ксенія: Я було спочатку подумала, може вони так важкі ситуації на воді відпрацьовують і прям так реалістично, з набором води в байдарку.) (Павло: як цікаво читати коментарі тих, хто вперше в водному поході) насправді ситуація, скажу так, була контрольована.) Береги здебільшого 0,5-1 м висотою, виходів мало.За 45-50 хвилин догребли до першого запланованого місця ночівлі (був варіант 2 далі на 500 метрів на наступному лівому повороті річки, на випадок якщо перший варіант буде сильно кепський), тут і залишились. Місць під намети тут – впритик, на 3-4, ну максимум 5; зате непоганий вихід до річки. Сирі дрова горіли важко – але зрештою вони здались під напором Туровської. (Артем: Головне, щоб дрова були, а так чи інакше горіти їм доведеться, мене як кострового дуже порадувало, що всі долучалися до пошуку дров (Павло: інколи пинками керівника) і дефіциту з ними не було на всіх стоянках. Навіть нагріти воду для душу не склало проблем.)Зазнав також трохи емоційних гойдалок: спочатку впустив телефон у воду, без якогось спеціального захисного чохла, засмутився, обдумав варіанти інших засобів зв’язку з водієм автобуса та МКК (треба ж іще написати що ми стартували), з досвіду згадав що краще не вмикати, а дати просохнути, але насправді швидше за все йому все одно гайки як не крути, змирився з цим, продув від води роз’єм живлення, намагаюсь увімкнути … а телефон і не вимикався, працює собі наче і не купався. Хм, дивина та й годі. (Артем: А може і хороший захист від вологи в телефоні…)
(Вікторія: Провівши пів дня у автобусі та перекусивши за день лише хот-догом/печивом і парою шматочків шоколаду, яким пригостила всіх Оля (Ольга: у мене шоколадок не було…) під час збору байдарок, на першому місці стоянки всі завзято взялися готувати вечерю. Від бажаючих допомогти готувати не було відбою! Чистити, нарізати, натирати на терці, та хоч зубами гризти, завдяки чому наша перша вечеря у поході виявилася, на мій скромний погляд, найсмачнішою за весь похід (після борща на останню вечерю звичайно). (Павло: втім, були і інші думки – наприклад, Ганна відмічала недостатню ситість супчика без м’яса.) (Артем: А мені дуже сподобалася паста Болоньєзе на дньовці, але з солянкою ніщо порівнятися не може, за ефектом так точно.) Після вечері сирним супом з грибами (приблизно о 20:25) (Павло: тут і далі виділений підкреслений текст – посилання на відео, аудіо або інші додаткові матеріали, не соромтесь натискати) люди суттєво подобрішали, почали жартувати, з захопленням слухали культуролога про завтрашнє місто Острог. Треба визнати, у Ксенії талант цікаво розповідати. (Вікторія: Острог виявився неймовірно цікавим містом, оповитим купою легенд, цікавих історичних фактів, а що найважливіше – альма-матер вищої освіти в Україні як такої.)
Трохи посиділи (Ольга: так гарно наминали соняшникове насіння біля вогнища, що в Острозі було докуплено ще дві пачки – так три пачки насіння і приїхали додому за відсутності подальшого попиту), (Вікторія: трохи поспівали) і до 23-ї повлягались спати.
День 2, місто Острог – село Бродів
За вказівкою керівника сніданок повинен бути о 7:00 – відповідно, чергові заводять будильники на 5:30.
Десь о 5:54 заграла сирена (дехто з учасників подумав, що то в когось такий будильник) – що цікаво, якщо київська тривога змінює свою тональність, то місцева – просто постійно оре одним і тим самим сигналом кілька хвилин. (Ксенія: Цей монотонний звук просто треш, наша київська сирена краща.) (Артем: Та тривожна сирена дуже контрастувала зі звуками ранкової тихої річки Горинь.)Ранкова класична музика (зокрема, Grieg – In the Hall of the Mountain King) була чомусь прохолодно прийнята колективом – втім, до наявності готової кави деяким людям взагалі світ не милий (Ольга: ну камон, ця прекрасна музика волала з колонки в декількох метрах від намету – до цього мене життя не готовило. Спочатку я чесно потерпіла, думаючи, що це чийсь будильник (чомусь подумала, що Влада), але потім виявилось, що це таке ранкове радіо у нас).
Зав. харчуванням намагалася довести (Ольга: не пам’ятаю… певно, була сама не при собі), що окріп на каву повинен бути тоді ж, коли і сніданок – ха! Ні, ранок повинен бадьорити, тож ранкова кава (за уявленням поточного чергового і за сумісництвом керівника походу) повинна бути хвилин на 20 раніше сніданку. Крім булгура, в меню – какао на банановому молоці! (Артем: Чесно кажучи не виникає бажання зварити собі такий напій, несмачний він мені , ще як уявити як ці банани доять, то взагалі…) Ніколи не практикував такого мажорного напою. Трохи ранкової Горині – на відео.
Остання байда відійшла десь о 8:30, і вже хвилин за 40 прийшли на околиці міста Острог. Вихід тут доволі болотистий, але на кілька байд одразу; дров, мабуть, можна назбирати, але цивилізація трохи ближче ніж хотілося б для ночівлі. План – 1) забрати маршрутну книжку, 2) дозакупитись в магазині продуктами, 3) культурна програма з екскурсіями (Ольга: 4) а насправді 1 для деяких – поснідати, що не втілилось в життя, поступившись потягу до культури). Передавши групу в руки культуролога до 13:00, керівник залишився на охороні речей, попередньо прийнявши рішення про обід тут, але запропонувавши робити його без чаю, лише з водою, з чим група погодилась (напоїв у вигляді какао і чаю в термосах вистачало; на відстані 500 м звідси – джерело води).
(Павло: тут – місце для опису вражень групи від відвідин Острозького замку)
(Ольга: Острозький замок вартий бути побаченим: чудово збережений єдиний в Україні донжон, подвір’я замку з церквою посередині і зеленим газоном у жовтні, альтернативою традиційній екскурсії є можливість безкоштовного аудіогіда, експозиція на рівні столичних музеїв).
Відеовставки з елементами екскурсії по замку – тут і тут.
Десь за годину з’ясовується, що Ганну з Бойком не хочуть пускати на екскурсію в Острозьку академію – тож вона близько 11-ї години вертається, надавши натомість мені можливість трохи окультуритись. Вела її не просто гідесса, а власне директорка Музею історії Національного університету “Острозька Академія”, кандидатка історичних наук пані Анастасія Хеленюк. Вражень від екскурсії та розповідей – маса; на мій погляд – всі були неймовірно захоплені (Ольга: я аж по закінченню згадала, що взагалі-то дуже хотіла поснідати).
(Вікторія: Цікавий факт: одна з найвидатніших постатей української політики і людина, яку глибоко поважають наші військові (ЗСУ, ТРО чи будь хто інший з ким мені доводилося спілкуватися на цю тему), а ще людина яку зарахували у 2022му до списку 100 найвпливовіших людей року – Валерій Залужний, виявився випускником Національного університету Острозька академія за спеціальністю “Міжнародні відносини” (2020).)
Відеовставка, внутрішній дворик університету – тут.
Загалом, Острог вартий того, щоб приїхати сюди на цілі вихідні та обійти велику кількість пам’яток архітектури, освіти, друкарства, нумізматики…
(Ксенія: Для мене місто Острог взагалі – це відкриття і захоплення. Виявилось, що саме тут народилася вища школа на теренах України, саме тут надрукували першу Біблію старослов’янською мовою (“Острозька Біблія”) і це дозволило людям читати молитви своєю мовою. І зараз тут живуть і працюють натхненні люди-ентузіасти, які за 30 років Незалежності зробили стільки по оновленню міста, історичної спадщини, Острозької Академії, що це надихає і є прикладом, скільки може зробити (спираючись на історичні здобутки минулого і природньо вносячи здобутки сучасності) спільнота людей, об’єднаних гарною ідеєю. Теж дуже рекомендую до відвідування це місто.)
(Ольга: Ходячи Острогом, вже будувала в голові плани щодо повернення до цього міста на якісь вихідні. Пані Анастасія радила по логістиці або через Рівне, або через з/с в 15 км і таксі. Вразили цифри щодо населення Острогу: до повномасштабної кількість населення становила 15 тисяч, з яких 3 тисячі – це студенти. Їй-бо, це місто по своїй атмосфері – унікальне в Україні.)
(Вікторія: Екскурсія по Острозькому замку, єдиний в Україні Донжон, Острозька академія з її 25 метровою монастирською криницею всередині приміщення (раніше кухня капуцинів), над якою була кімната студентів з ліжками (про що вони дізналися на екскурсії вже після випуску і відповідного ремонту кімнати, завдяки якому криницю і виявили). Неймовірна крипта колишнього монастиря під університетом, за сумісництвом бомбосховище, з історією про вирішившого заночувати там студента першокурсника та сміливого охоронця, що вночі його випустив звідти. Відкриття факту, що саме випускники Острозької академії стали засновниками Києво-Могилянки, а пізніше завдяки Києво-Могилянці Острозька академія відновила своє існування після понад 350 років забуття (з 1636 по 1994) і багато чого іншого.)
(Артем: Однією фразою, яку я побачив там на вулиці. Я ❤️ ОСТРОГ і таки є за що!)
Трохи затримавшись (майже на годину, окей, не дуже “трохи”), повернулись на стоянку байдарок / місце обіду. Стався чай, якого наче як все-таки не планували; голодні учасники висмикували їжу ще до її поділу на всіх, що вносило певне сум’яття (Вікторія: мабуть група під час екскурсії добряче “нагуляла” апетит). Зрештою, з обіду вийшли десь о 15:30. (Артем: Мені подобалось, що на таких довгих обідах можна було встигнути просушити вологі речі і палатку.)
Виходи на берег тут є, хоча і не дуже багато, але зі стоянками туго – малувато лісопосадок і відповідно дров. Почав роздавати цукерки, причому такими порціями щоб одразу на пів походу вистачило (Ксенія: навіть на весь вистачило) (Ольга: навіть на додому). В якийсь момент у Влада відстібається з руки і падає у воду Mi Band 6. Вода тут чиста, глибина близько метра, але дно піщане, тому розгледіти щось на дні річки з байдарки неможливо. Трохи покружляли на місці втоплення, пожурились, та й пішли далі. Намагаюсь трохи заспокоїти, що це ще невелика жертва, яку взяла ріка. Тепер хронометрист буде запитувати у всіх час (Павло: дивно, але особисто у мене не спитав жодного разу).
Неспішно роздаючи цукерки, під звуки музики (Ольга: а тут ми можемо побачити як за 42 секунди я отримую свою порцію цукерок і вже навіть їх поїдаю), інколи трохи дрейфуючи (Ольга: та при такій швидкості течії і сонячній погоді злочин не подрейфувати), інколи підгрібаючи, промаслали за 2,5 години порядка 15 км і практично вперлись в залізничний міст. Подальше проходження цього об’єкту залишу за кадром, а точніше – за посиланням на окремий документ, доступ до якого буде надаватись керівником тільки в обґрунтованих випадках.Після мосту в сутніках, шукаючи місце ночівлі поблизу села, ледь знайшли більш-менш годящий вихід на берег (при денному світлі – дуже навіть нормальний вихід). Місце під намети – ціле поле. На цей раз вже більш оперативно назбирали дрова (Вікторія: в суцільній темряві), зробили вечерю (Ксенія: кабачковий супчик) (о 20:40), два чаї. (Ксенія: І класно, що Аня наполягла на багатті (були думки про турбопічку), бо коли є багаття, смачна їжа й зірки на все небо (аж до землі) після важкого дня, то означає, що життя вдалося.) (Ольга: І як можемо здатись на фото нижче, поки інші дивляться чи то на зорі, чи то в об’єктив, Оля наминає прямо з казана.) Були цікаві “лікерні” цукерки: чи то так зберігались, чи то так виготовились, але кожна цукерка якимось чином була продірявлена та абсолютно позбавлена лікеру. “Це підстава підстав”, як то кажуть.
День виявився дуже багатим на події та враження, і ранок згадувався учасниками як щось позавчорашнє.
Завтрашній сніданок запланували на 8:00, вихід на воду – на 9:00.
День 3, село Бродів – село Зарічне
На ранок від “Джозі” – каша “арнаутка”, плюс курячі крильця, смажені на решітці. Ганна також намагалась роздати вчорашні “лікерні” цукерки, але без особливого успіху. (Вікторія: Назбирана по хащах ожина, якою я всіх частувала вже другий ранок поспіль, розійшлася на ура.) Сьогоднішній план – 27 км, пара автомобільних мостів і чорт його знає що ще. На воду стали о 9:30. Подекуди є місця для виходу на берег, але місць для стоянок немає.
За пару годин вийшли на берег біля с. Колесники, промаславши ≈12 км. Зустрічаються невеличкі мости і підвісні місточки, золотаві дерева, гуси та лебеді. (Ольга: В житті не бачила стільки лебедів. За день їх нам зустрілось щось близько 25-ти). Знову дістали колоночку, додали музичного супроводу у вигляді сучасних українських пісень.
О 13:15 вирішили заобідати на різкому повороті правого берега. Місць під намети тут немає, як і великої кількості дров. На обід – бургери, що викликало у деяких учасників асоціації з Макдональдсом, та у всіх загалом – щирий захват (Павло: рецепт від Ганни: булка 74 г, шинка 86 г, сир 40 г, томат 15 г, огірки 15 г, спеції). (Ольга: найсмачніший обід за всі походи). Виноград, вафлі – все дуже смачно, очі просто розбігалися.
Також тут запримітили непогані колоди, і Артем люб’язно напиляв шість чурок про всяк випадок (в першу чергу, звісно, на своє прийдешнє чергування), по дві в кожну байдарку (Ксенія: в кінці походу ще й як сувеніри деякі з них в Києві привезли) (Ольга: вийшли такі собі стільчики до кінця походу).
З обіду вийшли десь на початку 4-ї години дня. Береги гарні, але кількістю місць для стоянок не радують. Подальший шлях припадає на ландшафтний заказник “Агатівка” (на правому березі). Міні пляжі з нормальними виходами до води, схоже, до осені сильно заростають очеретом, так що гарне місце знайти не так просто. На одному з поворотів, повидивляючись в кущі, знаходимо місце для причалювання та стаємо на ночівлю. Вихід трохи незручний, але цілком терпимий. Хоча у групи, коли я вперше сказав їм тут виходити, очі були мов ті блюдця (Ксенія: ну бо треба бути дуже досвідченим туристом, щоб в цих лісових хащах й високому березі угледіти вихід на берег) (Ольга: жаль, немає тут фото того берега, який бачився при відповіді, що ми ось тут будемо вилазити: це потім на земляно-глиняній кручі бачиш ще хоча би сходи, але вилазили ми, на щастя, не там. Сама ж стоянка дуже гарна). Паркувати можна одразу дві байдарки, витаскувати не найзручніше, але прийнятно. За гарними дровами треба походити в лісопосадку (метрів 150), але в цілому доволі зручне і красиве місце.
На вечерю впедалив в себе літр солянки (Ольга: це був єдиний раз за похід, коли казан був пустий після вечері, на наше подальше нещастя. Солянка з мого особистого переліку страв для походного меню тепер нещадно викреслена), не менше, а потім ще й чай. Артем зробив похідний душ (Вікторія: що для деяких учасників походу було несподіванкою), тож всі бажаючі змогли трохи освіжити своє тіло теплою водою – благо, дров натаскали (Ксенія: душ в поході – це був просто шик!). (Вікторія: В загальному душ приймали майже всі, при цьому використавши не більше 1,5-2 літрів води на особу (принаймні я так точно), а то і менше (дуже дивно, враховуючи скільки води люди зазвичай використовують вдома у душі) (Ольга: більше все ж, але ніхто не більше 5 літрів). А дехто з дівчат навіть умудрився помити голову.) Послухали Ксюшу про заказник, місцеві легенди про чарівну чорну квітку Агату та річку Горинь. Влад трохи пограв на гітарі. Роздивлялись зорі – тут їх було особливо гарно видно.
Спати завалилися о 22-23-ій годині. На завтра в планах – ті самі 27 км, але також ймовірний обнос магістрального автомобільного моста в Горбакові.
День 4, село Зарічне – село Мнишин
Вночі я дізнався, що солянки багато … буває. Згадалось, як колись у нас в сім’ї був кіт Маркіз, який примудрився сперти банку згущонки, жерти її до відвалу, потім регіргутувати її, після чого – “о, згущонка!” – почати лакати те що вийшло.
Але я – не Маркіз.
Зранку виявляється, що ще два учасника відчувають нудоту, слабкість, начебто всі ті, хто вчора їв добавку. М-да. Решта групи поїла гречку з салатом, і за 2-2,5 години після сніданку вийшли на воду. (Вікторія: А на додачу, “усамітнитися” в кущах виявилося цілим квестом (Павло: хто рано встає, той зайвих квестів не проходить). Та все ж це був неймовірної краси світанок! Сонечко заливало своїм світлом та теплом всю галявину і обіцяло чудовий день!)
Греблося … важко. Біля Томахова відмітив для себе пару перспективних місць для стоянки, щоправда, вони доволі близько до села або будівель заказника. Влад поскаржився, що в нього росте температура. У мене теж слабкість, але в цілому жити можна. Олі, схоже, зовсім кепсько – практично не гребе. (Ольга: то був важкий день, в який сповна проявилась підтримка капітана байдарки). Тепер “Джозі”, яка в попередні дні мала темп трохи менший за інші дві байдарки, вирвалась в лідери. 11 км пройшли за 2,5 години.
(Вікторія: ☝️Інсталяція картини як в романі Джерома Клапки “Трое в лодке, не считая собаки”.) (Павло: Сумнівний підпис, враховуючи, що не всі троє були в одній байдарці.)
На обід, який запланували поблизу селища Гоща сумістити з походом в місцевий магазин – прийшли о 13:20. Правда, місце, позначене як місцева набережна, виявилась доволі некомфортною травою (Вікторія: пляж був всіяний будяками), з певною кількістю кліщів у ній, яких Ганна вибирала у Бойка впродовж наступних кількох днів. Вихід болотистий. Місце для стоянки негодяще, хіба що для культурологічного піт-стопу та поповнення запасів. (Ксенія: Насправді, набережна була, ще й дуже гарна, просто далі. А ще в селі Гоща є великий облаштований пляж, старовинний маєток в стилі шале (правда, закладений плиткою при Союзі, і тим зіпсований), парк з завезеними деревами з різних частин світу. Так як група була не в стані сприймати тоді мою культурологічну інформацію, то хоч тут розкажу😉). (Павло: Набережна в моєму розумінні – повинна бути біля берега. Тут же “набережну” від власне берега відділяв якийсь канал з містком.) За відсутності дров чай зробили на турбопічці, пустивши в розхід половинку однієї з чурок, які продовжуєм возити з минулого обіду. Учасники зникли з поля зору – здавалось, розчинились у траві. (Вікторія: Трохи далі від берега, за маленьким місточком, була прекрасна поляна з м’якою зеленою травою, чимось на кшталт місцевого танцполу і дерев’яними гойдалками. З’ївши тільки зараз свій сніданок, я на хвилинку прилягала на траву, погрітися в сонячних променях, і провалилася в солодкий чудовий сон, так само як і Влад десь в кількох метрах від мене. На березі, де всі намагалися їсти обідні бутерброди, попри своє кепське самопочуття, Оля теж намагалася спати.) На готовий чай, нарізану ковбасу (Павло: як виявилось згодом, випадково подвійну дозу, разом з ковбасою на останній день) та сир зрештою сповзлись, але настрій групи був пригнічено-апатичним. (Вікторія: Забрала з собою сир, огірки та хліб, що мені призначалися, та хоча так їх і не з’їла, пізніше вони пригодились для ще одного несподіваного учасника походу.)
З обіду вийшли через дві з половиною години.
Через кілька кілометрів – міст в Горбакові, про який нас попереджали ще на залізничному мосту. Про його проходження також буде за тим самим посиланням що і вище – тут скажу тільки, що після нього група поповнилась: Віка підібрала маленьке чорне кошеня, яке в тему вчорашніх розповідей Ксенії про заказник вирішили назвати Агатою.
 |  | АГАТА БАЙДАРКА “ПОЛЯРІС” |
| БЛУДНЕ КОШЕНЯТКО ВІКОМ ОДИН-ДВА МІСЯЦІ. ПРИВЕРНУЛА УВАГУ ГРУПИ ДЗВІНКИМ НЯВКАННЯМ, МІМІШНІСТЮ ТА ВІДЧАЙДУШНИМ БАЖАННЯМ ПРИБИТИСЯ ДО КОГОСЬ. ЯК І НАЛЕЖИТЬ МАЛЕНЬКИМ КОШЕНЯМ, АБСОЛЮТНО НЕ МАЄ СТРАХУ, ГАЛЬМ ТА ПОЧУТТЯ САМОЗБЕРЕЖЕННЯ. ХАРАКТЕР НЕПОСИДЮЧИЙ, ДОПИТЛИВИЙ, ДОСЛІДНИЦЬКИЙ. | ||
Трохи подрейфувавши і трохи погрібши, знайшли місце з чудовою поляною, де за розпорядженням керівника було вирішено зробити позапланове днювання. Як вже після прийняття цього рішення зізнались деякі, після обіду симптоми харчового отруєння почали проявлятись ще в декількох учасників. Віку, зокрема, почало сильно морозити, аж трусити – каже, просквозило, продуло. (Вікторія: По факту скувало по ногам і рукам так, що встати і хоч трохи попригати на місці, щоб розігнати кров і лімфу, було неймовірним зусиллям.) Окрім загального стану групи “не БГ” та доволі складного наступного ходового дня, на рішення також вплинув прогноз погоди на завтра: від 10 години ранку і до шостої вечора очікується дощ (Ксенія: і це теж було дуже гарним і доречним рішенням) (Ольга: сповіщення про заплановане на завтрашній день днювання, якого в принципі не передбачалось в цьому поході, звучало як мед – стільки щастя було в той момент). Дрова тут, правда, не сильно близько, посадка метрах в 250, але спільними зусиллями можна без проблем добути нормальну кількість.
З метою детоксикації замість планового “лінивого” плову зробили “лінивий – лінивий – лінивий – лінивий – лінивий – лінивий – лінивий” плов – чистий рис без нічого. Ну і трав’яний чай та узвар для бажаючих. (Вікторія: А ще в намет до медика, яка сама ледь ворушилася, утворилася ціла черга бажаючих випити запропонованої їм білої глини з питною водою, яка мала би абсорбувати токсини, вивести їх з організму і зменшити наслідки нудоти та діареї.) Артем, як самий здоровий і чомусь не зачеплений симптомами, вирішив ризикнути і з’їсти сосиски, які мали бути зранку в гречку (тоді не ризикнули) (Ольга: це порція тих, хто відмовився чи то пак не міг їсти), попередньо просмаживши їх на решітці. Розвісили пару гірлянд, чим трохи додали атмосфері розслабленості. (Ксенія: Гарне місце для стоянки, багаття, рис, а ще узвар! і гарний вечір гарантовано, особливо, якщо не маєш симптомів отруєння. До речі, не лише Артема оминула ця штука.)
В цей вечір на сході було видно дивне червоне зарево, наче поблизу якийсь великий мегаполіс, хоча такого тут явно не було. Схоже, що то було видно сліди нетипового для наших країв північного сяйва, що стало наслідком надпотужної активності Сонця в цей день. Близько 21-ї народ розбігся відпочивати. (Ольга: що дуже засмутило, адже проспавши в наметі 3,5 години, я таки була готова тусити, а біля багаття не було вже нікого, як і самого багаття).
День 5, днювання
Ранок почався з констатації того, що мої спальники були обдєлані Агатою. Ох уж ці кошатники…
(Вікторія: в цей день, з самого ранку до вечора, і медика наздогнали ті самі симптоми, що були у решти групи… Нудота, діарея і температура, що накладалися на дощову погоду та “ватне” самопочуття, через понижений тиск. Рішення залишитися на днювання виправдало себе на всі 100%!) Перші люди почали виповзати з наметів о 8-9 ранку. Почавши робити чай та вовтузячись біля багаття, почули з намету “Щекавиці” бадьоре Оліне “А коли сніданок?” (Ольга: цілком логічне питання для 10-ї ранку від людини, яка понад добу була в режимі розвантажувального дня). Я, звісно, був радий бачити і чути краще самопочуття підопічних, але питання це було складне, враховуючи той факт, що всі чергові, окрім керівника, після вчорашніх перипетій все ще давлять цілющого хропака.
Підігріли залишок вчорашнього рису, після чого вирішили догнатись бутербродами, що мали бути на обіді, а сніданок (спагетті з тушлом / сиром) – зробити відповідно на обід (Ольга: комфортно для днювання вписалось змінити місцями обід і сніданок – отримали незвичайний ланч і нормальний обід). Артем організував затишне місце біля берега під розкидистим деревом, і з часом саме тут утворилось основне корпоративне місце часопроводження (Ольга: для чого був використаний тент, призначений для укриття байдарки, поки основний прикривав дрова – зручно). (Вікторія: Вживати будь яку їжу, крім травяного чаю та пари бутербродів з арахісовою пастою і варенням на обідній перекус, було геть важко. Ставало поперек горла.)
Після бутербродів з арахісовою пастою і джемом настав “настолки time”. Серед ігор – так звані “Дилеми”, що одночасно зближують та роз’єднують колектив (Ксенія: дуже класна гра і інших почути, ще й себе зрозуміти). Наприклад, ми дізнались, що обираючи між можливостями мати або ріг єдинорога, або кінський хвіст, двоє дівчат віддають перевагу казковому аксесуару (Вікторія: справка з Вікіпедії: Єдиноріг є символом пробудженої свідомості, цілісності та внутрішнього спокою, він просвіщає, світить у темряві і подібно до ранішньої зірки, вказує шлях, надихаючи людей у пошуках мудрості, тому вибір аксесуару був очевидний😁), в той час як решта учасників – більш практичному хвосту; при виборі бути звичайною людиною в наш час або королем (чи королевою) в минулому – останнє, якщо я не помиляюсь, вибрала тільки Святослава. І уж точно дівчата запам’ятали, що при виборі “гуляти з хлопцем / гуляти з подругами” керівник трохи необдумано ляпнув, що “гуляти в компанії дівчат – то якесь прокляття”. (Ксенія: Нє, ну тут потрібні уточнення)) спочатку Павло глибоко зітхнув, потім тиша і потім він видав: “Ну дівчата – то взагалі якесь прокляття”. І це звучало прям переконливо😂😂😂) (Вікторія: Враховуючи, що дівчат в поході було 75% від всього особового складу, пізніше керівник про це здається неодноразово пожалкував.) (Павло: Прям “взагалі” я не міг сказати – не треба мені такого приписувати, я все ж не сексист і не Олег. 5 з 8 – це 62,5 %. Не звик жалкувати про свої слова та вчинки, це деструктивно. Кажу те, що відчуваю і про що думаю; роблю те, що вважаю за потрібне в даний момент. Вже потім, аналізуючи набутий досвід, корегую (якщо вважаю за потрібне) свою поведінку.) (Ольга: Все, я спокійна. Головне, про що хотілось згадати в даному звіті, вказали. А гра справді добре заходила: і перезнайомились ближче, і посміялись, і час минув непомітно.)
Дощ, як і обіцялось, з перемінним успіхом тривав практично весь світловий день. За чей час зробили спагетті-болоньєзе, яке активно наминали, овочі-гриль, розділили печиво, переповзли в намет “Джозі”, де Агата спала поруч з (і на) Бойко, пограли в “Вибухових кошенят” (іронія, ага). (Ольга: також під звуки дощу на днюванні у водному поході гарно заходив фільм про наше море – “Такі красиві люди“).
Після дощу зготували сирний суп, а потім – обговорили плани на завтра.
Сьогодні в очах групи вже жеврів вогник готовності кудись завтра йти, а також – спробувати таки пройти категорійний маршрут, на скільки це буде можливо (Ксенія: та це був не вогник, а прям вогонь готовності). Існує ймовірність пройти похід на умовах запасного варіанту, для чого завтра треба зробити “Диво №1” – пройти майже 40 км, при цьому ще й обнести греблю, а післязавтра – “Диво №2”: пройти 30 км до фінішу в селі Олександрія. Для досягнення завтрашньої цілі також за погодженням капітанів та матросів байдарок здійснили невеличку рокіровку: Влад підсилить екіпаж “Джозі” замість Ксюші, яка відповідно переходить до нас у “Поляріс”. В той же час було чітко проговорено: всі слідкують за своїм самопочуттям, і не намагаються тримати темп ціною надзусиль; як би там не було, а власне здоров’я і задоволення від походу цінніше довідок за категорійний залік. Якщо на обіді буде очевидно, що група не здатна триматися заявленого плану, то план буде переглядатись. Правда, переглядати його особливо було нікуди – по опису, місце стоянки повинне бути “просто фантастичним”, а перед ним місця для стоянок відсутні принаймні 10 км. Але то вже деталі, будемо розбиратися по місцю…
Розмітили на картах завтрашні орієнтовні місця піт-стопів та обіду, призначили сніданок на 7:00 та загальний підйом на 6:30, та і пішли спати.
Пропонував для Агати зробити тепле затишне кубло в тамбурі, на що обидва інші мешканці намету подивились на мене як на нелюда – “не можна дитину на вулицю”. Ну, ок.
День 6, село Мнишин – село Тучин
Цієї ночі жертвою Агати став якийсь рушник Віки. Завтра обіцяють найхолоднішу ніч, тож надії на виселення її в тамбур, навіть з якимись грілками, практично немає.
Звичне обжиралово водних походів і на сьогоднішній ранок не було оцінено – напевно, половина звареного рису відійшла Бойку. Ганна сварила свій екіпаж за відсутність рису “без нічого”, розуміючи під цим терміном просто рис без тунця і спецій (а її екіпаж, відповідно, просто рис без тунця). Позбирались, і о 8:00-8:25 всі вже були на воді.
Гребля з’являється на горизонті вже за годину, о 9:30. Обносимо по правому берегу, причалюючи безпосередньо перед дамбою і спускаючи байдарки одразу за нею (50 м). Схил, правда, не надто приємний – кут трохи більший ніж хотілося б, незручні каменюки під ногами, кропива.
Як і було в описі, на кількох кілометрах після греблі бачимо потенційні місця ночівлі. Далі є місця для виходу на берег, але для ночівлі малопридатні – малувато дров і рівних місць для наметів. Два-три рази бачимо невеличкі пішохідні поромні переправи, мости, пішохідні містки. Перший піт-стоп на шостому кілометрі після греблі – “Щекавиця” вирішила подрейфувати далі, а два інших екіпажі вилізли на 15 хвилин на берег.
Далі – луги, виходи на берег, але стоянок зі зручними виходами на кілька байдарок і гарною кількістю дров – мало. Оля скаржиться, що Артем не гребе (Ольга: то був жарт… або ні) (хоча невловимо відчувається, що я в цьому поході переважно вигрібаю, а Артем – відгрібає). Тут дуже гарно, різноманітні пейзажі (Ксенія: навіть крейдяні береги побачили).
В Гориньграді Першому зробили обід – поділили пайку, чай з термосів (про це було попереджено ще з вечора, дров тут йок). Лаваші з намазкою, овочами та шпротами йшли непогано, хоча дехто все ще відмовляється від “важких” продуктів.
(Ксенія: Та ну навіть на фото видно, що це тартілья)). (Павло: ну вже вибачте мою гастрономічну неосвіченість, “тартілій” чи то “тортілій” зроду не їв, для мене воно щось лавашоподібне – то й назвав “лаваш”.)
Далі річка також різна за кожним другим поворотом, місцями видно замшілі крейдяні виходи. Другий піт-стоп по плану, десь 100-й кілометр (30-й з 39-и запланованих на день) – хтось вийшов на берег, а хтось просто розлігся в байдарці.
Біля автобільного мосту в Тучині – якийсь табір для дітей, яким мав нагоду помахати екіпаж “Джозі”. Після нього – трохи хащів та повалених дерев в руслі ріки, які перешкоджають руху, але все ж спритно пройшли з мінімальними потертостями (Ксенія: це було прям цікаво, а ще й красиво з тими корчами на воді). (Ольга: корчів було неочікувано багато).
На стоянку стали о 17:30 – 17:45. Вона тут дійсно гарна – шикарний вихід на берег на 2-3 байдарки, достатня кількість дров по берегам, велика поляна для наметів. Влад щось прям сильно знову помирає – каже, нудота, температура. Завтра заберем його знову до себе, вигрібем (Ксенія: а я в той день, мабуть, найменше втомилася за сплав, бо Павло походу дійсно вигрібав) хоча ми ж Вікою теж гребли). Решта групи також втомлена, але зізнаються, що очікували що буде гірше (Вікторія: чесно зізнаюся, не думала, що можу гребти, коли вже не гребеться😅 але Ксенія, сидячи попереду, дуже сильно мотивувала своїм невпинним стабільним темпом і приємною невимушено розмовою, окреме дякую! Подолати 40 км, враховуючи стан здоров’я більшої частини групи, здавалося чудом) (Павло: так я і не зміг признатися своїм матросам до кінця походу, що їх махи веслами інколи були “як кицька лапкою” – міг собі дозволити не нагнітати). Сказав, що всі молодці, завдання виконали, що пишаюсь ними, і що вони також можуть собою пишатися.
Назбирали дров, запланували завтрашє “Диво №2” – 32 кілометри, піт-стопи приблизно на 120-му і 130-му кілометрах (стоянка на 110-му), обід на місці фінішу. Борщик зі сметаною (яку купили ще в четвертий день, бо думали, що борщ буде там) залетів нормально, чайок теж, і до 22-ї всі розбіглися спати. (Ксенія: Знов рай для вегетаріанців: борщ з квасолею.) (Вікторія: Крім того, коли всі пришвартуватися, на нас наче скажені напали комарі, а після вечері пропали як ні в чому не бувало, на що дехто з групи звернув увагу і здивувався куди ж вони поділися. Висновок дуже простий – всі як скажені під час вечері, під неймовірно смачнющий Олін борщик, наминали сирі часник та цибулю. А як відомо, специфічний запах шкіри, після їх поїдання, відлякує цих кровопивців.) (Ольга: Щось я пропустила ті хмари комарів. По ходу, не їстівна.)
День 7, село Тучин – село Пухова
Ранок почався з того, що кицька знову насєрунькала в хаті – на цей раз постраждала куртка Влада. Спостерігаючи в’ялу реакцію решти мешканців намету і усвідомлюючи, що при нетриманні мною Агати на місці вона буде брудною дупцьою знову все розвозити по спальникам – вирішив для себе встати на годину раніше і вигрібти з намету всі свої речі з собою. Ну а чьо, допоможу черговим, швидше зберуся, та і взагалі вже поспав норм (Ольга: ага, так от хто спонсор питання між черговими, чи ми не проспали, що керівник вже возиться з багаттям, проте сніданок був поданий вчасно). На вулиці мабуть якийсь мінімальний мінус, хрумка паморозь на тенті – втім, стоянка далі ніж десять метрів від води відчувається: багаття вдається “завести”, просто розгрібши вуглики та накидавши хмизу (навіть не дмухав, чесне слово).
О 6:30 – загальна побудка, невдовзі сніданок (кус-кус з салатом) (Ольга: не було салату: перець і кукурудза в кус-кусі з сиром) (Павло: хіба? овочі на наш салат ми комусь віддали, або вам або може тоді “Джозі”, ладно, не важливо), збори та вихід на воду о 8:15-8:25. (Вікторія: до цього часу Паштєт вже включив вимогливого керівника і роздавав всім вказівки, що робити, направо і наліво😁
Атмосфера – неймовірна: ранковий густий холодний туман, хоч ложкою їсти, видимість метрів тридцять-п’ятдесят. (Ксенія: Важко передати відчуття від того туману, що ще й рухається по воді, мабуть, це треба пережити.) (Ольга: Спочатку на воді не було видно нічого метрів за 5. Але цей туман, який поступово розсіявся сонцем, надовго в спогадах про прекрасне в природі. Туман протримався до пів на одинадцяту.) Це перший раз, коли я залазив в байдарку в черевиках, а не в капцях, і зрештою вдів трохи більш захищені пальчатки та шапку. Але зігріватись допомагає усвідомлення того, що до обіду треба зробити “Диво №2” – а отже, часу розслаблятись немає.
Наздоганяєм “Щекавицю”, яка стартувала хвилин на 10 раніше нас, далі йдем доволі близенько.
Гребем. На лівому березі починається мішаний ліс, триває недовго, але гарно. Приходить повідомлення від заднього екіпажу “Джозі” почекати їх на піт-стопі – ну, ок.
За годину сорок від старту проходимо першу десятку, знаходимо вихід на берег. Місця тут мальовничі, десь вдалині гупає якась чи то сокира, чи то молоток – хтось щось будує. Зв’язок тут на 95 % відсутній, лише десь в окремих місцях може ледь-ледь пробиватись Київстар. Віка мерзне і вдається до підігріву ніг USB-грілкою від якогось саморобного ультраємного паверу. Я розглядаю пташку, яка нікуди не хоче летіти – може, її теж візьмемо з собою? Ну а шо… (Вікторія: …чорний собака вже є, чорне кошеня теж +, залишилось ще чорну пташку підібрати і повний комплєкт🤣
Загалом змерзла так, що пальців ніг довго не відчувала, навіть USB-грілка не допомагала, поки не виставила їх на сонечко. Руки +- були такі самі, бо крім собачого холоду, ще й перчатки промокли. Але щойно сонечко пригоріло, все швидко забулося і залишились тільки чудові неповторні емоції від споглядання того густого, як молоко, туману, мальовничих берегів з їх кольоровим осіннім різноманіттям і свіжого цілющого повітря.)
Чекаємо вже хвилин 40, і зрештою чуємо “Джозі” – щоправда, вони не зупиняються, кажуть що у них все норм і йдуть далі (Павло: вже потім з’ясовується, що цього ранку доволі кепсько почувалася Слава, і якби їй не полегшало, слід було б розглянути знов якісь варіанти заміни в екіпажах. Та зрештою Славі невдовзі стало краще і заміна не знадобилася, але все ж добре що підстрахували). Тим часом туман розсіявся і ранок став таким як завжди.
Наступну десятку пройшли навіть швидше ніж сподівались, а точніше – за майже той же час дійшли до 20-го за день кілометра. Тут непогане місце для ночівлі (втім, як і через 400 метрів, де до стиснення планів колись планувалась наша стоянка). Подзвонили і написали водію, повідомили про зміну точки фінішу. Цікавий заворот річки: на якийсь час “Щекавиця” просто застигла посередині річки, не прикладаючи для цього жодних зусиль.
Попереду – останній ривок. Після кількох завивульних меандрів бачимо прапори контрольних пунктів на мосту. Сподіваємось що тихо пройдемо, бо міст на трасі аналогічного рангу ми без проблем вже проходили на самому початку походу, але тут не так – на підходах військові нас помічають, починають казати що далі проходу нема. За 15 хвилин пояснень, фотографувань маршрутної книжки, з’ясування можливих варіантів (голос командира по рації “поясни популярно, що я можу все, тому або назад, або хай тащуть на горбах, або викликаєм міліцію” (Павло: ага, саме так, саме “міліцію”)) приймається рішення закінчувати похід тут, на 135-му кілометрі (деякі деталі, як і у випадках вище, за посиланням). Знаходимо таке-сяке місце підйому з річки (берег метра 3 висотою), вивантажуємось, починаємо розбиратись.
Були спроби викликати трансфер на годину раніше, але не вийшло, не ті плани у водія – зате нормально встигли підсушитись, зробити чай (Ольга: і бутікі з солодким також), розвідати дорогу для автобуса, спакуватись (Павло: я б навіть сказав, що таймінг насправді вийшов дуже вчасним, бо зазвичай я закладаю багато запасу і кілька годин на фініші буває просто очікування, а тут прям все тютелька в тютельку). Завершальне звітне фото на фоні Горині – прощавай, прикольна річка, ну або до зустрічі, як вже повезе)
Далі виїзд з села (“дороги на супутнику виглядають краще, ніж вживу”), обмін враженнями від походу, керівництва і керівника, ігри в “Кошенят” та “Alias”, і нарешті прибуття в Гореничі майже о 21-ій – далі не знадобилось, бо всі автомобілісти позалишали тут свої автівки, і далі вже роз’їхались хто куди.
Ось, власне, і все.
Загальна хронологія проходження маршруту
| День | Ділянка | Час | Км | Примітки, координати |
| 1 | с. Вельбівно – м. Острог (за 1-2 км) | 17:25 – 18:26 (1:01) | 3,5 | Старт – 50.34432 26.57290Табір – 50.34148 26.53705 |
| Пройдено за день | 1:01 | 3,5 | ||
| 2 | м. н. – м. Острог | 08:33 – 09:10 (0:37) | 1,6 | Обід – 50.34375 26.52949 |
| м. Острог – зал. міст | 15:20 – 18:00 (2:40) | 13,7 | ||
| зал. міст – с. Бродів | 19:00 – 19:30 (0:30) | 1,0 | Табір – 50.42766 26.54219 | |
| Пройдено за день | 3:47 | 16,3 | ||
| 3 | м. н. – с. Колесники | 09:30 – 11:42 (2:12) | 12,7 | |
| с. Колесники – с. Завизів | 12:20 – 13:20 (1:00) | 5,3 | Обід – 50.51683 26.56486 | |
| с. Завизів – с. Зарічне | 15:00 – 17:00 (2:00) | 9,8 | Табір – 50.55356 26.57244 | |
| Пройдено за день | 5:15 | 27,8 | ||
| 4 | м. н. – с. Симонів | 09:06 – 12:00 (2:54) | 11,6 | |
| с. Симонів – сел. Гоща | 12:35 – 13:20 (0:45) | 4,3 | Обід – 50.59758 26.66492 | |
| сел. Гоща – авт. міст | 15:47 – 16:20 (0:33) | 3,3 | ||
| авт. міст – с. Мнишин | 16:50 – 17:40 (0:50) | 3,8 | Табір – 50.62409 26.63257 | |
| Пройдено за день | 5:02 | 23,0 | ||
| 5 | Днювання | – | – | |
| 6 | м. н. – с. Воскодави (гребля) | 08:14 – 09:30 (1:16) | 6,4 | Обнос справа 50 м |
| с. Воскодави – с. Подоляни | 10:05 – 11:13 (1:08) | 6,2 | ||
| с. Подоляни – с. Гориньград Перший | 11:25 – 13:15 (1:50) | 11,5 | Обід – 50.66267 26.51380 | |
| с. Гориньград Перший – с. Шубків | 14:33 – 15:40 (1:07) | 6,3 | ||
| с. Шубків – с. Тучин | 15:55 – 17:30 (1:35) | 9,2 | Табір – 50.71539 26.53878 | |
| Пройдено за день | 6:56 | 39,6 | ||
| 7 | м. н. – с. Річиця | 08:15 – 10:00 (1:45) | 11,1 | |
| с. Річиця – с. Ремель | 10:40 – 12:19 (1:39) | 9,5 | ||
| с. Ремель – с. Пухова | 12:56 – 13:50 (0:54) | 4,2 | Фініш – 50.73114 26.37854 | |
| Пройдено за день | 4:18 | 24,8 | ||
| Всього за похід | 25:19 | 135,0 |
4.Підсумки туристського спортивного походу, висновки та рекомендації
4.1 Висновки по маршруту
Горинь – дуже симпатична річка для осінніх водних походів, цікава та різноманітна. Місць для стоянок, дійсно, не так багато, виходів на берег місцями практично немає: якщо це луга, то є зручні виходи, але мало дров і поруч села; якщо це шматочки лісу, то берега високі, виходи незручні. Проте, при належному плануванні та більш вільному графіку руху тут можна проводити чудові релакс-походи невеликими групами (2-3 байдарки). До слова, чурочки, які ми напиляли в обід на третій день, ми так і не спалили – тільки два рази ми користувались турбопічкою в наперед передбачених “голих” місцях; всі інші рази необхідна кількість дров була знайдена по прибережних кущах або лісопосадках.
Наявність стратегічних автомобільних та залізничних мостів в умовах воєнного стану суттєво ускладнює організацію походу, тож пропонується або планувати маршрут між ними, або завчасно домовлятись з місцевими про транспорт на їх обноси. Перспективною в цьому плані виглядає ділянка від с. Олександрія до с. Степань або с. Кричильськ – 145…170 км без великих мостів. Хоча щільність сіл тут дещо більша, а з місцями стоянок інколи може бути ще більш сумно, але тут також є цікаві місця, по типу хотинського городища, базальтових стовпів, кількох урочищ та заказників.
4.2 Висновки по харчуванню
Бажання їсти солянку у групи відбилось на пару тижнів так точно. Але, думаю, не назавжди) (Ольга: та звісно що назавжди)
Варто задуматись про те, що інколи крім “вегетаріанського / м’ясного” варіантів похідних страв, інколи може бути затребуваний “дієтичний (пісний)” варіант, який у випадку, наприклад, супів, зробити не так просто як перші два.
4.3 Висновки по спорядженню
Кавомани нарікали, що у них було мало часу користуватись своїм кавовим казанком – оскільки вже через 15-20 хвилин після кипіння води він ставав казанком для альтернативного чаю (крім трав’яного, який група була не готова постійно пити (Павло: хоча і пила другу половину походу переважно саме його), не було універсально прийнятного для всіх варіанту). Тож тут бачиться три варіанти: 1) додавати ще один, четвертий, казанок, що керівнику бачиться недоцільним через цілу низку причин – час, дрова, зручність та ін.; 2) закінчувати всі ці намагання догодити всім і повернутись до класики з двох казанів, і хай кавомани і відщепенці задовольняються окропом в кружці (що теж, на думку керівника і, мабуть, власне відщепенців, не найкращий варіант); 3) так само мати три казани, проте чіткіше проговорити умови їх використання перед походом.
В похід був взятий противень в якості пательні – вийшло непогано, можна брати в наступні подорожі. Гриль-решітка також дуже зручно показала себе в поході.
Комусь не вистачило високих чобіт по коліна – через не завжди пляжні мілкі виходи на берег, кропиву тощо. Хоча з іншої сторони керівник практично завжди був в шльопках, і інколи його засмучувала неможливість матросів зійти на берег в умовах води по щиколотку-гомілку через невідповідність одягу та взуттю умовам водних походів. (Ольга: Дуже рекомендую для жовтня утеплені галоші: швидко знімаються за потреби, легкі і теплі, зручні за висотою для байдарки і в таборі – ще декілька днів по поверненню з відпустки в робочий режим сумувала за ними.)
Зручно мати крім одного великого гермомішку кілька невеликих, для різних речей.
Гітара в цьому поході виявилась практично зайвою – чи то обставини були такі що не до гри, чи то вечори були доволі короткі, чи то суспільний запит на гру був невеликий.Спінінг думали брати, але зрештою не взяли, хоча кілька разів час на риболовлю таки був.
Гамак брати немає сенсу – вішати його було практично нікуди.
4.4 Висновки по медицині
Використані медикаменти з загальної аптечки:
- атоксіл, 8 уп.
- спазмалгон, 2 табл.
- активоване вугілля, 3 уп. (30 табл.)
- лоперамід, 1 уп. (10 табл.)
- біла глина, 200 г
- пластирі, 3 шт.
- фаірмед (диклофенак), 10 г
- німесил, 2 уп.
- хлоргексидин, 25 мл.
- бетадин, 10 мл.
- спирт, 100 мл.
- комлик вати.
(Вікторія: По результату отруєння в поході, симптомам, кількості уражених ними членів групи і аналізу всього, що було ними з’їдено і випито, можна зробити висновок, що нудота та діарея скоріш за все були наслідком не достатньо перекипяченої води, або якоїсь ротавірусної інфекції (що менш імовірно, але все ж таки не виключено).) (Ольга: Теж приєднуюсь до такого висновку, адже почалось із солянки, але накривало всіх поступово декілька днів, що не схоже на харчове отруєння конкретною стравою. Також рекомендую закладати в групову аптечку лопераміду більше, ніж одну пластинку, або ж прописувати в особисті як обов’язкове.) (Павло: За досвідом іншої групи, що також була на Горині тижнем раніше і мала схожі симптоми у частини групи, схиляюсь до думки, що в той момент таки щось було у тій кришталево чистій воді. Як частина людей здобула “імунітет” – загадка. На маршруті є певна кількість джерел питної води (близько п’яти, приблизно раз на пару днів), але набирали там воду тільки один раз, бо не бачили потреби.)
4.5 Висновки по фінансам
Замовлення автобусу типу “Mercedes Sprinter” в обидві сторони коштувало 14 000 грн, тобто 1750 грн з людини.
В середньому витрати на харчі, на сім днів – приблизно 1540 грн. на м’ясоїда та на 50-100 грн. менше на вегереріанця.
Витрати на аптечку – приблизно по 70 грн.
Квитки в Острозький замок та в музей “Острозька академія” – по 50 грн. за людину, плюс 400 грн. за екскурсію в академії на групу.
4.6 Висновки по логістиці
Вчергове переконались в зручності добирання на точку старту / з точки фінішу автобусом – керівник вважає витрати виправданими з точки зору спрощення добирання до води та гнучкості часових меж.Водій – Олександр, тел. +380673637953.
4.7 Висновки по ремонту
З ремнабору практично нічого не використовували – пасатижі та мастило при складанні та розбиранні байдарок, армований скотч для побутових потреб, дріт для дрібних робіт.
4.8 Інші висновки
(Павло: тут учасники можуть написати свої враження від походу взагалі, якщо звісно захочуть)
(Ольга: Підхід керівника до підготовки походу, як і раніше, на високому рівні, вартому поваги. Ніколи до походу не звертала уваги навіть на назву річки Горинь, а тепер ця неймовірна ріка залишиться в пам’яті надовго, як і місто Острог. Однозначно це місця, в які хочеться повертатись. А ще вперше за три роки не читала тиждень новини (по поверненню все було перечитано) – і це саме той відпочинок, який варто собі інколи дозволяти.)
5.Додатки
Відеодайджест походу з епічною музикою (5:47), який коротко і яскраво репрезентує весь похідСплав По Річці Горинь: Неймовірні Пейзажі Та Захоплюючі Моменти
Трек походу в форматі .gpx
https://drive.google.com/file/d/14YvnzEqrjY4AbJpWil4NugFX9kZgd-QL/view?usp=sharing
Джерела інформації, використані при підготовці походу:
Звіт про похід від Славути до Решуцька, 2015 рікГоринь 2015.05 (Славута – Решуцьк) «Водний туризм України».Відеоогляд річки Горинь (2019 рік)Горинь від витоку до стоку за 13 хвилин (в субтитрах вказані локації)
© Паштєт, 2024 р.